Задоволення – це позитивна емоція, що супроводжує вдоволення однієї, або кількох потреб, те, що хочеться (їжа, сон, музика, секс, запах, подорожі, відпочинок…). Коли ми говоримо про задоволення, часто, ми маємо на увазі себе (его). Також задоволення – це, часто, про дитинство. Діти, коли вони ще маленькі – переважно егоїсти.

Луки 16:19-31− Багач і Лазар

Коли ми говоримо про задоволення, це може і в духовну площину вирости: «Бо маю задоволення в Законі Божому за внутрішнім чоловіком» (Римлян 7:22). Це є молитва, служіння, і десь на рівні духа воно є тим, де ми черпаємо задоволення в тому.

Повинність – від слова повинен, зобов'язаний, мусиш… Це часто стосується інших, для когось, для чогось…

Повинність – це для дорослих. Необхідність, те, що потрібно, але часто не хочеться…

Павло говорить про проповідь Євангелії: «Бо коли я звіщаю Євангелію, то нема чим хвалитись мені, це бо повинність моя. І горе мені, коли я не звіщаю Євангелії!» (1 Коринтян 9:16). Це не було тим, що завжди йому було легко, що приносило йому насолоду. Часто, коли він проповідував Євангелію, він страждав за це. Часто, сьогодні люди вірять до якоїсь межі, до якогось дозволу.

Слово Боже говорить про різні сфери нашого життя, де воно вчить нас не чекати задоволення, а робити щось самому.

Що ми повинні, а не просто хочемо:

1. Стосунки в сім'ї.

Люди не до кінця розуміють, що таке любов. «Чоловіки повинні любити дружин своїх так, як власні тіла, бо хто любить дружину свою, той любить самого себе» (Ефесян 5:28). Світ вчить, що любити неможливо заставити. І ми, деколи, тягнемо це в церкву, в якусь дорослість, зрілість. Коли доходить до розлучення, люди вміють це пояснити, доказати, знайти оправдання, але вони знімають з себе відповідальність − чому так сталося?

Часто, гнів, злість, злоба – це, як самозахист внутрішніх комплексів, страхів, неповноцінності.

Коли чоловіки зрозуміють ким вони є, Хто за ними стоїть, тоді приходить свобода. Коли вони перестають виправдовуватись, захищатись, а просто починають любити своїх дружин, відбуваються чудеса. Це говорить про зрілість, духовність.

2. Відносини з людьми

«Ми, сильні, повинні нести слабості безсилих, а не собі догоджати» (Римлян 15:1). Знову це слово «повинність». Не обов'язково ти будеш отримувати радість, задоволення, коли ти тільки починаєш служити, жертвувати, молитись… Але, часто, вже після цього, як ти послужив приходить ця радість від Господа.

Де ми стоїмо? Ми є сильні? Тому, ми будемо служити, жертвувати, допомагати. Чи ми в іншій категорії? Коли тобі всі винні, ти є жертва, тобі щось постійно не додають… Проблема в людині, в її рішенні, виборі.

«Улюблені, коли Бог полюбив нас отак, то повинні любити і ми один одного!» (1 Івана 4:11). Повинні любити один одного – це вже твоя відповідальність.

3. Служіння Богу

«Так і ви, коли зробите все вам наказане, то кажіть: Ми нікчемні раби, бо зробили лиш те, що повинні зробити були!» (Луки 17:10) Ми служимо Христу, виконуємо якісь обов'язки і не чекаємо похвали.

«Бог є Дух, і ті, що Йому вклоняються, повинні в дусі та в правді вклонятись» (Івана 4:24). Ми повинні себе навчити, заставити поклонятись Богу, молитись Богу, вже потім прийде радість, задоволення. Деколи, зовсім не хочеться співати, славити Бога, коли важко (хвороба, проблема…), але ти назвався віруючим, ти піднімаєш руки і славиш Бога. Ти повинен славити Бога!