Що таке прогрес? Це рух вперед, ріст, розвиток… Прогрес ‒ від латинського слова progressus ‒ це рух вперед, напрям розвитку від нижчого до вищого, поступовий рух вперед до кращого.

Чи має, або, чи може християнство бути прогресивним? Чи був Ісус прогресивним? «А Ісус зростав мудрістю, і віком та благодаттю, у Бога й людей» (Луки 2:52). Де важче зростати благодаттю? В Бога, чи в людей? В людей! Тому що Бог добрий, а люди злі. І це про нас. Людям тяжко в наших очах зростати.

Ісус, коли розпочинав служіння був один, а коли закінчував Своє земне життя, в Нього була команда послідовників. Це прогрес, Він ріс. Ісус возростав. Ми це бачимо з Його життя. Як людина ‒ Він зростав, прогресував. Як Бог ‒ Він залишався статичний, незмінний, Той Самий.

Чи має християнство бути прогресивним? Чи спонукав Ісус до прогресу? «А коли Іван виданий був, то прийшов Ісус до Галілеї, і проповідував Божу Євангелію, і говорив: «Збулися часи,і Боже Царство наблизилось. Покайтеся, і віруйте в Євангелію!» (Марка 1:14-15). Покайтесь ‒ заклик до покаяння. Це прогрес ‒ змініться, перемініться, трансформуйтесь. Він закликає людей змінитись, прийти в якийсь інший стан, поміняти свій світогляд, своє життя, почати по-іншому поступати, відноситись. Євангеліє переповнене вчення, як людина повинна прогресувати до Божественного ідеалу. Це прогрес довжиною у все наше життя. Покаяння ‒ це не покаявся, сказав молитву. Ісус до цього не закликав. Покаяння ‒ це старт, твоя згода, готовність до нового шляху, готовність вийти на шлях трансформації, готовність до Божественного шляху прогресувати. Ісус закликав людей ‒ не вбий, не вкради… Його Нагірна проповідь була покликана змінити мислення людини, відношення, починаючи від самих побутових до глобальних речей. Тому, Ісус закликав людей до цього, що ми повинні рости, змінюватись.

Чи відомі нам з історії факти, як християнство сприяло прогресу, як індивідуума, або однієї особистості, так і взагалі в глобальних процесах? Один з самих яскравих таких процесів ‒ Реформація 1517 року. Мартін Лютер, його тези ‒ звідси починається нова епоха, новий виток в історії людства, коли християнство бере на себе відповідальність за прогрес в суспільстві. Воно дає цей новий імпульс, для того щоб суспільство трансформувалось, змінилось. І беруть на себе цю відповідальність християни, не політики, не царі. Бере на себе відповідальність католицький монах, для того щоб розпочався якийсь прогрес. І те, що говорилося з кафедри, змінювало хід історії, давало такий сильний імпульс. Та інерція з XV-XVI ст. ще має силу в XXI ст. І це не так вже просто зупинити! Яка сила християнства, християнських ідей! Сьогодні, навіть люди, які не є християнами (Макс Вебер «Християнська етика і дух капіталізму (1905 р.) не можуть заперечувати той факт наскільки християнські ідеї повпливали на Західну цивілізацію, на Європу.

Чи має християнство бути прогресивним? Якщо ми кажемо, що християнство має бути прогресивним, то це означає, що ми маємо його таким продукувати. Тобто, ми повинні себе так вести, так жити і  так поступати. Якщо ми не впевнені в цьому, то ми даємо собі цю відмашку на те, що ми не впевнені, і, в принципі, не обов'язково це робити. Тому, ми маємо для себе дати цю відповідь. Від цього залежить, чи будемо ми щось робити, чи ні. «Браття, я себе не вважаю, що я досягнув. Та тільки, забуваючи те, що позаду, і спішачи до того, що попереду, я женусь до мети за нагородою високого поклику Божого в Христі Ісусі» (Филип'ян 3:13-14). Щось є позаду. Ми, як Церква, кожен з нас, як особистість, щось є за нашими плечима, щось ми зробили вже в тому житті. Павло каже, що він забуває те, що він досягнув. Чому? Що це проблема пам'ятати? Це не питання забути, викинути з голови, але не концентруватись на цьому, тому що, як ти починаєш концентруватись на тому, що ти зробив вже, то ти починаєш менше думати про те, що ти ще маєш зробити.

Є якась вища Божественна ідея, яка спонукає християнина до постійного прогресу. Нас частенько можуть ставити в таке положення вибору, маніпулюючи нами. Що ти вибираєш? Інновації, прогрес? Чи консерватизм? Що за маніпуляції? Що ми не можемо поєднувати одне з іншим? Коли ми говоримо про консерватизм, ми говоримо про цінності. Коли ми говоримо про інновації, прогрес, це про рух. Чому ми не можемо рухатись з своїми цінностями? Що ми не можемо бути прогресивними, інноваційними, консервативними християнами? Можемо! Ми, як Церква, як Божественна інституція на землі зобов'язані бути прогресивними. Це від нас вимагає застосування найкращих методів, інновацій, всяких прогресивних ідей і т. д. Головне не переплутати поняття консерватизму і «тормозетизму». Консерватизм ‒ це про цінності. А інновації, прогрес ‒ це про рух. Тому, якщо в нас є інструменти, можливості, ми зобов'язані їх використовувати. Тому, нам часто хочуть нав'язати ці ідеї «тормозитизму» і в християнстві, щоб нас зажати, щоб ми зупинились і все. Бог призвав нас до змін і прогресу. Це призвання наше. Бог не призиває нас змінювати щось, не змінивши себе спочатку. Коли ти починаєш змінюватись, природно починає змінюватись щось довкола тебе. І це має більшу силу. Коли Мартін Лютер змінив сам своє мислення, довкола нього почали змінюватись люди. Його ідеї почали подобатись людям. Це було природно. І люди почали підтримувати його ідеї. І це починало набирати розмаху.

В чому цей прогрес ми повинні мати?

1. Мораль. Ми повинні постійно думати над собою, своєю мораллю. Як ми повинні зростати в своїй моральності?

2. Інтелект. Ми повинні позростати в мудрості своїй.

3. Відносини (те, що відбувається в нашому домі, друзі, робота, колектив і т. д.). Ми повинні працювати над собою, для того, щоб ця сфера піднімалась.

4. Наша робота (те, як ми заробляємо гроші). Це те, в чому ми повинні розвиватись. Думати далі, як розвиватись, заробляти більше. Прогрес створювали люди, які хотіли більшого від свої роботи. Вони думали, ризикували, пробували самі щось робити, шукали виходи, як би покращити свою роботу, заробляти більше. Ми повинні думати над цим. В нашому житті робота займає левову частку часу. Якщо ми кажемо, що християнство повинно бути прогресивним, то наша робота має бути тому показником. Ми повинні думати, як нам змінити свою роботу, як заробити гроші.

5. Служіння. Воно також повинно прогресувати. Ми повинні роздумувати постійно, чого ми хочемо від служіння, як би воно мало виглядати? Є якесь бачення, куди ми йдемо. Це бачення, куди ми йдемо ‒ це прогрес, куди ми рухаємось. Це те, де ми маємо бути.

Як досягати прогресу в цьому всьому?

1. Вимагати від себе більше (як спортсмен). Ти завжди маєш бути на грані. Ми маємо вимагати від себе більшого. Не щадити себе.

2. В своєму розумі проробляти моделі, або стратегії цього прогресу. Виробляти план. Як би ти взагалі хотів? Можливо, потрібно щось змінити? Підійти до цього більш стратегічно. Можливо, потрібно підняти свою кваліфікацію. А, можливо, просто підійти до директора і поговорити…

3. Створювати хоча б мінімальний, але рух до покращення. Зробіть хоч щось! Шукаємо маленькі можливості і починаємо щось робити.

Як буде виглядати ваше життя через 5 років? Подумайте. В питаннях моралі, інтелекту, сім'ї, роботи, служіння… Гірше, коли ми не бачимо, не дивимось в майбутнє. Ми дивимось тільки в сьогодні, під ніс. І в цьому велика небезпека, бо тоді, немає стимулу до прогресу. Все наше життя зациклене довкола сьогодні. Але ми повинні обов'язково малювати плани на майбутнє.

Чим більший виклик, тим більше це включає людину. Ми маємо ставити собі цілі перед собою. Християнство повинно бути прогресивним. Ми, як християни, повинні бути прогресивними. Для того щоб бути прогресивними, ми повинні знати куди ми рухаємось? Що для нас є прогрес? Де цей виклик, який буде рухати нас до прогресу через 5…10 років? Куди я йду? Ми повинні сьогодні думати і бачити це майбутнє, не обманювати себе, що завтрашній день сам за себе попіклується. Є випадки, коли Бог втручається і надприродньо нас забезпечує, але Бог не виховує лінивців. Він виховує людей цілеспрямованих, працелюбних, тих, які дивляться в майбутнє, які хочуть прогресу від життя, які готові рухатись, змінювати, які готові до змін, готові змінювати світ, який є довкола них.