Ціль: щоб спонукати тебе і мене до дії, навчитись розрізняти, де діє Бог по Своїй милості, благодаті і незалежно від нас, на що ми не впливаємо, а де нам потрібно працювати в поті чола, прикладати зусилля. Щоб ми з вами не робили якихось поспішних висновків, щоб ми не порівнювали себе з іншими людьми і ми дозволили Богу працювати з нашими серцями.

Медаль, як і монета, має дві сторони, але суть – одне ціле. Медаль має одну сторону – аверс, зворотню – реверс, там різні зображення, але суть та сама. Так само те, що Господь працює в нашому житті і ми, інколи, можемо дивитись на один бік медалі, або на інший і згідно того ми робимо якісь висновки. Так ми приймаємо цю істину. Так ми приймаємо якісь рішення.

Часто, в Біблії ми бачимо якісь такі моменти, які на перший погляд прямо протилежні.

Матвія 18:23-35 – це притча, яку Сам Христос говорить. І Він навмисно бере такі цифри. Цих 10000 талантів – це гігантська, колосальна сума. На той час робітники отримували 1 динарій за один робочий день. Якщо перевести працю робітника, щоб набігло 10000 талантів, то це потрібно було працювати 150 000 років. Тобто, робітник повинен працювати 150 000 років, не їсти, не одягатись, відкладати і тоді, він міг би заплатити борг своєму пану. Христос навмисне взяв таку суму. Якби там звучало 1 рік, 2, чи 5, 10 – це було б реально. Це довго, важко, але це реально. Але, коли це 150 000 років роботи – щоденної, важкої праці, це нереально. Що цікаво – це те, що раб цей все рівно благав пана, він казав, що віддасть йому все, тільки щоб той трошки потерпів. І пан проявляє милосердя, прощає йому весь борг.

3 моменти, які стануть нам на науку:

1. Людина не може віддати перед Богом, деколи, це навіть стосується інших людей – вона не може зробити, вона не може догодити… Просто не може! Тобто, є моменти, є проблеми, є борги, є ситуації, коли ми визнаємо своє безсилля.

Що ми безсилі?

Ми безсилі простити собі гріхи.

Ми безсилі інколи вирішити ситуацію якусь, або проблеми в стосунках, коли інша сторона закрита не хоче чути, не хоче бачити, не хоче цього.

Можливо, це деколи щось подібно в сфері фінансів.

Кожен собі може пороздумувати про щось велике, глобальне, коли тобі бракує зусиль, мудрості, ресурсів. Ти не можеш… Господь проявляє Своє серце, серце Батька, Свій характер, коли Він прощає, Він говорить, що робить це для нас по милості Своїй, по благодаті Своїй.

Є люди, які кажуть, що нічого поганого не робили (не мародер якийсь, не злодій, не вбивця)… Але Писання говорить, що заплата за гріх – смерть (за один гріх). За один малесенький гріх заплата – смерть! Чому? Тому що наш Бог Святий, Праведний! Він не може ніщо нечисте, гріховне взяти в Свою присутність. Ніщо нечисте не ввійде в Боже Царство. Тому, в Божих очах навіть один невеликий гріх – це безодня, це така велика проблема, що Бог дивиться і шкодує нас. Він любить нас, Він милує нас і Він знає, що ми не можемо заплатити ціну навіть за один малий гріх. Заплата за один гріх – це смерть, це нереально. Заплатити за свій гріх неможливо. Тоді, ми починаємо думати, як це вирішити, тому що це веде до смерті і ніхто з людей не допоможе. Ми не зможемо загладити свою провину, тому що почуття провини і сором, і відчуття покарання, осудження є всередині, його неможливо нічим заглушити. Тоді, ми чуємо Євангелію. Ми чуємо, що Господь милостивий. Пан змилосердився над своїм рабом, він прощає йому цих 10 000 талантів, тому що він усвідомлює, що це неможливо віддати. І це називається благодать, незаслужена милість, ласка. Тобто, те, що ми не заслужили, Господь нам це дарує безкоштовно. Він нас милує, прощає по благодаті! Він відпускає наші гріхи, тому що ми не могли це вирішити самі. Ми не могли заплатити свій борг. Ми не могли самі собі простити, навіть один малесенький гріх. Це неможливо!

2. Раб впокорився перед паном. Він просив про милість. Він відчував всіма фібрами своєї душі, що він може уповати тільки на милість пана. Якщо ми впокоряємось перед Господом, то Він нас милує. Це важлива умова. Бог не буде просто автоматично милувати весь світ, коли світ не хоче, не кличе, не просить. Бог не буде розкидати Свою милість, Свою ласку перед тими людьми, які не хочуть, які не кличуть. Тому, дуже важлива ця умова. Дуже важливо це впокорене серце. Коли ми впокоряємось перед Богом і починаємо кликати, щоб Господь помилував нас. До того часу прощення не відбувається.

Люди, часто, сліпі, вони не бачать себе, вони бачать інших. Вони думають, що хтось гірший за них, бо більше краде, чи більше обманює, чи більше ще щось… Дуже важливо переключати свій погляд на себе самих перш за все. Подивитись, що не так зі мною, що я роблю не так. Мене не повинен цікавити хтось, я не повинен постійно дивитись за кимось з підозрою. Я повинен почати дивитись в своє серце.

3. Господь хотів цією історією навчити нас, щоб ми проектували те, що ми засвоїли на інших людей. Якщо б цей раб засвоїв, або отримав відкриття милосердя свого пана і почав би це проектувати в життя інших людей, почав би так само милувати і прощати інших, світ би почав мінятись. Навчившись перед Богом, я виливаю це на інших людей. Це в різних сферах. Ми можемо навчитись і можемо навчити когось свідомо, чи підсвідомо в різних сферах. Пан розраховував, що цей чоловік оцінить і засвоїть цю велику Божу милість, велику ласку. Але, що цікаво, що чоловік не засвоїв цього… Він вийшов, якусь хвильку порадів, що йому все прощено, і ще не дійшов додому, коли вже зустрів свого приятеля, який був винен йому100 динаріїв (це 100 днів роботи). Це сума, яку можна було віддати, але він сказав: «Вже! Сьогодні! Зараз!» Почав його душити, але той не мав що віддати і він кинув його у в'язницю. Він не навчився… Часто, Божа ласка і Божа милість (те, що Бог нас прощає, зцілює, те, що Він благословляє нас) вистарчає на дуже  короткий час, і ми втрачаємо пам'ять, забуваємо. Але суть цієї історії, щоб включити нас через стосунки з Богом, через пережиття якихось моментів яскравих з Богом. Коли Бог нас простив, ми плакали, Він нас зцілив, коли покрив наш борг, або, можливо, благословив нас через інших людей якоюсь значною сумою грошей, або влаштував питання, яке здавалось нам нереальним (питання з роботою, з стосунками і т. д.). Розуміючи це і усвідомлюючи, ми стараємось постійно повертатись туди, до того прощення, до тієї милості, до тієї благості. Завжди усвідомлювати, що Бог мене простив, помилував, що Він влаштував, Він допоміг те, що я не зміг зробити своїми силами.

Матвія 25:14-29 – знову таланти, знову щось пов'язано з якимись ресурсами, але також і духовна сторона. Тут, ми вже не бачимо космічних таких сум, чогось неможливого і нереального. Ми бачимо великі суми, тому що талант це також велика сума, тим не менше, це вже досить приземлена сума, коли пан дає, коли він вкладає. Написано, що по їхніх можливостях розділив кожному, він очікував від них щось.

3 моменти ходження з Богом, служіння Богу, щоденне практичне християнське життя:

1. Коли ти можеш, але не хочеш щось робити (щось міняти, на щось впливати, десь служити) через страх, лінь, небажання, виправдання. Коли ти не хочеш…Сьогодні багато таких вчень, коли люди підтасовують факти. Дві сторони однієї медалі. З однієї сторони − ти не можеш, ти ні на що не впливаєш, такі моменти були і будуть, коли ти будеш стояти перед якоюсь загрозою, перед якоюсь проблемою, перед якимись вирішеннями. І ти спробуєш, ти прикладеш якісь зусилля і побачиш, що ти змінити цього не можеш. Це більше, ніж ти можеш понести, ніж ти можеш вирішити своїми фінансами. І ти підходиш до цього моменту, коли ти приходиш перед Господом і кажеш, що ти здаєшся, що ти ні на що не впливаєш і не можеш цього вирішити, ти просиш в Бога милості і допомоги , вирішення від Нього.

Сьогодні, є різні вчення і напрямки, коли люди хочуть перекрутити і переставити ці істини навпаки. Там, де Господь дійсно хоче, щоб ми працювали, щоб ми прикладали зусилля, ми чогось добивались, люди називають це все «закон». Коли ми хочемо поступати по-Божому, виконувати Його заповіді, хочемо служити, працювати, здобувати щось, такі люди докоряють. Замість того, щоб в якійсь сфері працювати, вони кажуть: «Ні! Бог все дає мені безкоштовно, по благодаті!» Коли ми говоримо про прощення, так, безкоштовно і по благодаті! Коли ми говоримо про зцілення – безкоштовно і по благодаті, коли Він нас милує, ми цього не заслужили. Господь, як цей пан, Він дає нам таланти, дари, якісь ресурси не для того, щоб ми це закопали, заховали, сказали, що це ні на що не впливає, ми можемо нічого не робити, в Нього є певна, конкретна ціль.

2. Цей чоловік ожорсточив своє серце і він виставив претензії до пана.

Через ожорсточення серця ми включаємо таку гіперсправедливість. Ми стаємо суддями, ми порівнюємо людей між собою, себе до інших людей і відразу включається таке підсилене відчуття справедливості, і ми відразу бачимо, що хтось несправедливий і, в кінці кінців, всі несправедливі. Це почуття справедливості настільки загострюється, що все нас починає діставати і дратувати. Чому ми повинні ходити і злитись, якщо ми це не можемо змінити? Деколи, навіть, те, що справедливе з точки зору закону, або інших людей, з нашої точки зору, воно несправедливе. Чому? Тому що ми страждаємо через те, що нам це не вигідно. Якщо нам це не вигідно, якщо ми щось втрачаємо, а хтось каже, що це ж по закону, це правильно, але ж хтось набуває, комусь це благо, і ти кажеш: «А я тут при чому?» А якщо по закону ми щось набуваємо, ми кажемо: «Це хороший закон! Хай цей закон буде!»

Це почуття справедливості в раба – він починає виставляти свою справедливість до пана. Тобто, пан йому дав безкоштовно цей талант, благословив його, щоб він міг ним заробляти і отримати собі.

Наш Пан справедливий. Він роздає нагороди, але через це загострене почуття справедливості, людина замість того, щоб впокорити серце, благати змилування, вона каже, що ти несправедливий, ти неправильно чиниш, ти не так маєш поступати.

3.Ти конкуруєш і заздриш. Ти дивишся вже і на твоїх побратимів, ти вже злий і на них. Тобі здається, що вони заграють з паном, що вони хочуть випендритись перед ним, вони такі лицеміри, вони хочуть придобритись, щоб зробити більше. І вже в очах цього раба пан поганий. Приходить висновок: «А чому я повинен на тебе працювати? Чому я?»

Сьогодні є багато «диванних критиків» і в Церкві, і в політиці, і в бізнесі, які знають все – як заробляти гроші, як служити, як молитись, як робити добро, як правильно жертвувати, але нічого з того не роблять. Вони самі не знають як, але вони розумні в своїх очах, вони можуть нічого не робити, але думати, що все знають, що на все впливають, що можуть радити і т. д.

Висновок:

1. Милість. Коли Бог прощає і милує нас − це безкоштовно, по благодаті. Але, коли ми говоримо про платню, про вінець, про нагороду, то Біблія ніде нас не вчить, що нагороди Бог дає нам по милості і по благодаті. Над цим треба працювати. Все спонукає нас до дії. Нагороди заробляються, над ними працюється в поті чола. Вінець не отримує той, хто змагається не по правилах, або той, хто не хоче змагатись. Якщо людина лукава і лінива, то піднімається великий знак питання, чи вона спасенна. Тому що спасенна людина, відроджена, відновлена, в її серці живе Дух Святий, Він спонукає її до дії, її серце, характер міняється. Вона хоче любити, милувати, прощати. А якщо людина ожорсточена, зла на цілий світ, вона критикує, судить, то чи є вона спасенна, відроджена?

2. Справедливість. В світі справедливості немає і не буде. І це вже заспокоює нас, щоб ми працювали, служили, але, щоб це не розбивало наше серце, щоб ми не розчаровувались, що правди на світі немає, бо тільки в Христі є істина. Він є правда, в світі її насправді немає.

Бог є справедливий! Це аксіома, яку не треба доводити. Бог є милостивий! Але Його справедливість абсолютно відрізняється від нашої. Цей момент несправедливості ми маємо відкинути через нашу довіру до Бога.

3. Сезонність. Є різні періоди нашого духовного життя, різний духовний вік, різні сезони.

Що краще − кількість, чи якість? Як можна відповісти? І те, і інше. Але воно йде різними періодами – сьогодні так, а завтра так. Чому Бог одного так благословляє, а іншого так? Багато моментів ми не зрозуміємо, тому що кожен з нас має свій сезон, свій період, свій духовний вік. Як ми можемо порівнювати себе до когось, якщо хтось 5 років в Христі, хтось 10, 20? Хтось старший, хтось молодший. Хтось одружений, хтось ні. Хтось служить в одному служінні, а хтось ніде не служить. Тому, це абсолютно неможливо порівняти і співставляти. І в тому всьому мусить бути довіра до Бога, що Він є справедливий і милосердний.

Кожен з нас робить для себе висновок, що, коли ми впираємось в якісь речі в нашому житті, коли ми не впливаємо, ми їх не вирішуємо, ми взиваємо до Бога про Його милість, ми здаємось перед Ним і просимо Його допомоги.

Коли ми говоримо про вінець, ми повинні навчитись працювати, служити, заробляти фінанси, жертвувати, бігти, щоб отримати нагороду з рук Христа, отримати вінець. Ціль наша – це вінець, це Царство Боже. Коли ми відкинемо думки («Справедливо? Несправедливо? Як Бог робить? Чому Бог так робить?»), ми будемо піднімати свої руки і казати: «Бог, Ти справедливий! Бог, Ти милосердний, люблячий, я Тобі довіряю, я впевнений, що Ти мене любиш!»