Книга пророка Авакума. Авакум був левитом. Можливо, він співав в єрусалимському храмі в хорі. Вони грали, співали, пророкували. Цей пророк жив приблизно в 650 роках до Різдва Христового, незадовго до руйнування Єрусалиму і храму. Він був сучасником пророка Єремії.

«Аж доки я, Господи, кликати буду, а Ти не почуєш? До тебе я кличу: Насильство! Та ти не спасаєш! Для чого неправість мені Ти показуєш та позираєш на муку? А передо мною грабіж та насильство, і суперечка стається, і носиться сварка. Тому то Закон припиняється, і не входить до чину на завсіди право, бо несправедливий вигублює праведного, тому правосуддя виходить покривленим» (Авакум 1:2-4). Пророк молиться до Бога і, фактично, згідно тієї молитви, ми бачимо, що він жив в такий час, як ми сьогодні живемо. Взагалі, історія людства циклічна. Ми говоримо про мораль, про етику, про Богослужбу, про Закон, або беззаконня, про правду, або таке безправдя.

Ми сьогодні кожен день можемо чути, що справедливості немає, правосуддя викривлене. І, коли ми слухаємо якусь інформацію, дивимось якісь новини, то піднімається в серці якесь обурення, почуття несправедливості. Цей зойк (претензія) в молитві пророка ‒ це, фактично, до Бога. Невіруючі люди, коли не уповають на Бога, вони живуть в своєму світі, і вони зляться на інших людей, нервуються, чинять якусь помсту. А віруючі, вони займають іншу позицію ‒ вони довіряють Богу, знають, як правильно сказати, знають Біблію, як правильно, що неправильно, але чи розуміють? Пророк не розуміє… Так само і ми не розуміємо ‒ чому в країні війна? Чому стільки проблем? Чому Україна одна з найбагатших країн своїми землями, ресурсами, але стільки проблем? Такий час зараз, як був тоді…

Є проблема, є криза, якась ситуація, коли щось не працює, коли справедливості немає… Дуже важливо розуміти і усвідомлювати, що правди і справедливості в світі немає і не буде. Коли ми це на якомусь етапі зрозуміємо, нам стане легше. Якщо ми говоримо ‒ право, істина, справедливість, і ми маємо на увазі світ, світські влади, світську культуру, світогляд, за тим завжди прийде розчарування.

Якщо ми думаємо, що битви Господні, війна Господня, перемога за Господом і всі лишались живі, то ні! Ми читаємо в Біблії, що було дуже багато смерті. Історія циклічна. І ми сьогодні прийшли знову до того ж самого. Щось сталось ‒ прийшла війна, криза, пандемія, і ми, як Церква, ми молимось і не розуміємо, чому Бог мовчить, чому такі загрози?

1. Ми задаємо питання. Ми молимось разом з Авакумом і ми не розуміємо. Головне не перейти цю межу критики, такого невірства, незадоволення, нарікання. Трошки можна. Коли ми не розуміємо щось, ми кажемо: «Боже, чому?». Це нормально. Це означає, що ми живі, мудрі, ми аналізуємо. Головне не перейти цю межу, коли ми впадаємо в депресію, звинувачуємо, нічого вже не хочемо.

2. Питання задати перш за все собі: «Де знаходжусь я? З якого боку барикад?» Якщо немає правди, справедливості, є беззаконня, немає суду, то де я знаходжусь? Біблія каже, що ми часто судимо когось за блуд, а самі чинимо, просто, можливо, в іншій сфері. Ми часто когось критикуємо за ідолів, а самі чинимо святотатство (маємо цих ідолів в своєму серці). Ми судимо когось за неправду, а самі лукавимо, хитримо в інших сферах… По який бік барикад ми знаходимось? Чи ми починаємо з себе? Чи ми просто дивимось на когось? Бог не зможе нам дати цю відповідь, якщо ми не готові чути істину, якщо ми засліплені, ми не бачимо себе за новинами, за інформацією, за якимись подіями.

«Тож уже для вас сором зовсім, що суди між собою ви маєте. Чому краще не терпите кривди? Чому краще не маєте шкоди? Але ви самі кривду чините та обдираєте, та ще братів…» (1 Коринтян 6:7-8). І це рання Церква, не зіпсута Церква, гаряча Церква, наповнена Духа і дарів, і ми дивимось, що вже це було, що одні одних використовують, лукавлять, критикують… Є такі спірні ситуації, які неможливо просто вирішити по закону, чи через суд. Не може закон прописати кожну букву. Тому, часто, цей закон крутять, як хочуть. Павло часто про це каже ‒ чому ви просто не заокруглите в свій бік? Не візьмете на себе? Не спишете на себе? Це ж можна так вирішити! Якщо кожен ставить себе на місце, що він готовий заокруглити на свій бік, дуже багато буде навкруги змінюватись в церквах, в сім'ях, в бізнесах, але ми так часто не мислимо. Перше, що в нас включається в таких ситуаціях ‒ справедливість, чесність…

«Чи ж усі вони не складуть приповістки на нього та загадки несмішливої йому не прокажуть: Горе тому, хто для себе розмножує те, що не його! Аж доки це буде? Горе тому, хто чинить тяжкою заставу на себе!..» (Авакум 2:6). Авакум говорить 4, чи 5 разів: «Горе тим…». Дуже часто Писання розділяє людей на такі дві категорії: «Блаженні ті…» і «Горе тим…». Кожен з нас може вибрати, чи він буде в категорії тих блаженних, чи тих, яким горе.

«Горе тому, хто кров'ю місто будує, хто беззаконням встановлює город!» (Авакум 2:12). Тут, потрібно довіряти Богу, тому що в нас включається справедливість. Ми кажемо: «Боже, доки? Чому одні насолоджуються, а інші страждають? Чому він несправедливий і має благо? А я чесний і справедливий і страждаю». І тут нам треба віру, повірити Богу, що Бог говорить, що горе таким людям. І ти цього не бачиш, ти думаєш, що блаженні вони.

3. Не поспішай з висновками.

«Нехай я стою на сторожі своїй, і нехай на облозі я стану, і хай виглядаю, щоб бачити, що він буде казати мені, і що відповість на жалобу мою» (Авакум 2:1). Авакум доходить до цього. Він сам собі проповідує ‒ стій на сторожі, розважай, дочекайся відповіді від Бога, дочекайся Його пояснення, що Він тобі скаже. Ми можемо пояснювати собі, але ми це не розуміємо. Дочекайся, коли ти це зрозумієш, і тоді, ти краще будеш пояснювати іншим.

4. «Ось надута, не проста душа його в ньому, а праведний житиме вірою своєю» (Авакум 2:4). Праведний житиме вірою. «Ось надута його душа» ‒ тих, про кого ми говорили вище, кому горе, хто збудував собі несправедливістю, хто викривив шляхи правосуддя, хто думає, що він щасливий, багатий, впливовий, успішний, але Біблія говорить, що йому горе, тому що він збудував своє царство беззаконням, кров'ю, неправдою. Тим ми, як праведні, відрізняємось від безбожних, що ми не повинні добитись будь-якою ціною людського правосуддя і справедливості. Воно так не працює.

Якщо не буде втручання Господа в наш світ, то що, по-людськи, це є благо? Часто, людство саме собі створює проблеми і кризи через свою безбожність, через те що зміщуються акценти, І коли зміщуються акценти, приходять відразу проблеми. Тому, замість того, щоб ми, як люди в світі, ходили і хотіли цього, коли прийде благо, ми не просто маємо чекати, ми маємо бути готові, ми маємо готуватись і ставати сильнішими. Що означає ставати сильнішими і зрілішими? Більше служити, більше працювати, прикладати зусиль.

«Чи ж оце не від Господа Саваота, що народи трудяться для огню, і мучаться люди на марність? Бо пізнанням Господньої слави наповнена буде земля, як море вода покриває» (Авакум 2:13-14). Глупа людина до смерті працює, краде, потім, приходить час смерті, а шкода вмерти. Люди сходять з розуму. Мудра людина наперед чинить милість, служить, піклується про інших. Глупі цього не бачать. Це відкриття. Це для віруючих. Тільки Бог може зняти цю пелену. Правди, справедливості людської в світі не існує, а ми, як Церква, як віруючі можемо її встановлювати, можемо грати на правилах істини, Божої правди, можемо самі бути частиною тої правди і уповати на Бога, що він це принесе в наше життя, рано чи пізно, Він принесе це на землю. А від людей ( від влади, від системи цінностей цього світу) ніколи не треба очікувати. Якщо ми не будемо чекати це від когось, не будемо такими законниками, нам буде легше жити. Тому, на цьому етапі ми маємо зрозуміти, що має істину цінність? Що важливіше?

Авакум 3 ‒ Авакум робить висновок. Він побачив в дусі, що Бог все рівно справедливий. «Ти вийшов спасти Свій народ, спасти Помазанця Свого. Ти з дому безбожного голову збив, обнажив Ти основу по шию» (Авакум 3:13). Він бачить про суд безбожних, справедливість, Божу славу, Боже спасіння. Він це бачить. Коли це буде? Ми не знаємо… Чи при нашому житті, чи ні… Може ми не побачимо це відразу. Тому, важливо переключитись, не бути таким законником. Ми не знаємо коли прийде спасіння, коли цей час прийде.

І висновок він робить: «Коли б фігове дерево не зацвіло, і не було б урожаю в виноградниках, обманило зайняття оливкою, а поле їжі не вродило б, позникала отара з кошари і не стало б в оборах худоби, то я Господом тішитись буду й тоді, радітиму Богом спасіння свого! Бог Господь моя сила, і чинить Він ноги мої, як у лані, і водить мене по висотах!» (Авакум 3:17-19). Пророк намагається донести нам, що, якщо праведний житиме вірою, якщо справедливості від людей ми не дочекаємось, що людські шляхи і правосуддя будуть кривосуддям, що це є в Бога, але, коли? Ми не знаємо, тому що в Бога є Свій план. Він не всім ділиться з нами. Він не пояснює коли це буде, тому, нам залишається відділити зерно від будяків. Нам залишається подбати про себе ‒ на чиїй території ми граємо? Чи ми самі мініатюрні хабарники, злодюжки, блудники, ідолопоклонники, але ми тих крупніших критикуємо, судимо, зневажаємо, обмовляємо? На чиїй стороні ти граєш? З ким ти себе ототожнюєш? Яка твоя цінність? Чи ти тут, на землі, чекаєш цієї правди і справедливості? Чи ти розумієш, що є в Бога щось більше, глибше, цінніше? Чи ти встановлюєш ті правила справедливості, те, що від тебе залежить, чи ти пишеш пости, вчиш, проповідуєш, пишеш музику, статті, щоб хоч трошки вплинути на цей світ? Чи ти просто «диванний критик» ‒ ти не служиш, не проповідуєш Євангеліє, не займаєшся політикою, не пишеш музику, не приходиш на ранкові молитви…. Ми маємо перестати бути тими «диванними критиками», які критикують, осуджують, щоб ми почали встановлювати справедливість, те, що залежить від нас, там, де ми є, в своїх сім'ях, роботах, навчаннях ‒ як ми реагуємо, як ми пишемо, думаємо, ділимо, як ми ставимось до когось, або до чогось? З цього починається правда. Або буде правосуддя, або буде кривосуддя. Не чекай постійно від когось, що хтось повинен зробити! Ставай сильнішим! Качай свій дух! Качай своє тіло! Заробляй більше грошей! Ставай міцнішим! Все можливо з Богом! В тому суть Євангелії. Замість того, щоб нарікати, жалітись і здаватись, підсилитись Господом, зодягнутись в Його зброю, в Його силу, тоді, бути здатними виступати, як Давид проти Голіафа. Тоді, ти будеш радіти Богом, а не обставинами, і довіряти Богу, а не просто якимось подіям і ситуаціям.