Деколи, ми забуваємо те, що Бог нам говорить, ми втрачаємо ту ціль, або, можливо, ми навіть не йдемо до неї, до того, що Бог нам говорив. Ми просто покаялись, ходимо в церкву, слухаємо слово і все…

Ми повинні пам'ятати, що ми не є випадкові на цій землі, ми маємо певну ціль від Бога.

Ми маємо підбадьорювати один одного, повертатись до Слова, щоб ми завжди повертались до тої цілі, яку дав Бог, тому що Бог не заспокоїться, поки не виконає все те, що Він запланував. Те, що нам треба навчитись – це черпнути від Нього цю «жилку», цю частинку Його характеру, щоб ми так само вчились не знуджуватись, не розчаровуватись, не кидати все і бігти «ловити рибу», якщо навіть пройшов якийсь час і ті цілі, ті образи, які Бог нам відкрив, вони не стались і все ще не діють в нашому житті.

Важливо, щоб ми не втратили свою ціль, щоб ми вчились ходити в Дусі, сповнятись Духом регулярно.

Христос починає своє земне служіння у віці 30 років. Так виглядає, що 30 років Він жив таким звичайним життям, як простий юдей, який ходив в синагогу, який слухав Писання, який ходив на поклоніння на свята в Єрусалим, жив в Назареті. Коли сповнився Його час (прийшло 30 років Йому), Він охристився в воді, христився Духом Святим, зодягнувся в силу Божу і дальше ми читаємо: «А Ісус у силі Духа вернувся до Галілеї, і чутка про Нього рознеслась по всій тій країні. І Він їх навчав по їхніх синагогах, і всі Його славили. І прибув Він до Назарету, де був вихований. І звичаєм Своїм Він прийшов дня суботнього до синагоги, і встав, щоб читати. І подали Йому книгу пророка Ісаї. Розгорнувши ж Він книгу, знайшов місце, де було так написано: На Мені Дух Господній, бо Мене Він помазав, щоб Добру Новину звіщати вбогим. Послав Він Мене проповідувати полоненим визволення, а незрячим прозріння, відпустити на волю помучених, щоб проповідувати рік Господнього змилування. І, книгу згорнувши, віддав службі й сів. А очі всіх у синагозі звернулись на Нього. І почав Він до них говорити: Сьогодні збулося Писання, яке ви почули!» (Луки 4:14-21). Було багато запитань – хто Він такий? Що за Вчитель? і т. д. І тому, Христу треба було перемагати цю думку людей, цю зневагу, для того щоб Сам Бог Отець втрутився і показав Хто Він є через Його діла.

Христос отримує відкриття, просвітлення від Бога – яка Його доля на землі. Він об'являє Свою ціль і розуміє для чого Він прийшов на цю землю. Згідно всього того, що Він потім робив, як Він жив, як поступав, все було навколо цієї цілі.

Коли людина отримує місію, завдання від Бога, вона згідно цієї місії починає жити, вчитися, планувати, думати про це, молитись про це. Кожен повинен шукати того, що Бог приготував для нього. Коли ми роздумуємо про долю, ціль, місію, завдання, ми, деколи, не розуміємо про що йдеться і ми відділяємо, що таке є Боже, духовне і що таке є земне. І через те, що ми не розуміємо, ми часто критикуємо себе і інших людей.

Ціль – це, як канат (трос) переплетений з багатьох дротиків, дуже багато дрібненьких деталей, які зібрані разом. Так само наша доля, наше покликання, Бог не розділяє в нашому житті різні покликання, які йдуть паралельно. Насправді, це трос, канат, який має в собі це переплетення – і це різні теми, але воно все рівно йде в одному напрямку. Тобто, якщо ти ходиш з Богом, ти розумієш своє покликання, свою ціль, то це все разом буде розвиватись. Ти будеш одночасно, плавно, поступово зростати у всьому, тому що так Бог придумав, так Бог заклав. Це покликання, ця ціль формує тебе помаленьку, поступово. Боже покликання – це, як той канат, коли Бог хоче нас зрощувати одночасно в різних сферах, щоб ми навчились не відділяти, щоб ми не злились на себе і на інших, щоб ми так і молились і бачили цю картину, і з Божою поміччю так і розвивали ці всі сфери в нашому житті – поступово, поволі, потрошки.

Бог бажає, щоб ми не заздрили іншим, не порівнювали себе з іншими, щоб ми постійно тримали це духовне чуття за вітром – що хоче Господь? Що хоче Дух Святий? Час від часу це дуже нормально робити таке перезавантаження – питати в Бога, чи я йду тим шляхом, чи не тим, в тому напрямку, чи не в тому. І Господь буде підтримувати нас, підбадьорювати. Він буде посилати людей на твій шлях, коли ти знудишся, втомишся, опустиш руки, і хтось підбадьорить тебе.

«І сказав Ісус Симонові: Не лякайсь, від цього часу ти будеш ловити людей! І вони повитягали на землю човни, покинули все, та й пішли вслід за Ним» (Луки 5:10-11).

А ще краще сказано: «І Він каже до них: Ідіть за Мною, Я зроблю вас ловцями людей!» (Матвія 4:19).

Людина, яка на своєму місці, яка покликана і помазана Богом, яка має ціль, насправді, вона має це дерзновіння, це помазання і мудрість допомогти іншим людям.

Приходить розчарування, коли людина не може себе знайти (в служінні, в бізнесі, в сім'ї). Дуже важливо, щоб Бог нас вберіг від такого стану глибокої, сталої депресії, одинокості, нерозуміння, тому що тоді, людина думає, що ніхто її не любить, не цінує, не поважає, і, навіть, Бог про неї не піклується… Але ні! Питання не в тому! Питання в тому, що ти не на своєму місці, питання, що тобі потрібно повернутись, навіть, якщо тебе хтось кинув, чи ти в комусь розчарувався… Є ж Бог на небі! Він тебе не покине і не залишить! Він завжди має для тебе план!

Якщо ми на своєму місці, ми знаємо свою ціль, ми станемо такими людьми, як Христос – ми будемо допомагати іншим людям входити в їхнє покликання. Ми обов'язково допоможемо іншим дійти туди, куди ми йдемо самі, якщо ми самі не знудимось і не розчаруємось.

Давид втрачає свою ціль (2 Самуїла 11:1-4). Давид, який вже, фактично, мав успіх, який вже дійшов можливо до половини свого покликання, який вже став царем, який вже переміг багато армій, який вже мріяв про багато різних речей і тут щось відбувається – перелом в долі Давида. Давид втрачає свою ціль. Чому?

А) Він втратив інтерес до Божого діла. Цар завжди має бути серед народу. Він має керувати військами, навіть, якщо він трошки позаду. Написано, що царі пішли, а він втратив інтерес до війни, до Божого діла, до обов'язків своїх. Він занадто довго затягнув стан депресії і апатії…

Б) Він не пішов на битву, залишився в Єрусалимі. Відповідно, він мав неправильний час. В нього появились неправильні інвестиції цього часу…

В) Надвечір Давид встав з ліжка… Тобто, так виглядає, що цілий день він нудився, не знав, що йому робити. Коли ти нудишся, не знаєш, що тобі робити, ти попадаєшся, рано чи пізно, на гачок. Коли ти зайнятий (служіння, бізнес, робота…), ти втомлений (фізично, духовно) – це нормально. Коли людина зайнята, зосереджена, цілеспрямована, її важко відволікти. В тебе є ціль, вона тебе веде, стимулює і як тільки ти її втрачаєш, диявол починає сіяти своє завдання…

Коли канат долі, покликання почав тріщати в Давида, це не було тільки питання царства, всі сфери почали страждати тільки через те, що він втратив свою ціль. Він повернувся до Бога спиною, Він почав займатись тим, чим він не повинен був займатись.

Для нас це підказка, щоб ми не загравали з дияволом, з гріхом, не загравали в образи на Бога, на людей, на служителів, що ми образились… Є якась межа, де ми повинні припинити це робити, тому що в іншому випадку результат плачевний. Тому, ми обов'язково  повинні повернутись до цілі. Це не обов'язково гріх, це може бути просто якесь розчарування, коли прийшла втома, коли чогось довго ти не отримував, і ти думаєш: «Ні, то ні». Так не можна! Ми повертаємось назад, ми повертаємо себе в Слово, в молитву, ми продовжуємо за те молитись. Для Бога всі обітниці свіжі. Бог є вірний! Ми продовжуємо молитись і стояти, робити те, що ми маємо робити. А Бог є вірний і Він ніколи не запізнюється. Бог не заспокоється, поки Він не виконає те, що Він запланував!