Любов і Зцілення

Євангельська Церква

Господь зцілив мене від ВІЛ - інфекції

Господь зцілив мене від ВІЛ - інфекції

Народився я в Тернополі в  робітничій сім’ї. Навчався в школі з фізико-математичним ухилом. З першого класу почав займатися спортивною гімнастикою, в якій досягнув непоганих результатів. Після закінчення школи вчився в училищі, а замість служби в армії - потрапив в інше місце…
       Ніщо тоді  не віщувало якусь небезпеку. Я любив компанії, тому часто зустрічався  з друзями,  серед яких було  багато спортсменів. У той час усе місто було поділене на райони між певними групами. Моя компанія належала до Східного. Часто поміж  такими районними угрупуваннями виникали конфлікти, тривала боротьба за першість та авторитет у місті.  Коли я розпочав навчання в училищі, то подружився там  із хлопцями, які вживали наркотики, проте сам, більше ніж рік, не мав жодного бажання їх пробувати, хоча мені неодноразово  пропонували.
Уже тоді мій старший брат  два роки коловся. Мені доводилося постійно спілкуватися з  людьми, які вживали наркотики. І от настав  такий момент, коли я сам зацікавився настільки, що захотів і собі їх спробувати. У нашому середовищі це  вважалося круто, бо не кожен міг собі таке дозволити.                                                
Тоді до наркоманів ставилися з острахом, але  не з огидою. У ті часи явище наркоманії було чимось новим,  ще не знаним. Я вперше спробував дозу з цікавості, а згодом це  переросло в наркотичну залежність. Поступово я почав  приносити  людям,  які мене любили, страждання і біль. Це в першу чергу стосувалося  моїх рідних. Через мою пристрасть до наркотиків деякі  друзі відвернулися від мене повністю, а інші  трималися на відстані. Люди перестали мені довіряти  через те, що  я почав красти, обманювати і займатися шахрайством задля того, щоб роздобути гроші на дозу. Це закінчилося тим, що у двадцятидвохрічному віці я потрапив у тюрму.
Перебуваючи перший раз в ув’язненні,  я так нічого і не усвідомив , і нічого не захотів змінювати в своєму житті. Тому, коли  звільнився, то знову повернувся в те ж товариство наркоманів і злодіїв.
Не пробувши на волі навіть року, я знову потрапив у тюрму, на цей раз строгого режиму. Тут мені довелося зустрітися з усіма реаліями тюремного життя, особливо тоді, коли захворів на туберкульоз і хворобу шлунка.
   Вийшовши на волю, я знову опинився в тому ж болоті з тією тільки різницею, що придбав собі цілий букет хвороб та болячок. Перебуваючи  в наркотичному рабстві, я не задумувався  над тим, як із нього вийти, мені здавалося, що це  замкнуте коло без жодної надії на зміни.  Коли ж приходило якесь прозріння, думки про те, що так більше неможливо жити, що в будь-який момент може настати кінець, адже багато моїх знайомих уже повмирали від передозування, від хвороб або пропали безвісті, тоді ворог підкидав гроші і малював нездійсненні мрії. Час минав, але продовжувалась залежність від наркотиків, тривав жах та відчуття приреченості. Мене переслідував страх  перед владою, перед завтрашнім днем, перед тим, що на ранок не буде дози. У такій ситуації людина стає подібною до загнаної тварини, постійно перебуваючи в  полоні рабства та безнадії.
   У тридцять років я в черговий раз потрапив у в’язницю, узявши на себе кримінальну справу свого старшого брата. Весною , якраз перед судовим засіданням, померла моя мати. А через кілька днів після похорону я опинився на лаві підсудних - і знову тюрма...
У  СІЗО міста Чорткова в медичній частині в мене взяли кров на аналіз. Через деякий час мене відправили на зону і тут знову чомусь викликали до медиків. Вони дали бланк, на якому було видруковано, що мені категорично забороняється: голитися одним станком, «бити» наколки, колотися однією голкою з іншими людьми, а також мати статеві стосунки і т.п. У випадку порушення цього наказу я повинен був понести кримінальну відповідальність. Це був ніби грім з ясного неба! Мене поставили перед  жахливим фактом :  я - ВІЛ- інфікований !!!                       
  Коли  збагнув, що ж відбувається, мені стало по-справжньому страшно. Я був шокований і тільки поступово  почав  усвідомлювати, що ніколи не зможу мати сім’ї, дітей. Це  для мене був ніби контрольний постріл у висок.  До того ж саме в цей  час помер від наркотиків мій старший брат. Мені тоді довелося зазнати найважчого удару в моєму житті : у мене  повністю опустилися руки, життя втратило будь-який зміст.
Про те, що я хворий,  нікому не розказував. Я замкнувся в собі, став  жити як самотній вовк.
Вийшовши в черговий раз на волю , я не знав куди мені йти , що мені робити .  Удома мене ніхто не чекав: батько пропадав від горілки. У мої тридцять один рік я був нікому не потрібний!
У селі Красне , де я мав зробити пересадку на електропоїзд до Тернополя,  потрібно було чекати годин шість і, не знаючи що робити , я купив спиртне . Під палючим сонцем швидко сп’янів, горілка тільки підсилила мою депресію, і я в алкогольному дурмані хотів покінчити своє життя… Прийшов  до тями тільки  в реанімації.
Повернувшись після лікарні додому, я трохи заспокоївся, почав працювати. І хоча в керівництві знали, що я колишній зек, однак зробили мені  крок назустріч і допомогли влаштуватися на цьому підприємстві.                
У моєму житті все ніби почало  налагоджуватися : хороша зарплата, повага співробітників. Але недарма говорять, що святе місце пусте не буває. Мою пустоту на цей раз заповнив алкоголь. Спочатку я випивав по «сто» з робітниками, потім уже сам, а далі - знову рабство! І коли   усвідомив , що це знову повна залежність ,то потішив себе думкою : «Нічого страшного, кинув наркотики, кину і алкоголь». Коли ж  я спробував так зробити , тобто різко перестав пити ,то відчув тоді , що  таке  справжній кошмар ! Три дні і три ночі я абсолютно не спав, мене усього трясло від алкогольної залежності та страху, тіло все горіло і якось неприємно свербіло. Я думав , що не виживу. І коли на другий день я почав чути голоси та бачити різні речі, яких насправді не було, то пригадав, що в таких випадках треба похмелитися,  щоб не було алкогольної епілепсії. Але мені це вже не допомогло і не вивело з цього стану. Я чув якісь голоси, сперечався з людьми , з якими колись сидів, щось їм доводив , а вони мені. І коли ця суперечка із самим собою в моїй голові досягла апогею, я вхопив із прилавка в магазині ніж  ,щоб розквитатися з тими , які сперечалися зі мною. Я стояв у магазині із  ножем у руці  ( на очах шокованих продавців), оглядаючись, де ж мої вороги ?Але нікого не було , тільки ворожі голоси  билися в моїй голові … Думаючи , що  захищаюсь , я вдарив себе ножем  нижче від серця !  
Я прийшов до тями  в реанімації. Цей випадок змусив мене пригальмувати. Деякий  час я не пив. І коли  мене знову почало затягувати в  рабство алкоголізму , у мою свідомість нарешті прийшло розуміння : я так довго не протягну,  потрібно щось остаточно змінити.
Я неодноразово чув від своєї матері про Бога, багато разів був на зібраннях. Мама постійно молилася про мене. Думаю, що  її молитви  багато разів відвертали  від мене смерть. Я захотів змінити своє життя , бо усвідомив, що опинився на самісінькому дні. Не можу сказати , що я шукав Бога, швидше за все це Він мене знайшов, хоча тоді я цього ще не розумів. Коли я прийшов у центр реабілітації церкви «Любов і зцілення», то залишився там.  Перебуваючи в центрі,  одразу ж кинув пити, курити і говорити погані слова, став людиною, яка веде здоровий спосіб життя .Як говориться , був «культурним» грішником. Але надійшов такий момент, коли я збагнув , що зі мною щось не так. Я почав роздумувати про те , який я великий грішник і що Господь ніколи не зможе простити мене. І хоч я дуже гарно молився і читав багато літератури - усе  це здавалося мені «сухим», несправжнім.   
Як тільки я в цьому переконався, то  почав виходити за межі центру в поле, де кликав до Бога, співав і молився. Потім почав постити одну, дві, три доби і більше. Пив тільки воду і продовжував читати Слово Боже та молитися. Одного прекрасного дня , коли ми з братами перебували в молитві згоди, мене  ніби  накрило згори із дивним шумом. Я отримав від Господа очищення та хрещення Духом Святим. Гріховний бар’єр розділення впав! Ця радість не давала мені спати,  хотілося співати та молитися. Я навіть став помічати яскраві кольори природи, а через деякий час зауважив, що мене перестали турбувати хворі легені та шлунок. Дякуючи Богу, я отримав зцілення! Але мене продовжувала хвилювати думка про ВІЛ- інфекцію...                                                 
Після реабілітації я почав служити Господу : проповідував Євангелію , молився за хворих, служив у центрі. Коли  святкували  15-річчя від дня заснування  нашої церкви, я дивився на щасливих одружених людей і думав : « Невже я так і залишуся самотнім ? Невже ворог зможе маніпулювати моєю хворобою?» Саме тоді я вирішив молитися за зцілення від ВІЛ. Я запитував себе : «Хіба Господь , Який витягнув мене з такої руїни , не оздоровить мене?» - хоча був переконаний, як би далі не склалося моє життя, я завжди  буду служити Ісусу Христу – Сину Божому!                       
Коли  прийшов здавати аналізи, лікар мені запитала , чи я вже колись перевірявся на ВІЛ? Я відповів, що в 2004 році мене поставили на облік як ВІЛ- інфікованого. Жінка здивувалася: ,,То нащо вам  потрібно здавати аналізи повторно?» Я відповів їй : « Невже ж Христос, Який зцілив мене від туберкульозу і хвороби шлунка, не може зцілити від ВІЛ?!» ,,Ну ,це ваше право, ви можете так думати», - з недовірою в голосі промовила лікар .  Я здав аналізи і одразу ж взяв піст, просячи в Господа Бога повного зцілення. Дванадцять днів я нічого не їв, перебував у Слові, молився і продовжував служити. Через чотири дні я вже почав дякувати Богові, прийшла впевненість, що Господь почув  моє прохання. Мені потрібно було чекати ще п’ятнадцять  днів на результат аналізів. І коли я прийшов, медсестра, взявши мій бланк, повідомила мене:  «У вас негативний результат».  «Що це означає?» -  запитав я . «Ви здорові !» - була відповідь .
Я  тут же почав дякувати Богові . Коли ми зайшли до лікаря, вона, шокована, вийшла мені назустріч із-за столу. Я не переставав, не перестаю і ніколи не перестану славити Бога, бо Він достойний нашої хвали !          
Христос узяв усі наші гріхи, прокляття, хвороби, немочі і возніс їх на хрест, перемігши наміри сатани. Його ранами ми уздоровилися. Помираючи на хресті, Син Божий проголосив : «Звершилось!» - тим самим завершивши план спасіння, зцілення і звільнення. Кожному з нас залишилося вірою прийняти це в своє серце і, упокорившись, припасти до ніг Ісуса Христа та віддати Йому своє життя повністю, даючи Господу змогу діяти і жити в кожному із нас. Відкрийтесь для Нього і ви!

Борис Фенц, м. Тернопіль, церква Любов і зцілення.