Наше життя складається з двох ключових моментів: 1) пізнавати Бога; 2) пізнавати себе.

Якщо ми не пізнаємо Бога,ми в собі не зможемо розібратись. Чим більше ми будемо пізнавати Бога і заглиблюватись в Нього,ми вже ніколи не залишимось більше такими самими.

«І розкрилися очі в обох них, і пізнали, що нагі вони. І зшили вони фіґові листя, і зробили опаски собі» (Буття 3:7). Ми бачимо гріх, непослух. Людина більше повірила сатані, ніж Богу. З однієї сторони, Адам і Єва до того були нагі, але вони мали Божу славу, яка зодягала їх. Ця нагота була прикрита «Божою одежею». Люди могли прийти до Бога і мати з Ним спілкування. Коли вони згрішили, вони втратили Божу славу. Вони побачили свою наготу – духовну, душевну, фізичну.

Цей перший крок безбожності, коли людина не знає Бога, не ходить Його дорогами, не приближається до Нього, в неї є ця нагота. Вона не знає для чого живе, в серці не має миру і спокою, в неї неправильні емоції,бажання, якісь таємні гріхи, нечистота. І в Божих  очах це все нагота. Написано,що все наге і відкрите перед Ним.

Адам і Єва отримали пізнання – пізнали, що нагі. Вони заховались від Бога,їм було соромно. І це вибір кожної людини – ховатись ще більше від Бога,чим глибше, чи якось з тим воювати.

Ми, люди, можемо один одного обманути, але Бога обманути ми не можемо. Чи ми будемо накидати на себе фігове листя і втікати від Бога? Чи, пізнавши наготу, будемо щось з тим робити?

Ми маємо розібратись в собі,щоб ми були чесні з собою, щоб ми дозволили Богу докопатись до суті під тим фіговим листям, добратись до нас самих, щоб там почали відбуватись Божі процеси – зцілення, звільнення, щоб прийшла ця Божественна одежа.

Як цю наготу виявити і побачити в нас, щоб ми були чесними? Є такі терміни, як «лукавство», а на противагу йому – «щирість», «щире заблудження», або «щира помилка».

«Людське серце найлукавіше над все та невигойне, хто пізнає його?» (Єремії 17:9). Без Бога людське серце є лукаве і воно не може зцілитись. Істини немає поза Богом. Тому, серце не може вилікуватись добрими ділами, освітою… Що з цим робити?

Матвія 26:14-16; 20-25; 31-35 – розглянемо два персонажі – Юда і Петро,різницю між ними.

Юда сам добровільно зрадив Христа. Його ніхто не примушував це робити. Він водився просто користю (хотів грошей, мав образу на Христа,ми не знаємо до кінця чому). Написано,що йому заплатили 30 срібних монет наперед. Він ще справу не зробив,а гроші йому вже заплатили. І, коли під час Таємної Вечері Ісус говорить, що один з учнів видасть  Його, Юда запитує: «Чи не я то, Учителю?» (Матвія 26:25), а в кишені вже лежать 30 срібних монет…Це такий верх лукавства, лицемірства. Серце людини лукаве.

Дуже важливо звільнятись від лукавства,пам'ятаючи, що ми не ходимо перед людьми,ми ходимо перед Богом.

Петро ж сказав,що ніколи не спокуситься Господом. Він був щирий, посвячений, він говорив це щиро, з вірою, на відміну від Юди. В Петра абсолютно не було ніякого лукавства і лицемірства, але ми можемо сказати, що він «щиро помилявся», роблячи такі заяви, не знаючи про те, що буде попереду. Він був щирий, але він не знав істини. А Христос знав… Христос бачив корінь.

Коли прийшла така міні армія (кілька десятків воїнів),охорона первосвященика, то Петро, побачивши їх, витягнув меча і пішов в атаку. Тоді, як ми можемо казати, що Петро був боягуз, що він злякався, чи втік? Він готовий був на смерть! Його могли вбити! Це був ризик його життя! І тільки Христос його зупинив.

Але, коли Христа повели дальше, в двір первосвященика Кайяфи, Петро слідував за ними,щоб побачити кінець. І не було вже армії, мечів, були просто прості люди навкруги... Коли Петра запитує проста служниця, чи він теж був з Ним, він тричі відповідає, що ні. Як так? Одна й таж сама людина веде себе по різному? Один раз – готовий взяти меч, а інший – тричі відрікається.

Коли виявляють нашу наготу, ми зразу ховаємось, а ховатись це самозахист.

Петро не був лукавий, але він відрікся тричі. Чому так?

В першій ситуації, він був сміливий, тому що вони були на своїй території, на Оливній горі. Це була їхня таємна місцевість, де вони молились, це було місце зустрічі з Богом. Окрім того, там був Христос, учні, і коли людина була на своїй території під цим помазанням, впливом, ця сміливість проявилась. Але, коли ми дивимось на інший момент, ми бачимо, що Петро був на чужій території, на території первосвященика. Там не було друзів, не було цього свого місця, це була чужа територія. В нього не було цілі, він ішов через цікавість. І коли співпали всі ці фактори (він залишився сам, на чужій території, без цілі, через цікавість), і йому задали це питання, він «впав». Ця «щира помилка» проявилась у всій своїй красі.

Кожен з нас, ми так само, як Петро, коли ми разом, коли ми в церкві, разом в прославлені, в молитві, тут ніхто не воює один з одним, не б'ється, не свариться, ми всі посміхаємось одне одному, всі такі хороші, добрі. Але, як ми будемо вести себе в сім'ях, коли повернемось додому? Чи на роботі, як ми будемо поступати? Ми не знаємо... Ми, часто, можемо «щиро помилятись», «щиро заблуджуватись» через те, що, коли ми залишаємось на чужій території самі, в нас немає цілі, ми поступаємо не плановано, непередбачувано, ми можемо грішити, помилятись, робити не плановано ці речі не через те, що ми лукаві і фальшиві, а просто через те, що зійшлись ці моменти. Щоб цього не було, Слово Боже вчить нас заглиблюватись в себе, випробовувати себе в різних сферах,ситуаціях.

«Хто бо з людей знає речі людські, окрім людського духа,що в нім проживає? Так само не знає ніхто й речей Божих, окрім Духа Божого» (1 Коринтян 2:11). Ніхто з інших людей не знає, що відбувається в нас, але Дух Святий знає.

Перший крок до пізнання – коли ми чесні перед Богом і, коли ми починаємо на ту тему молитись,не ховатись, не прикривати свій сором, не втікати, як Адам, а йти до Бога. Так важливо, починати з себе, а не докоряти когось. Треба навчитись зупинятись, розбиратись з своєю наготою, соромом, а не втікати. Покаяння знімає нашу наготу, сором.

«Випробовуйте самих себе, чи ви в вірі, пізнавайте самих себе. Хіба ви не знаєте самих себе, що Ісус Христос у вас? Хіба тільки, що ви не такі, якими мали б бути» (2 Коринтян 13:5).

1. Бог поміщає нас в певне середовище, або ситуацію навмисне. І це мусить бути для того, щоб, рано чи пізно, ти був чесний з собою і почав виявляти свою наготу перед Богом, і не був, як Адам, який втікав і ховався, але, як людина, яка прийшла і це перед Богом виставила, як Ісая.

2. Будьте чесні. Не обманюйте себе. Чим більше ми себе обманюємо, тим більше ми заплутуємось. Чим більше ми обманюємо себе, довколишніх, рано чи пізно, ми захочемо обманути Бога. Якщо ми будемо чесні перед собою, будемо визнавати свої провини, прогріхи, свою наготу, зцілення є.

3. Пізнавайте і випробовуйте себе. Те, що Бог виявляє, визнавайте перед Богом. Можливо, з кимось потрібно про це поговорити.

4. Робіть правильні висновки. Щось з тим робіть.

«Отож, хто від цього очистить себе, буде посуд на честь, освячений, потрібний Володареві, приготований на всяке добре діло» (2 Тимофію 2:21). Бог кожного з нас приготував на добрі діла, покликав до служіння. Ми в Завіті з Богом. І Бог приготував нас на чесні посудини для служіння Йому. Кожен з нас покликаний, помазаний в тій сфері, де ми є. Бог повинен нас приготувати, тому що все в цьому світі існує заради Його слави. Ми повинні заглиблюватись в себе, розбиратись з тими процесами, які відбуваються всередині нас.