Ціль: показати різницю між вірою, яка просто, як спалах, як блискавка і біблійною вірою, яка триває, довготривала, вона не закінчується, це не блискавка, не разове проявлення. Спонукати нас, щоб ми переглянули, що ми не спринтери, не суперзірки. Наша віра не має бути, як блискавка, як спалах. Ми повинні бути, як жарівка, яка поволі нагрівається і починає світити, вона має ресурс, запас, і може світити довго. Можливо, це буде не, як фари прожектора, а легеньке світло, яке в темноті всі рівно видно дуже далеко.

«Отже, щодо мене, я готовий і вам, хто знаходиться в Римі, звіщати Євангелію. Бо я не соромлюсь Євангелії, бож вона сила Божа на спасіння кожному, хто вірує, перше ж юдеєві, а потім гелленові. Правда бо Божа з'являється в ній з віри в віру, як написано: А праведний житиме вірою» (Римлян 1:15-17). Правда Божа з'являються через Євангелію, Боже Слово, відкривається Божа праведність, або Божа істина, або Слово про Бога, відкриття про Бога, розуміння Бога через Євангелію з віри в віру.

Правда про Бога, відкриття про Бога об'являється нам з віри в віру. Тобто, це неможливо всю правду, істину про Бога отримати в один момент. І нерозуміння цього засмучує нас. Все приходить від Бога в свій час просто, природно, коли приходить міра світла і міра відкриття.

Використовуй на сто відсотків той дар, який ти маєш сьогодні, ту міру світла, яку ти маєш сьогодні, а завтра Бог попіклується про новий рівень світла і відкриття.

Правда Божа з'являється з віри в віру. І це Бог розпланував на все твоє життя.

Праведний житиме вірою. І «житиме » ‒ це довготривалий процес. Він житиме вірою, дихатиме, буде мислити вірою, буде мати систему своїх цінностей, перевіряти свої мотиви через віру. І це треба навчитись. Треба процес.

1. Міра віри. Сьогодні, люди абсолютно не розуміють, що таке віра. Віра не вимірюється назвами (православна, греко-католицька, євангельська), ходженням в церкву, ярликами… Віра Божа! Віра або є, або ж її немає. Міра ‒ це кількість. Віру важко чимось виміряти, її не видно. І, тим не менше, Ісус якось її вимірював в людях. Доброго має бути в міру. Тоді, ми цінуємо , ще того хочемо, прикладаємо зусилля.

«А Господь відказав: «Коли б мали ви віру, хоч як зерно гірчичне, і сказали шовковиці цій: Вирвися з коренем і посадися до моря, то й послухала б вас!» (Луки 17:6). Віра з гірчичне зерно дається під час покаяння. Коли ми покаялись, ми отримали рівноцінну віру. Тобто, найменшу віру, як гірчичне зерно, ми відразу її маємо.

Бог садить віру при покаянні, і дальше ми рухаємось з віри в віру через відкриття, через бажання в серці, через розуміння покликання і дарів, куди тебе Бог веде.

Маленька міра віри ‒ Христос каже, що її достатньо, нею можна навіть гори переставляти. Міра віри є в кожного.

2. Віра і страх. Страх ‒ це найбільший противник віри. Страх ми маємо всі (час від часу, частіше, рідше, більший, менший). І це є нормальний процес, коли людина боїться. Є різний страх.

Віра бере страх під контроль. Це по різному відбувається (через молитву, роздуми над Божим Словом), коли ти розумієш, що ти це не контролюєш, страх нічого не дає, ти не впливаєш ні на що і не контролюєш нічого. Як тільки ти береш страх під контроль віри, що Бог є більший, що Він все контролює, що Він знає і відає все, а я в даній ситуації не впливаю ні на що, не контролюю дану ситуацію, мені бракує сили і мудрості, і в той момент тобі стає легше.

«А Він спав на кормі на подушці… І вони розбудили Його та й сказали Йому: Учителю, чи Тобі байдуже, що ми гинемо?.. Тоді Він устав, і вітрові заборонив, і до моря сказав: Мовчи, перестань! І стих вітер, і тиша велика настала… І сказав Він до них: Чого ви такі полохливі? Чому віри не маєте?» (Марка 4:38-40). Чому Він їх докорив, що вони не мають віри? Не тому, що вони злякались, але, що в даній ситуації страх взяв контроль над вірою. Коли ти в процесі, ти борешся з тим страхом, ти шукаєш ключ, як перемогти той страх, Бог не буде тебе судити. Але, коли ти здався, коли страх взяв контроль над вірою, тоді Христос називає це невірство. Тоді, цей страх виливається в різні симптоми. Розчарування ‒ це результат страху.

3. Довготривала віра. «Довготривала» означає «триває», «не вичерпується, не зникає». Бог є Сущий. Він життя має в Собі. Довготривала віра ‒ вона є. Вона просто є. Її достатньо.

«Душі учнів зміцняючи,просячи перебувати в вірі, та навчаючи, що через великі утиски треба нам входити у Боже царство» (Дії 14:22). Апостоли закликали учнів перебувати в вірі. Вони їх не спонукали проявити віру свою, помолитись, явити чудо, славу, рухатись в дарі, вони вчили їх від початку перебувати в вірі. І дальше, вони пояснили, що через великі утиски треба ввійти в Боже Царство. Якщо ми проповідуємо про переслідування, гоніння, утиски, спокуси, випробування, потім про віру, що ця віра перемагає і проганяє страх, що її достатньо і ми всі маємо цю віру. Апостоли закликали перебувати в вірі.

Луки 18:1-8 ‒ в контексті цієї вдови, Христос говорить про віру, не ту віру, яка вражає, захоплює Його. Він акцентує увагу на віру, яка триває. Вона не проголошувала, вона робила прості, банальні речі, як вдова, яка взагалі ні на що не впливала і не контролювала. Якщо вдова, яка була бідна, в неї не було ні чоловіка, ні родичів, ні грошей, ніхто не міг їй допомогти і вона з Богом вирішила це питання. То, якщо ти не вдовиця, ти не в її положенні, то хіба Він тобі не дасть, якщо ти день і ніч голосиш?

«І не знеміг він у вірі, і не вважав свого тіла за вже омертвіле, бувши майже сторічним, ні утроби Сариної за змертвілу, і не мав сумніву в обітницю Божу через недовірство, але зміцнився в вірі, і віддав славу Богові» (Римлян 4:19-20). Авраам не знеміг у вірі, тому що Він знав, що Він вірний тому, що обіцяв.

Павло до Тимофія говорить про віру і невірство, віру і відступлення від віри.

«Маючи віру та добре сумління, якого дехто відкинулися та розбилися в вірі» (1 Тимофію 1:19). Коли людина відпадає від віри? Коли вона спалює своє сумління, коли вона починає лукавити і лицемірити. Така людина думає, що вона з Богом, вона говорить цитати з Писання, деколи, навіть, ходить в Церкву, але вона відпала від віри, тому що вона живе лукавим життям.

«Бо корень усього лихого то грошолюбство, якому віддавшись, дехто відбились від віри й поклали на себе великі страждання» (1 Тимофію 6:10). Грошолюбство, коли починають більше любити гроші, ніж Бога, починають служити мамоні, бігати за багатством. Слово Боже говорить, що вони втрачають віру.

«О Тимофію, бережи передання, стережися марного базікання та суперечок знання, неправдиво названого так. Дехто віддався йому, та й від віри відпав» (1 Тимофію 6:20-21). Людина хоче наставляти, вчити, критикувати кращі доктрини… І це марне базікання, суперечки про знання. Людина відпадає від істинної віри.

Кожен себе перевіряє, налаштовує. Бог дав нам віру, як гірчичне зерно. Віра не повинна бути, як спалах, віра має бути тривала. Праведний буде жити вірою ‒ поступати, діяти, мислити. Віра довготривала. Ми вчимось опановувати страх, осідлати страх, покрити його своєю вірою, перемогти його, взяти під контроль емоції, паніку, страх, подякувати Богу і зрозуміти, що Бог є більший і контролює все. З ним, надіючись на Нього, ми дійдемо до кінця!