Сьогодні, всі люди радіють, хваляться, що Христос воскрес, і ми відповідаємо: «Воістину воскрес!»

В різних народах є свої свята, свої святі місця, куди йдуть паломники, де було явлення надприроднє згідно їхніх традицій, де є гробниці, пам'ятки архітектури. В нас, в християнському світі, звісна річ, теж є багато передань, якихось релігійних обрядів, які не мають нічого спільного з Словом Божим. Але, з іншого боку, ми віримо і знаємо, що земне служіння Ісуса не відбувалось не зрозуміло де, в якій місцевості. Біблія чітко нам це прописує. Але є деякі речі, як от, наприклад, ковчег, який носили ізраїльтяни, які навмисно приховані Господом, щоб вони самі не стали об’єктом поклоніння.

Воскреслий Христос проявляється в нашому житті через надприродні речі, зцілення, чудеса, благословіння. Але так властиво людині забувати, що зробив для неї Господь (приклад − зцілення десяти прокажених). Люди, сьогодні, приходять до Христа, отримують і забувають… І згадують про Нього, часто, на свята, або, коли проблема, хвороба, розлучення, атаки, кризи… Але так не повинно бути. Ми не повинні бути, як паломники, які йдуть на святу землю, щоб поклонитись, щоб згадати про гробницю, про щось надприроднє, неймовірне. Ми повинні бути тими християнами, які цінують Його щодня, які люблять, вірять, дякують Йому завжди, чи нам легко, чи важко, чи ми здорові, чи хворі, чи багаті, чи бідні…

Івана 20:1-17 – читаючи, ми бачимо тут і віру, і невірство, і радість, і страх, паніку, журбу… Різні євангелисти відкривають різні сторони описаної події. Коли учні і Марія побачили воскреслого Христа, в них були дуже змішані відчуття. Також, ми бачимо дуже шанобливе ставлення до Христа. Марія каже: «Мій Господь!» Вона продовжує говорити так, ніби Він живий і дальше. Ці змішані відчуття, з однієї сторони − вона плаче, шукає, хоче знайти Його, живий Він, чи мертвий, вона хоче обняти Його, пригорнутись до Нього. Тут, коли вона вже зустрічається з воскреслим Христом, відбувається щось неймовірне. Ісус першим являється Марії. Вона говорить учням, вони сумніваються. Потім, вже ті учні, які повірили, говорять іншим, вже інші сумніваються… Насправді, треба був дуже довгий час, щоб люди повірили, що Христос воскрес, хоча Він дуже багато разів про це говорив.

Христос відкривається Марії, і вона від цієї радості каже: «Раббуні!» цебто: «Учителю мій!» (Івана 20:16). Ісус відповідає: «Не торкайся до Мене, бо Я ще не зійшов до Отця. Але йди до братів Моїх та їм розповіж: Я йду до Свого Отця й Отця вашого, і до Бога Мого й Бога вашого!» (Івана 20:17).

Марія хотіла всім серцем обняти Його, пригорнутись до Нього. І вже за якийсь час Христос дозволяє торкнутись Його. Він вже разом з ними, знову їсть, ламає хліб. Тобто, Ісус воскрес в тілі новому, в прославленому тілі, і Він в ньому дальше ходив, і їв, і спілкувався, але Він міг зникнути, міг пройти через стіну, коли Йому треба було. В кінці кінців, Він вознісся, піднісся на небеса.

Цікавий момент, коли Христос говорить: «Не торкайся до Мене, бо Я ще не зійшов до Отця» (Івана 20:17), продовження цього дійства ми можемо знайти в Євреїв 9:11-12; 24: «Але Христос, Первосвященик майбутнього доброго, прийшов із більшою й досконалішою скинією, нерукотворною, цебто не цього втворення, і не з кров'ю козлів та телят, але з власною кров'ю увійшов до святині один раз, та й набув вічне відкуплення… Бо Христос увійшов не в рукотворну святиню, що була на взір правдивої, але в саме небо, щоб з'явитись перед Божим лицем за нас»

Біблія каже, що Христос Первосвященик нашого сповідання, Він ходатай, заступник, тому, перед Отцем Своєю кров'ю, як Первосвященик, як заступник, Він проголосив, що ця кров заплачена, що цієї крові, цієї жертви достатньо за всіх людей, за кожного, хто вірить. Тому, сьогодні ми маємо цю силу спасіння, сьогодні достатньо цієї жертви для того, щоб ми могли покаятись, «народитись згори», увірувати в Господа, і для нас абсолютно, повністю заплачена ця повна ціна нашого Господа, нашого Спасителя Ісуса Христа.

Слово Боже говорить нам, як проповідували Його учні, як вони звіщали Євангелію: «Обурюючись, що навчають народ та звіщають в Ісусі воскресіння з мертвих… І апостоли з великою силою свідчили про воскресення Ісуса Господа, і благодать велика на всіх них була!» (Дії 4:2;33). Ми, сьогодні, як Церква вже останнього часу, часто, не розуміємо сили воскресіння. Деколи, ми згадуємо тільки на Пасху і кажемо: «Христос воскрес!», але так виглядає, що для апостолів кожен день був, як Пасха. Кожного дня, коли вони проповідували про воскресіння Христа, вони десь пережили в тому силу, або відчули, що, коли вони говорять про воскресіння Христа, коли вони свідчать, коли вони євангелізують на основі воскресіння Христа, щось неймовірне починає відбуватись. Це зачіпляє, це зрушує воду, збаламучує її. І хтось починає злитись і нарікати, але це також добре, бо включається дискусія. Деколи, ми говоримо про Господа, а людина мовчить, і ми не знаємо що дальше говорити, чи та людина за, чи проти, Але, коли опонент включає свої аргументи «проти», насправді, ми починаємо захищати свою віру, починаємо цитувати Писання, стараємось пояснити, переконати. І це нормально, це правильно. Біблія вчить нас захищати свою віру, звіщати Євангелію, і тоді, та людина, яка була в своїх аргументах, може почути одне, друге, третє зерно, і, врешті, може поміняти своє ставлення і відношення. Тому, це важливо. Коли учні свідчили, вони завжди говорили, що Христос воскрес. Тоді віра наша зростає знову і знову, тому що ми бачимо, що те, що зробив Христос, те, що говорить Євангелія, те, що ми, як Церква проповідуємо, воно має перевагу над різними так званими фальшивими релігіями. Ми сьогодні не поклоняємось речам, не звершуємо якісь обряди довкола речей, людей, обставин. Ми не хочемо стати якимось культом, але ми, сьогодні, є жива Церква, яка поклоняється воскреслому Христу. Апостоли це зрозуміли і ми маємо це зрозуміти. Тому, на базі воскресіння Христа, неймовірної пригоди людства, неймовірного пережиття і свідоцтва, якщо ми самі всім серцем, всією душею будемо вірити, будемо тішитись, проголошувати це знову і знову, то ми будемо вивільняти довкола нас силу воскреслого Христа.

«Ні вмерти вже не можуть, бо рівні вони Анголам, і вони сини Божі, синами воскресіння бувши» (Луки 20:36). Христос привідкриває цю завісу чогось такого таємного і невідомого, тому що до того часу були різного роду вчення і науки, навіть, люди, які вірили в Бога Отця (фарисеї, садукеї…), вони вже розділялись на різні табори. Тому що хтось насміхався, хтось фантазував. Так і тепер, багато людей вірять, ходять в храми, але для них це «дрімучий ліс», коли люди абсолютно не розуміють, і на словах, ніби розуміють, вірять в Писання, а на ділах не вірять, сумніваються. Багато людей просто живуть одним днем, так, ніби Бога нема, вічності нема. Але Христос прямим текстом відкриває цю завісу. Треба бути сліпим і глухим, щоб не бачити, не почути, не зрозуміти, що говорить Христос. Він говорить, що ті, які ввійдуть, які насправді удостояться тієї честі по вірі, через покаяння, через пізнання Христа, ті, які воскреснуть, написано, що вони будуть, як Анголи на небі. Якщо ми дійдемо до кінця, будемо вірні  Христу до кінця і удостоїмось тої честі, то Він говорить це про нас, що ми з вами будемо називатись сини і доньки воскресіння. Ми з вами будемо, як Анголи − «Ні вмерти вже не можуть…» (Луки 20:36). Сьогодні все людство (наука, медицина…) працює над тим, щоб перемогти смерть, або її відтягнути. Тут, Христос пропонує абсолютно щось інше. І Він каже, що хто повірить Йому, хто це зрозуміє, хто пройде з Ним до кінця, стане і назветься сином, чи донькою воскресіння, той вмерти не може!

Через воскресіння Христа:

1) влада гріха зруйнована в твоєму і моєму житті

2) смерть втратила силу

3) Христос – єдиний шлях до спасіння і до нашого Бога Отця

4) Христос пообіцяв, що ми воскреснемо і будемо там, де Він

«Раптом, як оком змигнути, при останній сурмі: бо засурмить вона – і мертві воскреснуть, а ми перемінимось!.. Мусить-бо тлінне оце зодягнутись в нетління, а смертне оце зодягтися в безсмертя. А коли оце тлінне в нетління зодягнеться, і оце смертне в безсмертя зодягнеться, тоді збудеться слово написане: «Поглинута смерть перемогою»! Де, смерте, твоя перемога? Де твоє, смерте, жало? Жало ж смерти – то гріх, а сила гріха – то Закон. А богові дяка, що Він Господом нашим Ісусом Христом перемогу нам дав. Отож, брати любі мої, будьте міцні, непохитні, збагачуйтесь завжди в Господньому ділі, знаючи, що ваша праця не марнотна у Господі!»  (1 Коринтян 15:52-58).