Любов і Зцілення

Євангельська Церква

Знайди себе. Частина 2

Олег Савчак

Римлян 12:1-21

«Тож благаю вас, браття, через Боже милосердя, − повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу вашу, і не стосуйтесь до віку цього, але перемініться відновою вашого розуму, щоб пізнати вам, що то є воля Божа, − добро, приємність та досконалість» (Римлян 12:1-2).

Секрет успіху Церкви – щоб кожна людина максимально була задіяна в Божому Царстві. Ми є різні, і ми не можемо замінити один одного, відкинути, компенсувати, коли ми говоримо про глибинну суть, про дари, покликання, дію Святого Духа через кожного з нас. Ми повинні мати цю картину тіла. Кожен в тілі має свою функцію. Кожен є член тіла, якась частина тіла. Важливо зрозуміти, що кожен член тіла важливий. Щоб виконати якусь ділянку роботи, потрібне все тіло. Успіх Церкви в тому, коли кожен себе знаходить, займає своє місце, виявляє свої дари і починає діяти. І неуспіх Церкви – коли ми не включаємось, не знаходимо себе, або ми відділені, ми спостерігаємо збоку, або ще гірше, коли ми займаємо не своє місце.

1. Апостол Павло каже: «Повіддавайте ваші тіла на жертву живу…» (Римлян 12:1). Тобто, кожен з нас, окремий екземпляр, але кожен віддає своє тіло, щоб ми стали Церквою. І коли ми стаємо Церквою, одне ціле, тоді вже тіло стає Христове, а наше тіло, дух, душа, дари, таланти ми стаємо вже членом в тому. Ми по суті є окремі, самодостатні. Але якщо ми говоримо про суспільне життя, про покликання, про духовне життя, то ми так створені, що від самого початку Бог сказав, що не добре людині бути самотній. Тому, Він створив поміч − сім'ю, суспільство, Церкву, тому що людині самій не добре бути без сім'ї, без Церкви, без суспільства.

«Повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу вашу…» (Римлян 12:1). Якщо ви хочете служити, ви хочете бути корисним для Божого діла, для Божого Царства, потрібно себе посвятити в жертву живу – віддати себе. Це завжди елемент пожертви, або посвяти – це завжди елемент обрізання від якогось комфорту, гордості, або егоїзму. Тому що посвята, або пожертва завжди вимагає від нас якогось зречення, самозречення. Так не може бути – ти себе посвячуєш, жертвуєш і нічого не втрачаєш. Але духовно, коли ти жертвуєш, чи тіло своє, чи фінанси, чи сили, дари, чи час, то в кінцевому результаті ти не втрачаєш, ти набудеш, але до того ще треба дійти, в це треба повірити, це треба дочекатись. Духовна людина розуміє, що пожертва і посвята сьогодні це звучить, як обрізання, це жертва, зречення чогось, можливо навіть якась біль, тому що ти втрачаєш якийсь власний комфорт, але в кінцевому результаті ти набудеш радість.

2. Освятіть себе. «І не стосуйтесь до віку цього, але перемініться відновою вашого розуму…» (Римлян 12:2). Тобто, це є момент освячення – ми відділяємо себе від світу, від того часу, інформації, яку ми вкладаємо в світ, від цінностей світу, від образу системи життя і мислення, від світогляду світського. Ти відділяєшся, щоб пізнати, що є воля Божа. Коли ми освячуємось, відділяємо себе для Бога, тоді ми можемо пізнати волю Божу.

Після цих двох кроків ми починаємо більше розуміти волю Божу – добру, приємну і досконалу, перш за все для Бога і для нас. Писання, каже, що якщо ми відділяємо себе і шукаємо Божу волю, тоді ми рано чи пізно зрозуміємо, що воля Божа для нас добра, приємна і досконала.

«Любов нехай буде нелицемірна; ненавидьте зло та туліться до доброго! Любіть один одного братньою любов'ю; випереджайте один одного пошаною!»  (Римлян 12:9-10). Любіть перші, випереджайте, любіть на випередження. Ми завжди хочемо любити, як реакція. Якщо ми навчимось любити на випередження, служити на випередження, робити добро на випередження, то ми насіємо певне зерно Боже, і обов'язково любов, яку ми хочемо повернеться до нас вже від когось. Писання вчить нас любити на випередження. Любити, як реакція можуть всі. Коли ми любимо, служимо на випередження, ми зціляємось, звільняємось.

«У ревності не лінуйтеся, духом палайте, служіть Господеві» (Римлян 12:11). Якщо служити з таким підходом, тоді, це служіння має силу. Якщо без того, то це є мертва релігія. Не треба такого служіння. Скільки в тобі тої ревності, духу, що палає, стільки ти можеш запалити довкола себе інших. Температура твоєї ревності, твого палання впливає на те, як ти будеш служити, наскільки тебе вистарчить.

3. «Тіштесь надією, утиски терпіть, перебувайте в молитві» (Римлян 12:12). Перебувайте в молитві – продовжуйте молитись, це процес. Тіштесь надією – це ключ для багатьох. Ми всі тішимось від якогось добра, блага, хороших емоцій. Надія – це очікування добра, покращення чогось, що все так не буде. Далека надія – Небеса, Боже Царство, а ближча надія – це покращення чогось, що все так не буде, ти не завжди будеш страждати. Утиски терпіть – ми завжди хочемо уникнути цього. Ми хочемо утиск на утиск, образа на образу, емоція на емоцію.

Ми повинні набратись терпіння. Це є чеснота християнська, про яку рідко проповідують. Ми хочемо перегорнути цю сторінку. Ми хочемо комфорту, добра, але Писання каже терпіти утиски – треба це пройти, дочекатись цього. Тішитись надією можна тоді, коли ти вчишся терпіти утиски, або коли ти терпиш утиски, ти вчишся тішитись надією. Перебувай в молитві. Як ти можеш тішити себе надією? Перебуваючи в молитві. Так важливо, щоб ми молились один за одного, за себе, за влади…

«Беріть уділ у потребах святих, будьте гостинні до чужинців!» (Римлян 12:13). Це благочинність, яка розвиває серце.

Римлян 12:9-21 – вірші, які говорять нам про розвиток характеру. Розвиток характеру необхідний, щоб входити в свій дар і своє покликання. Якщо ми характер не розвиваємо, ми не розуміємо до чого ми покликані.

«Благословляйте тих, хто вас переслідує; благословляйте, а не проклинайте!» (Римлян 12:14). Благословляйте! Це така сила! Коли ми благословляємо, говоримо добре, благе слово, це помазання приходить, як на тебе, так і на ту людину. Благословіння знімає напругу, воно ламає ярмо диявола, ворожнечу. Це є духовна, божественна сила. Почни говорити благо.

«Тіштеся з тими, хто тішиться, і плачте з отими, хто плаче!» (Римлян 12:15). Це характер, зрілість, дорослість. Пильнуй своє серце! Не радій, коли падає твій ворог! Тому що це ожорсточує твоє серце. Засмутись, помолись, благослови краще, навіть, якщо це твій ворог. Вироби цю рису – не радіти, коли падає твій ворог.

Римлян 12:17-21 – наше ставлення до зла і ворогів. Ти себе пильнуєш, розвиваєш зрілість, духовність. «Не будь переможений злом, але перемагай зло добром» (Римлян 12:21) – це є принцип.

«Бо як в однім тілі маємо багато членів, а всі члени мають не однакове діяння, так багато нас є одне тіло в Христі, а зосібна ми один одному члени. І ми маємо різні дари, згідно з благодаттю, даною нам: коли пророцтво – то виконуй його в міру віри, а коли служіння – будь на служіння, коли вчитель – на навчання, коли втішитель – на потішання, хто подає – у простоті, хто головує – то з пильністю, хто милосердствує  – то з привітністю!» (Римлян 12:4-8). Це практикування дарів. Це якісь практичні речі в служінні, які виявляють хто ти є насправді і що сидить в твоєму серці, твій характер. Ми маємо благодать наперед і ті дари, які Бог для нас приготував. Нам не треба придумувати дари.

Луки 10:30-35

Знайди себе – коли ти себе пробуєш в різних ролях, в різних функціях. Ти не можеш себе знайти не шукавши. Ти не можеш себе знайти в один момент (через відкриття, сон і т. д.). Це процес, проба. Ти входиш в етап, служиш і на якомусь етапі в тебе щось відгукується, в тебе щось народжується – головування, милосердя, служіння, пророцтво… І тоді, ти починаєш функціонувати. Ти відчуваєш, що ти в тому щасливий. Тоді, ті люди, яким ти служиш, відчувають, що ти робиш це нелицемірно, а щиро, і в результаті це приносить плід і має велику силу.

Проповідь в відео-форматі

ddd