Любов і Зцілення

Євангельська Церква

Чому Єгипет стає «Єгиптом»?

Олег Савчак

Єгипет – це місцевість, країна, щось географічне, а друге – це концепція, поняття, яке не стосується географії (це може бути в нашій голові, в будь-якій місцевості, в будь-якому колективі).

Єгипет завжди символізував дві фази:

1. Успіх, процвітання, багатство, захист. Впродовж багатьох тисяч років Єгипет був центром цивілізації. До тепер розвинена медицина, розміри, будівельна велич пірамід вражає масштабами. Вже в той час це була цивілізація, яка процвітала, де була повна гарантія безпеки, успіху, якогось захисту, потужна армія і т. д.

2. Рабство, залежність, важка праця, страждання...

Ці дві фази переплітались. І, коли ми говоримо, чому Єгипет стає «Єгиптом», ми подумаємо про те, чому перша фаза успіху, процвітання, благословіння на якомусь етапі перетворюється в цю другу фазу, яка вже не є така приваблива, і яка вже не несе стільки радості і всього того, що люди могли отримати раніше.

Був час, коли Авраам ходив в Єгипет через голод. Мав спокусу втекти туди від голоду його син Ісак, але з якоїсь причини Бог йому сказав не йти в Єгипет. Тому, він зійшов в іншу країну. Дальше, ми читаємо про Йосипа, який також потрапляє в Єгипет, здається через зраду, через те, що йому позаздрили, але потім, ми доходимо до того, що це була Божа воля, Божий задум, і він зійшов в Єгипет для того, щоб спасти весь свій народ. Потім, він запрошує туди батька, Якова, який ще прожив в Єгипті 17 років, де й помер. Єгипет став для них захистом, притулком. Вони там спаслися від голоду, вони отримали там благословіння, пустили там коріння.

«Єгипетський край він перед лицем твоїм. У найліпшім місці цього краю осади батька свого та братів своїх, нехай осядуть у країні Ґошен. А коли знаєш, і між ними є здатні люди, то зроби їх зверхниками моєї череди…І осадив Йосип батька свого та братів своїх, і дав їм володіння в єгипетській країні, у найкращім місці цієї землі у країні Рамесес, як наказав був фараон. І постачав Йосип хліб для батька свого й братів своїх, та для всього дому свого батька відповідно до числа дітей…А народ він перепроваджував його до міст від кінця границі Єгипту й аж до кінця її» (Буття 47:6; 11-12; 21).

Найкраща місцевість – найродючіша, найплідніша і, фактично, все, що потрібно було їм вони вже мали. Їм було, навіть краще, ніж корінним єгиптянам. Але, коли починається голод, то єгиптяни корінні приходили до Йосипа. І перший рік єгиптяни купляли хліб за срібло, другий, третій, четвертий, середина голоду вони вже приганяли свою худобу, і Йосип давав їм хліб за худобу. І вже останні два роки вони вже продавали свою землю фараону, і Йосип скупляв їхні землі для фараона. І, в кінці кінців, вони продавали себе в рабство, тому що вони вже нічого не мали. Більше того, Йосип давав їм більше збіжжя, щоб вони посіяли. Тобто, реально, Бог через Йосипа спас людей. Він давав їм і збіжжя, і їсти, щоб вони не вмерли з голоду, і дав їм ще більше, щоб вони посіяли. І тому, написано, що в кінець голоду вже фактично більшість людей єгиптян стали рабами добровільними фараону, тому що в них виходу не було, в них вже нічого не було.

А про цих 70 людей, ми читаємо, що вони в цей час процвітали, мали найкращу землю, вони абсолютно ні про що не переживали, їм не треба було давати ні срібло, ні худобу, ні продаватись в рабство. Вони просто насолоджувались життям. Тому, Єгипет став для них благословінням, чимось комфортним, де життя вдалось, де ти забезпечений, щасливий.

Ми бачимо час, коли одні, корінні жителі стають рабами і, фактично, втрачають все. Інші, приходьки, чужинці, які приходять в чужу землю, стають благословенні, забезпечені.

Коли ми переходимо в Новий Заповіт, ми бачимо, що Ірод хотів вбити Ісуса і батьки (Йосип і Марія) з маленьким Ісусом втекли так само в Єгипет. Сам Христос знайшов прихисток в Єгипті. Сам Христос отримав там захист і спасіння від Ірода, і так виглядає, що їм там було добре, комфортно. І аж коли Ірод помер, вони повернулись назад в свою землю.

«І вмер Йосип і всі браття його, та ввесь той рід. А Ізраїлеві сини плодилися сильно, і розмножувались, та й стали вони надзвичайно сильні. І наповнився ними той край. І став над Єгиптом новий цар, що не знав Йосипа. І сказав він до народу свого: Ось народ Ізраїлевих синів численніший і сильніший він нас! Станьмо ж мудріші за нього, щоб він не множився! Бо буде, коли нам трапиться війна, то прилучиться й він до ворогів наших, і буде воювати проти нас, і вийде з цього краю. І настановили над ним начальників податків, щоб його гнобити своїми тягарами. І він будував міст на запаси фараонові: Пітом і Рамесес. Але що більше його гнобили, то більше він множився та більше ширився. І жахалися єгиптяни через Ізраїлевих синів. І Єгипет змушував синів Ізраїля тяжко працювати. І вони огірчували їхнє життя тяжкою працею коло глини та коло цегли, і коло всякої праці на полі, кожну їхню працю, яку змушували тяжко робити» (Вихід 1:6-14). Прийшов фараон, який не знав Йосипа. Помінялась династія, стався переворот, зайшли зовсім інші люди, інший фараон, інший напрямок… Прийшов фараон, який не знав Йосипа – і приходить відкриття, що є люди, які не наші, не з Єгипту, дармова робоча сила. Та династія, яка була за часів Йосипа була, можливо, кілька сотень років, під час якої було просто процвітання. І все, що колись було таке величне почало згасати.

Відбувається перелом і в якийсь один момент щось починає мінятись. Можливо, це сталось взагалі в один день – новий указ. Можливо, плавно, коли вони спочатку були наймитами, працювали за гроші, потім їм перестали платити і вони стали рабами. Ми вже цього точно не знаємо. Але прийшов народ, коли народ став рабами. Починається таке замкнуте коло. Чому вони стали рабами? По-перше вони втратили милість від людей і від фараона, тому що Йосип знайшов милість і ласку в очах фараона. Тут, цей фараон не знав Йосипа і всіх його добрих речей, або не хотів знати, що він зробив. Тому, коли втрачається ця милість і ласка від інших людей, щось стається в житті. В якійсь мірі вони відступили від Бога, і забули про Бога. Вони почали зростатись з цими іншими народами. Тому що не написано, що крім того, що їм добре жилося, вони процвітали, і вони дуже служили Господу, приносили жертви, поклонялись. Біблія практично нам про це не говорить. Можливо, хтось з них вже були ідолопоклонниками, тому що, коли вже прийшов час виходу, вони вже аж тоді почали взивати до Бога. Коли людина постійно взиває до Бога, то вона і не потрапить в рабство, але якщо в якийсь час людина перестає взивати до Бога, вона скочується до рабства. Тому, написано, що вони почали взивати.

«Я Господь, Бог твій, що вивів тебе з єгипетського краю з дому рабства» (Вихід 20:2). Єгипет вже називається «домом рабства». Вже від цього часу ми вже можемо говорити «Єгипет», як про цю другу фазу.

Приходить ця друга фаза, коли люди відступили від Бога, втратили милість від людей, вони перестали думати про свою власну землю. Вони знали про те, що є земля, спадок. Господь очікував від них, що вони про це моляться, мріють, що як би тобі добре, комфортно не було в цій землі, це не твоє місце, це не твоя кінцева ціль.

Коли в людині відбувається революція, перелом, коли ти не мав нічого, а тепер отримав дуже багато, коли ти був раб, а тепер став вільним, напевно, це порівняння ми мусимо втримати все життя в своєму серці – «це ж не я, це Бог!» Дуже важливо розуміти і цінувати, що нам дав Бог.

Як ми, сьогодні, для себе можемо зробити висновок, щоб Єгипет не став «Єгиптом» для нас? Для того, щоб нас не занесло кудись, де те, чого ми не хотіли і не сподівались може заполонити наше серце.

«А ці зневажають, чого не знають; а що знають із природи, як німа звірина, то й у тому псуються. Горе їм, бо пішли вони дорогою Каїновою, і попали в обману Валаамової заплати, і загинули в бунті Корея!» (Юда 1:10-11). Кожен з цих негативних біблійних персонажів, в якійсь мірі відображає це духовне рабство, цей «Єгипет», куди сатана вловив людей, або цілі групи людей. Сьогодні, ми повинні навчитись на цих прикладах, як нам не стати такими людьми, які можуть потрапити в цей духовний «Єгипет».

Євреї втратили милість, деякі з них почали займатись ідолопоклонством і вони втратили головну ціль свого життя, перестали думати про свою землю, про те для чого живуть на цій землі, яка їх місія, ціль і покликання від Бога.

Що символізують наступні мужі Божі?

Каїн – це є гордість, заздрість, бажання помсти. Духовне рабство, або духовний «Єгипет» Каїна – це те, куди може потрапити кожен з нас. Дух Каїна – це, коли я ставлю свої амбіції, свої інтереси вище Божих, вище суспільних, або церковних, або моїх братів, чи сестер.

Каїн отримує від Адама настанову, тобто, що таке гріх, що таке жертва? Він свідомо цьому не покоряється, він вибирає свій шлях. І ми читаємо, що він приносить господу жертву від землі, і робить це навмисне. Звісно, Бог це не приймає… Замість того, щоб покаятись, визнати, Каїн ожорсточує своє серце. Він свідомо другий раз вибирає непослух. І замість того, щоб покаятись і зробити так, як хоче Господь, він робить наперекір і вирішує проблемо по-своєму. І, коли Каїн зустрічається з Авелем, він вбиває свого брата, бо Бог прийняв жертву Авеля, а його ні.

Так важливо, сьогодні, перевіряти своє серце на тему Єгипту і рабства. Деколи, нам ніхто не робить зла, а хтось нам неприємний. Чим більше люди мають впливу в суспільстві, в церкві, на роботі, тим більше ображених на них через інших, через третіх осіб. Цей дух Каїна – це, коли ми через третіх, четвертих осіб, через різні обставини, ми напряму з кимось не воюємо, але ми вже попадаємо в рабство, в залежність через гнів і осудження, тому що нам здається, що мало бути зовсім по-іншому.

Валаам – це є вигода, користь і лукавство. Він нібито називається «прозорливий», чи пророк Господній. Тобто, з якоїсь сторони він знав Бога, ходив з Богом, чув від Бога, але в нього в голові була каша. Він був крок з Богом, крок з світом.

Цей дух, як Каїна, так і Валаама атакує сьогодні віруючих, атакує нас, атакує церкви, тому що ми не відрікаємось від Бога, ми не світські люди, не живемо безбожним життям, але ми можемо дуже легко попасти під цей вплив, цього духа Валаама, що ми змішуємо себе, своє життя, свої стосунки з людьми, в якійсь мірі, навіть, свою віру, своє відношення до роботи, як ті люди в світі. Десь, ми витягуємо з себе користь, таку «гримучу» суміш – тут я з Богом, а тут мене манить світ, його цінності, захоплення, його реклама, він хоче повернути назад, в рабство.

Як тільки ми втрачаємо ціль, зміст, фокус на Бозі, «Єгипет» і рабство відразу приходять, чи ти цар, чи ти віруючий, чи ти бізнесмен.

Корей – бунт, непокора, неповага. Це дух, який відкрито виступає. Без всяких масок, маскування прийшов до Мойсея і каже: «Та хто ти такий? Чи ти думаєш, що Бог до нас не говорить? Ти думаєш, що ти самий духовний?» Через цей дух сьогодні розколюються компанії, церкви, служіння, відбивають чоловіків, чи дружин через те, що хтось хоче зайняти чиєсь місце, і в його голові він має картину, що він краще пасує на те місце, він краще виконає ту функцію, і починає зневажати будь-яку владу, чи це духовну, чи світську. Як тільки ми починаємо не поважати, виступати, перестаємо молитись, ми починаємо бунтувати, противитись, таке враження, що Бог робить крок назад.

Ці три моменти атакують кожного з нас. Не важливо скільки ми з Богом, на якому духовному рівні, Єгипет може стати «Єгиптом» і повернутись, вдертись в життя кожного з нас, якщо ми тільки перестанемо пильнувати і дамо місце сатані в якійсь з цих сфер.

Так важливо, щоб ми пильнували, щоб ці Пасхи в нас були регулярно – що ми цінуємо, що ми вийшли і ми не плануємо туди повертатись. Ми пам'ятаємо, де ми були, ким ми були і ким ми є сьогодні, і Хто такий для нас Господь.

Ми свідомо приймаємо рішення, щоб не повернутись знову назад в Єгипет. Можливо, є якісь сфери, які хочуть нас полонити, які затьмарюють нас, які хочуть повернути нас назад, щоб ми для себе зрозуміли, що так само, як цей народ, який постійно ходив цих 40 років, він постійно більше мріяв про Єгипет, ніж про обіцяну землю. Так важливо, щоб ми не дали сатані місця в наших серцях, щоб він нас не перехитрив, не обманув, щоб ми не були дуже сильно задоволені і захоплені тим, що ми маємо людським, плотським, так, що втратили головну ціль – для чого ми живемо, для чого Бог мене спас, яке моє служіння, який мій фокус, покликання. Часи, терміни все є в Божих руках. Якщо ти сьогодні молишся і воно ще не стається – ще не час, продовжуй молитись, не став терміни, умови Богу, просто продовжуй довіряти Богу, надіятись на Нього, йти вперед.

Проповідь в відео-форматі

ddd