Ми живемо в цікавий час. Ми не знаємо кого ми зустрічаємо на своїй дорозі, хто до нас приходить. Часом, ми можемо когось прийняти не за того ким він є. Ми не знаємо як наше життя повернеться і де з якою людиною ми пересічемось. Зараз все дуже швидко змінюється. Настільки багато інформації ми отримуємо, що ми не встигаємо її обдумувати, обробляти в противагу тому, що було ще 100 років назад, коли людям бракувало інформації. Вони більше спілкувалися, більше шукали де б почути, звідки прийняти новину.

І зараз тільки Слово Боже може показувати нам істину серед всіх тих новин, щоб ми правильно могли планувати своє життя і робити вірний вибір.

«А коли вони наблизились до Єрусалиму, і прийшли до Вітфагії, до гори до Оливної, тоді Ісус вислав двох учнів, до них, кажучи: Ідіть у село, яке перед вами, і знайдете зараз ослицю прив'язану та з нею осля; відв'яжіть, і Мені приведіть їх. А як хто вам що скаже, відкажіть, що їх потребує Господь, і він зараз пошле їх. А це сталось, щоб справдилось те, що сказав був пророк, промовляючи: «Скажіте Сіонській доньці: Ось до тебе йде Цар твій! Він покірливий, і всів на осла, на осля під'яремної сина» (Матвія 21:1-5). Цей період ‒ це останній тиждень. В суботу вони прибули до Вітфагії, і за цей тиждень відбулося дуже багато подій. Збулося дуже багато пророцтв.

«А учні пішли та й зробили, як звелів їм Ісус. Вони  привели до Ісуса ослицю й осля, і одежу поклали на них, і Він сів на них. І багато народу стелили одежу свою по дорозі, інші ж різали віття з дерев і стелили дорогою. А народ, що йшов перед Ним і позаду, викрикував, кажучи: Осанна Сину Давидовому! Благословенний, хто йде у Господнє Ім'я! Осанна на висоті!» (Матвія 21:6-9). Це дійсно була подія. Перед цим, написано, що багато людей прийшло подивитись на Нього, бо перед тим Він був вже в тих місцях, Він воскресив Лазаря. І людям було дуже цікаво, як це сталося, хто це такий, що Він зцілив Лазаря.

«А коли увійшов Він до Єрусалиму, то здвигнулося ціле місто, питаючи: Хто це такий? А народ говорив: Це Пророк, Ісус із Назарету Галілейського!» (Матвія 21:10-11). Люди, дійсно, в той час очікували зміни. Та й зараз ми очікуємо змін. Кожне покоління чекає, що щось поміняється, що хтось прийде і щось змінить. Люди завжди чекають якогось лідера, який візьме на себе відповідальність, збере команду і поміняє устрій, зробить, що стане легше, краще. І тоді, люди очікували, що прийде цар, який звільнить їх з-під римського гніту, поміняє їх побут, їхнє життя. Одні чекали цього царя, правителя, лідера, який все поміняє. Хтось чекав, що прийде Ісус і зцілить їх, ще хтось непокоївся (фарисеїв непокоїло, щоб цей лідер релігійний не забрав до себе людей). В кожного були свої очікування.

В понеділок вони йшли і всохлося фігове дерево. І учні дивувалися, як таке може бути. Ще хтось цікавився (особливо первосвященики) якою владою Він це чинить, хто Він такий, що прийшов і командує.

Люди бачили сильного царя, сильного лідера, але вони не бачили Самого Бога. Вони не бачили в цьому всьому, що це Сам Господь зійшов з небес, щоб прийти до них, щоб бути серед них, щоб говорити до них, їсти разом з ними, спілкуватись разом з ними, навчати їх. Вони бачили Того, хто зціляє, але не бачили Того, хто прийшов прямо з Небес.

«А як Він наближався вже до сходу з гори Оливної, то ввесь натовп учнів, радіючи, почав гучним голосом Бога хвалити за всі чуда, що бачили, кажучи: «Благословенний Цар, що йде у Господнє Ім'я! Мир на небесах, і слава на висоті! А деякі фарисеї з народу сказали до Нього: Учителю, заборони Своїм учням! А Він їм промовив у відповідь: Кажу вам, що коли ці замовкнуть, то каміння кричатиме!» (Луки 19:37-40). Люди не бачили в Ісусі Самого Бога.

«І коли Він наблизився, і місто побачив, то заплакав за ним, і сказав: О, якби й ти хоч цього дня пізнало, що потрібне для миру тобі! Та тепер від очей твоїх сховане це. Бо прийдуть на тебе ті дні, і твої вороги тебе валом оточать, і обляжуть тебе, і стиснуть тебе звідусюди. І зрівняють з землею тебе, і поб'ють твої діти в тобі, і не позоставлять у тобі каменя на камені, бо не зрозуміло ти часу відвідин твоїх…» (Луки 19:41-44).Час, коли Сам Господь прийшов до Єрусалиму, прийшов до міста, прийшов до людей ‒ вони цього не зрозуміли. Вони дивились на різні речі, які є не важливі, які є другорядні, але вони не зрозуміли головного, що прийшов Той, Хто Господь і суботі. Людям взагалі властиво відходити від істини, і, десь, свою увагу зосереджувати на другорядних речах, які не мають значення. Це залежить в певній мірі від того, чи людина зрозуміла час відвідин своїх, коли вона зустрілася з Христом. Люди бачили, як Він наводив порядок, як Він зціляв, але вони не думали про небесне, вони думали про свої побутові справи, про хвороби, які вони хотіли зцілити, про якийсь устрій соціальний, щоб стало легше і бачили в Ньому тільки Того, Хто вирішить їх земні потреби, а Господь прийшов, щоб принести їм небесне царство.

Ми бачимо, що люди захоплювались величністю храму, не розуміючи, що перед ними стоїть Той, Хто більший, ніж храм, Той, для Кого цей храм був створений. Перед ними стоїть Той, Хто є Храмом.

Потім події дуже швидко розгортались. В понеділок Христос знову прийшов в храм, щоб його очистити, поперевертавши столи, по виганявши всіх тих, хто займався там справами не духовними, а матеріальними. У вівторок Ісус багато проповідував, багато говорив притчами, розказував про воскресіння мертвих, чий Син Христос, хто такі книжники і фарисеї, говорив про вдовину лепту, про долю Єрусалимського храму.

«Коли ж дехто казав про храм, що прикрашений дорогоцінним камінням та дарами, тоді Він прорік: Надійдуть ті дні, коли з того, що бачите, не зостанеться й каменя на камені, який не зруйнується…» (Луки 21:5-6).Часто, ми будуємо своє життя не на вічних речах. Основою є щось другорядне. Але основа тільки в Господа.

В цих притчах Христос дав зрозуміти у вівторок після остаточного попередження, що Царство Боже буде забране від єврейського народу і дане іншим народам. І Він пішов геть з храму, щоб більше ніколи туди не повернутись. Це був останній день, коли Ісус заходив в храм. У вівторок повністю закінчилось публічне служіння Ісуса Христа.

На рівні держави сьогодні відбувається те ж саме. Кожен раз, коли йдуть вибори, ми надіємось, що прийде новий президент, що він набере нову команду і в нас щось поміняється. І, дійсно, є люди, які мають добрий запал, добрі наміри, вони приходять до влади і намагаються щось змінити, роблять якісь покращення, але, якщо вони не зрозуміють часу відвідин своїх, то це все буде не надовго. По молитвах наших Господь діє в нашій країні, в нашому житті, в цілому світі. Якщо людина не пізнала часу відвідин своїх і не надіється на Господа, тоді, приходить страх, тривога.

Люди зараз борються за права грішників, які хочуть популяризувати гріх, які десь «ущемлені».

«Отже, я свідкую тобі перед Богом і Христом Ісусом, що Він має судити живих і мертвих за Свого приходу та за Свого Царства. Проповідуй Слово, допоминайся вчасно-невчасно, докоряй, забороняй, переконуй з терпеливістю та з наукою. Настане бо час, коли здорової науки не будуть триматись, але за своїми пожадливостями виберуть собі вчителів, щоб вони їхні вуха влещували. Вони слух свій від правди відвернуть та до байок нахиляться. Але ти будь пильний у всьому, терпи лихо, виконуй працю благовісника, сповняй свою службу» (2 Тимофію 4:1-5). Кожен з нас мав цю зустріч, коли Господь приходив ‒ не якась зовнішня форма, якесь свято, якісь другорядні речі, але саме ці відвідини, зустріч з Богом, коли ми каялись, плакали…Той, хто зустрівся з Господом, хто зрозумів час відвідин своїх, тому Закон не потрібен, тому що він й так робить все, що написано. Як казав Христос, що весь Закон захований в двох Заповідях ‒ 1. Люби Господа всім серцем! 2. Люби свого ближнього, як самого себе! Живучи в цих Заповідях, людина, яка зустрілася з Господом, яка пізнала час відвідин своїх не буде порушувати Закон, не буде порушувати 10 Заповідей, тому що Дух Святий, який є в ній не буде давати їй це робити. Це є внутрішнє відкриття ‒ жити так, щоб догодити Богу.

В житті стаються різні обставини, приходять всякі проблеми, нас може відхиляти десь вліво, вправо, ми можемо десь шукати якесь вирішення замість того, щоб надіятись на Бога і розуміти, що все в Його руці. Коли не сповнюється те, що ми планували, ми повинні розуміти, що, коли ми тримаємось за Господа, навіть, якщо щось не стається так, як ми хотіли, Господь буде з нами. Ми не знаємо, як буде дальше, як складуться обставини, але, якщо ми будемо близько біля Господа, Він нас через це проведе, Він дасть силу перейти. Не завжди в житті все легко і просто, але є Той, Хто дає силу. Близькість з Господом ‒ це те, що дає тобі правильне розуміння, ясний і світлий розум, мудрість приймати правильні рішення.

Система, цей порядок, який зараз є, побудований для того, щоб не було хаосу, але, так чи інакше, нам завжди треба пам'ятати, що є головним, ключовим. В нашому житті Господь має бути в фокусі, в центрі нашої уваги. Не те, як ми щось робимо, а для кого ми це робимо.

В житті часом буває важко. І чим сильніше тисне, тим менше значення мають другорядні речі. Навіть є така приказка: «Як тривога, то до Бога». Часто, Господь створює такі обставини.

«Я Господь, і нема вже нікого, нема іншого Бога, крім Мене. Я тебе підперізую, хоч ти не знаєш Мене, щоб дізналися зо сходу сонця й з заходу, що крім Мене немає нічого; Я Господь, і нема вже нікого, Я, що світло формую та темність творю, чиню мир і недолю творю, Я Господь, Який робить це все!» (Ісая 45:5-7).

Христос дивиться, чи впізнаємо ми Його, чи зрозуміємо ми, що це Він.

Часто, буває, що людина зустрічається з Христом, а потім нехтує тим. І Біблія каже, що, коли Ісус Христос прийшов, люди кричали: «Осанна Царю!», але вони чекали вирішення своїх проблем. Вирішили і пішли… І коли ти вже мав ці відвідини, і ти щось зрозумів, але ти храм свій, своє серце знов починаєш занечищувати, пускати туди речі, які є неприпустимі, нечестиві, то одного разу Ісус може піти і більше не повернутись. Тому, важливо очищати своє серце.

Якщо ти зрозумів час відвідин своїх, ти добре знаєш, що тобі робити. Дух Святий завжди нам підказує ‒ читай Слово, молись, спілкуйся… Ти завжди будеш на правильній дорозі. Дух Святий буде тебе вести.

Сьогодні, ми маємо зрозуміти для себе, що ми пускаємо в своє серце, чим ми живемо? Чи зрозуміли ми час відвідин своїх? Чи зосереджуємось ми на якихось другорядних речах? Чи ми дивимось на Христа і нам все рівно, що люди скажуть. Вони так, чи інакше будуть щось завжди говорити.

«І коли Він наблизився, і місто побачив, то заплакав за ним, і сказав: О, якби й ти хоч цього дня пізнало, що потрібно для миру тобі! Та тепер від очей твоїх сховане це» (Луки 19:41-42). Так би хотілося, щоб Христос не плакав за нами, щоб Христос не плакав за нашим родичами, за тими, хто ходить до церкви, знають, як все правильно робити, але не пізнали часу відвідин своїх.

«І коли Він наблизився, і місто побачив, то заплакав за ним, і сказав: О, якби й ти хоч цього дня пізнало, що потрібне для миру тобі! Та тепер від очей твоїх сховане це. Бо прийдуть на тебе ті дні, і твої вороги тебе валом оточать, і обляжуть тебе, і стиснуть тебе звідусюди. І зрівняють з землею тебе, і поб'ють твої діти в тобі, і не позоставлять у тобі каменя на камені, бо не зрозуміло ти часу відвідин твоїх…» (Луки 19:41-44). Тут йдеться про той час, коли Христос вже буде вертатись, як Суддя. В тих, хто не пізнав часу відвідин своїх буде все розвалено. Камінь на камені не залишиться від тих, хто живе само праведністю, коли прийде Христос, від тих, хто знає все, але не знає основного ‒ Ісуса Христа. Сьогодні, це ключове ‒ пізнати час відвідин своїх. Якщо ми пізнаємо час відвідин своїх, другорядні речі втратять всякий зміст. Головне, щоб ми мали цей зв'язок, стосунки з нашим Господом і Спасителем!