Любов і Зцілення

Євангельська Церква

Євангелізація

«Та ви приймете силу, як Дух Святий злине на вас, і Моїми ви свідками будете в Єрусалимі, і в усій Юдеї та в Самарії, та аж до останнього краю землі»
Дії 1:8

Місія Церкви   

Досліджуючи Новий Заповіт, можна побачити цікаву картину. Кожна з чотирьох Євангелій закінчується, а Дії святих апостолів починається словами Христа, які можна назвати Великим Дорученням Сина Божого.
Суть цього Великого Доручення – проголошувати радісну звістку усім людям у світі про те, що через віру в Сина Божого Ісуса Христа, Його смерть і воскресіння кожен може отримати спасіння від усякого роду гріха і прокляття, єдність з Богом і вічне життя в Його Царстві (Ів.3:16). Ми називаємо це благовістям (євангелізацією), а Ісус – закликом до місіонерської діяльності.
Христос бажає, щоб Його Церква проповідувала Євангеліє повсюди, набувала учнів у всіх націях і народах. Господь підкреслює цю думку різними притчами: жінка, яка шукала загублену монету (Лк.15:9), пастух - вівцю (Лк.15:5), батько- блудного сина (Лк.15:11).

Слово «Євангеліє» походить від грецького слова «еуангеліон». Існує декілька значень цього слова: «добра новина», «звістка про спасіння». Людина, яка несе добру новину – євангеліст.
Ісус велів Своїм учням не зупинятися там, де Євангеліє не буде прийняте, але продовжувати ходити з міста в місто, із села в село і залишатися там, де їх приймуть (Мт.10:14). Апостоли дотримувалися Його наказу (Дії 13:51).
Церква в Новому Заповіті встановила принципи, за допомогою яких вона виконувала своє служіння. Методи, само собою, змінились і будуть змінюватись, але місія, яка була встановлена Святим Духом під час народження Церкви, залишилась: служити народам усіх культур та соціальних рівнів. Церква сформувалась серед навернених юдеїв, а потім стала мостом для язичників.

Історія і передання свідчать, що апостоли Ісуса Христа були задіяні в місіонерській праці в багатьох країнах світу: Петро і Павло дійшли до Риму, можливо, і до Іспанії; Іван і Пилип вирушили в Малу Азію (Турція); Юда - до Вірменії; Варфоломій - до Аравії та Індії; Андрій - до Ахаї і Скифії; Матвій - до Ефіопії та Персії; Хома та Яків Праведний - до Персії, Ірану та Індії; Яків Великий - до Іспанії; Симон Зилот - до Персії.   

Велике Доручення дане нам Господом не під виглядом «можливості» виконання або якогось прохання чи пропозиції, а як наказ і заповідь не тільки для окремих служителів, а для усього Тіла Христового.
Ми бачимо тисячі втрачених через гріх і позбавлених надії людей, приречених на вічність без Бога. Тому не слід відкладати рішення про нашу участь у жнивах. Пригадаймо, Ісус говорив, що врожай дозрів, але робітників мало:
Ів.4:35 «Чи не кажете ви: Ще чотири от місяці, і настануть жнива? А Я вам кажу: Підійміть свої очі, та гляньте на ниви, як для жнив уже пополовіли вони!»
Мт.24:14 «І проповідана буде ця Євангелія Царства по цілому світові, на свідоцтво народам усім. І тоді прийде кінець!»

Таким чином примирення людей із Богом є завданням і відповідальністю Церкви, тобто всіх віруючих, кожен з яких повинен виконати свою частку для здійснення загального плану (1Кор.3:6-8; Еф.4:16).
Християнин, який хоче бути справжнім учнем Христа, обов’язково стане ловцем душ, бо спасіння людей - це найбільше бажання Господа. Благовістя не повинно бути релігійним тягарем чи поодиноким і винятковим явищем. Воно мусить стати змістом усього нашого життя - головним мотивом у відносинах із людьми:
Мр.1:17 «І сказав їм Ісус: Ідіть услід за Мною, і зроблю, що станете ви ловцями людей».

«Ойкос» з грецької означає «сім’я», «дім», «оточення». Але тут не йдеться про близьких родичів, які живуть разом. У кожного з нас є певне коло друзів і знайомих, з якими ми не пов’язані кровними узами. Нас об’єднує інше - спільні інтереси, робота, місце проживання і т.п. Частіше за все «ойкос» складають люди, поєднані духовною спорідненістю. Крім того до нашого «ойкосу» входять лише ті, з ким ми спілкуємося не менш однієї години на тиждень. Знайомих у нас можуть бути сотні; з багатьма із них підтримуємо дружні стосунки, але «ойкос» - це особливо близькі нам люди. 

Дослідження показали, що у більшості християн «ойкос» складається в середньому із дев’яти людей. Це, в основному, рідні, сусіди, співробітники, однокласники, однокурсники, знайомі, друзі за інтересами. Ми повинні за них постійно молитися, налагоджувати з ними міцні, дружні відносини, свідкуючи їм своїм зміненим життям. Згідно статистики 65-85% людей приходить до Бога через товариша, співробітника, сусіда або знайомого. 
Милосердний Бог закликає нас усіх зодягнутися в нову людину за «образом Творця», а не надіятися на тіло, рід чи причетність до якогось народу!

Ісус власним прикладом явив волю Отця. Ідучи Сам, Він навчав Своїх учнів також іти «аж до останнього краю землі», несучи звістку про спасіння всім народам землі. Ці слова ми не можемо розуміти інакше, ніж буквально - іти, значить дійсно йти!

Спираючись на подвиги віри Ісуса, Його апостолів та місіонерів усіх часів, ми, як церква «Антіохійського покликання», повинні усім серцем відгукнутися на Його поклик: «Кого Я пошлю, і хто піде для Нас?», відповівши Господеві і Цареві своєму так, як це зробив Ісая: «Ось я, пошли Ти мене!» (Іс.6:8).
Бог завжди вибирав окрему людину, народ чи церкву, мріючи про те, щоб явити Свою славу всім народам землі! Хай цією людиною будеш ти і я, бо Його голос звучить і сьогодні:
Еф.5:14 «Сплячий, вставай, і воскресни із мертвих, і Христос освітлить тебе!»