«Тож і ми, мавши навколо себе велику таку хмару свідків, скиньмо всякий тягар та гріх, що обплутує нас, та й біжім з терпеливістю до боротьби, яка перед нами, дивлячись на Ісуса, на Начальника й Виконавця віри, що замість радости, яка була перед Ним, перетерпів хреста, не звертавши уваги на сором, і сів по правиці престолу Божого. Тож подумайте про Того, Хто перетерпів такий перекір проти Себе від грішних, щоб ви не знемоглись, і не впали на душах своїх. Ви ще не змагались до крови, борючись проти гріха» (Євреїв 12:1-4).

Кожен з нас кожен день постійно з чимось воює (сумніви, страхи, проблеми в стосунках, симптоми, образа, непрощення…). Кожен має свою битву, свою боротьбу. Ні для кого нема цього легкого і простого християнського життя. Це завжди шлях проти вітру, проти течії.

Скидання з себе того, що хоче нас обплутати – це постійний, систематичний процес, тому що, як тільки ми перестанемо скидати те, що нас хоче обплутати, то чим далі тим буде важче.

Слово підбадьорює нас дивитись на Христа, тому що Він є Основа, початок і кінець. В Ньому вся повнота премудрості, все те, що нам сьогодні потрібно. Слово підбадьорює нас, що ради нас Він пішов на хрест, не дивився і не звертав уваги на сором, на те, що скажуть, що подумають, як Він виглядає на цьому хресті… Він мав одну ціль – спасти тебе і мене, принести Себе в жертву за тебе і за мене.

Слово Боже вчить нас споглядати на Христа, споглядати серцем і розумом, споглядати думками. Коли приходять шторми, бурі, труднощі, якісь емоції бурлять, якісь ситуації, дивитись на Ісуса – це означає постійно переключати свій погляд, свій зір «Ісус зі мною», «Ісус все бачить», «Він бачить мене в тій ситуації», «Він очікує від мене правильної реакції»…

Якщо ми дивимось на Ісуса, ми вчимось дивитись з точки зору Ісуса. Перша наша реакція на якусь ситуацію, обставини, проблеми може бути − шок, паніка, тривога, але головне, щоб ця перша реакція не стала хронічною, не затягнулась. Але друга реакція – ми дивимось на Ісуса, ми розвертаємось, видихаємо цей страх, паніку, сумніви, спокуси… Ми дивимось на Ісуса в наших думках – Він заплатив, Його жертви достатньо, Його крові, захисту є достатньо, Його зціляючи сила дійсна сьогодні.

Як можна по вірі дивитись на Христа? Це мати Його в серці, в розумі, в Слові, мати це Слово, яке оживлене, яке має відкриття в тобі.

Перешкода не є перешкода в слідуванні за Христом (приклад Петра).

«Петро ж відповів і сказав: «Коли, Господи, Ти це, то звели, щоб прийшов я до Тебе по воді». А Він відказав йому: «Іди». І, вилізши з човна, Петро став іти по воді, і пішов до Ісуса» (Матвія 14:28-29).

Проблема не є проблема і відстань не є відстань, якщо є бажання слідувати за Христом.

«Петро ж здалека йшов услід за Ним аж до двору первосвященика, і, ввійшовши всередину, сів із службою, щоб бачити кінець» (Матвія 26:58).

Петро здалека йшов вслід за Ним. Завжди, кожного разу вони йшли близько, поряд, поруч, і тут, перший раз в житті він йшов здалека. Чому? Тому що був страх, він знав, що його можуть пов'язати. Коли він йшов здалека, включився другий принцип.

 «Тоді він став клястись та божитись: «Не знаю Цього Чоловіка!» І заспівав півень хвилі тієї… І згадав Петро сказане слово Ісусове: «Перше ніж заспіває півень, − відречешся ти тричі від Мене». І вийшовши звідти, він гірко заплакав…» (Матвія 26:74-75). Падіння, або відступництво не починається під час великої спокуси, або страху, або якихось незрозумілих ситуацій, це починається тоді, коли ми віддаляємось від Христа, це, коли ми слідуємо за Ним, але відстань вже не та.

Коли ми приближаємось до Христа, ми можемо чути, бачити, розуміти. Ми завжди повинні тримати фокус на Ісусі, як взірець, як ціль. Ми повинні слідувати за Ним близько, крок в крок, слід в слід. Ми не повинні віддалятись для того, щоб ми могли чинити Його волю, дійти до кінця і не відпасти.