Читаючи Вихід 33, бачимо, що тут говориться про час, коли ізраїльський народ вийшов з Єгипту. Мойсей ішов попереду, але не все було легко і просто. Постійно були якісь проблеми – ворог противився, люди бунтували. І самому Мойсею так само було важко. Він пішов на гору шукати Бога (молився, постився), а коли зійшов згори, побачив, що люди відступили від Господа. Вони вилили собі золотого тельця і поклонялись йому. І головне − в їхніх серцях було бажання повернутись назад в Єгипет. Серце Мойсея палає, десь по-людськи йому боляче, образливо, але, з другої сторони, він знову і знову падає на своє лице.

Прийшов суд і 3000 з ізраїльського народу повмирали через той гріх, через це відступництво. Цей Божий гнів, Божа лють зупинилась, люди, в якійсь мірі, покаялись, цього тельця відкинули з допомогою Мойсея. Мойсей знову бере управління, веде народ, і на цьому етапі він хоче щось більше від Бога. Він розуміє, що він дуже слабкий і немічний, що без Бога він нічого не може зробити. Він частково розуміє Бога, Його серце, але так само він розуміє, що він обмежений в тому, як він бачить, як він чує, вірить. В нього народжується це бажання молитись про Божу славу, про Божу силу.

Божа слава – єврейське слово «кавод» , що означає «честь, могутність, вага, гідність» Тобто, це те, Хто є Бог. Кожного разу, коли Бог, як видіння являвся людям, або просто ангела посилав, вони «завмирали», деякі падали на своє лице, як мертві, на деяких нападав такий страх, що вони відчували, що помруть. Чому? Тому що в присутності Божій, в присутності Його святості, Його сили, слави, ми, люди, завжди починаємо відчувати свою гріховність, слабкість, немічність. Ніколи в присутності Божій ми не можемо відчувати себе гордими, чи якимись великими, сильними, впливовими.

Божа слава – це всі Божі якості, характеристики взяті разом. Це вилиття Його мудрості, Його любові, Його життя, благословіння, сили, помазання, все, Хто є Бог, що Він має. Коли це відкривається, просвітлюється, виходить на світло, коли ми частково починаємо розуміти, це називається Божа слава.

Тому, Мойсей почав про це молитись. Ми не можемо сказати, що Мойсей Бога не знав, тому що написано, що він вже спілкувався з Богом, він вже чув Бога. Якийсь час перед тим, коли він ще пас отару свого тестя, Господь йому явився. Мойсей побачив, що кущ горить, він підійшов і побачив явлення Господа, і він відразу впав на своє лице. Бог почав говорити про місію, про покликання, про те хто він є. Це було таке перше явлення Божої слави для Мойсея.

Тому, кожен з нас, в якійсь мірі, пережив Божу славу. Це не є щось таке мегавелике і разове. Кожен з нас вже десь пережив явлення Господа, коли Він нас спас, зцілив. Дуже важливо, щоб ми довіряли Богу, шукали Божу славу, не зациклювались на тому, що щось не сталось, не спрацювало, щоб ми, насправді, йшли вперед і згадували, що, в якійсь мірі, ми вже бачили цю Божу славу. Божа слава починається з маленького, з зміненого серця, з тих чудес, зцілень, пережиттів, коли це стосується тільки тебе і Господа. В Мойсея це вже було, він вже зрозумів своє покликання, але в процесі, коли він йшов з Господом, він переживав багато невдач. Ми всі переживали славу Божу, а з другої сторони − невдачі. Невдачі засмучують нас. Чому люди часто впадають в депресії? Просто через безнадію. Сатана – автор безнадії. Якщо в людини є 1%, або 2% надії, людина не впаде в депресію. Вона засмучена, їй важко, вона ображена, але в неї є надія. І ця надія завжди жевріє. Ці спогади Божої слави, якісь минулі битви, минулі свідоцтва. І якщо ця надія жевріє, ми ніколи не впадемо в депресію. Але сатана хоче дотиснути людину до кінця, забрати і той 1%. Коли людина втрачає надію, коли через розчарування, неуспіх, людина нарешті починає вірити, що надії немає, це називається безнадія, або невірство. Невірство – це самий більший гріх, коли людина закриває своє серце перед Богом, вона більше на Нього не надіється і не довіряє Йому. Сатана тоді може робити, що він хоче.

В Мойсея був період, коли він, знаючи Божу славу, засмутився. В кожного з нас бувають моменти, коли ми втомлюємось і розчаровуємось. Мойсей втомився. Коли ти ведеш людей, являєш їм Бога, відкриваєш їм майбутнє своєї землі, обіцяного, благословінь, а вони відвернулись від Бога, сотворили собі ідола і кажуть, що йдуть назад у Єгипет – це найбільший смуток і розчарування. Мойсей почав молитись. Не раз, напевно, Мойсею просто хотілось опустити руки і здатись, але він цього не зробив. Він молився, він хотів підтримки, підкріплення. Він дуже сильно хотів, щоб Бог був з ним, щоб Бог їх не залишив на шляху, тому що він знав, що як тільки Бог відступить через гріхи, невдачі, то вони зразу пропадуть.

«Тож тепер, коли знайшов я милість в очах Твоїх, об'яви ж мені дорогу Свою, і я пізнаю, як знайти милість в очах Твоїх. І побач, бо цей люд то народ Твій. А Він відказав: «Сам Я піду, і введу тебе до відпочинку». І сказав він до Нього: «Коли сам Ти не підеш, то не виводь нас ізвідси. Бож чим тоді пізнається, що знайшов милість в очах Твоїх я та народ Твій?Чиж не тим, що Ти підеш із нами? І будемо вирізнені я та народ Твій від кожного народу, що на поверхні землі. І промовив Господь до Мойсея: «Також цю річ, про яку говорив ти, зроблю, бо ти знайшов милість в очах Моїх, і Я знаю на ім'я тебе». А він відказав: «Покажи мені славу Свою!» (Вихід 33:13-18). Сам Мойсей до кінця не розумів, як виражається слава, що це таке, але в той момент він потребував сили, духовної підживи, підбадьорення. Він хотів зрозуміти більше Бога. Кожен з нас на тому, чи іншому етапі життя потребує подібних молитов, коли ми втомлюємось, розчаровуємось, коли вчорашні молитви, вчорашня віра не працює, коли душа наша не задоволена тим, а тягарі гнітять, обставини атакують, саме час почати взивати до Бога, не надіятись на людину. Це так важливо зрозуміти. Так часто ми думаємо, що це віра, що це надія, а, насправді, це покладання на людину. Сам Бог зацікавлений вибити з-під наших ніг цю людську основу, щоб ми навчились довіряти Йому.

Коли Мойсей починає взивати до Бога, щоб Бог явив свою славу, Бог приходить і каже, що не залишить їх.

«А Господь зійшов у хмарі, і став там із ним, та й покликав Ім'ям Господа. І перейшов Господь перед лицем його, та й викликнув: «Господь, Господь, Бог милосердний, і милостивий, довготерпеливий, і многомилостивий та правдивий, що дотримує милість для тисяч, що вибачає провину й переступ та гріх, та певне не вважає чистим винуватого, бо карає провину батьків на дітях, і на дітях дітей, і на третіх, і на четвертих поколіннях. І Мойсей поквапно вклонився до землі, і впав, та й сказав: «Якщо я знайшов милість в очах Твоїх, Владико, то нехай же Владика йде серед нас, бо народ цей твердошиїй. І Ти пробачиш нашу провину та наш гріх, і зробиш нас спадком Своїм». А Він відказав: «Ось Я складаю заповіта перед усім народом твоїм. Я чинитиму чуда, які не були творені на всій землі і в жодного народу. І побачить увесь народ, серед якого ти знаходишся, чин Господній, що Я чиню його з тобою, який він страшний!» (Вихід 34:5-10). В тій Божій славі Мойсей побачив не просто видиме проявлення слави (сяйво, дуже багато світла), він отримав відкриття серця Бога. Можна побачити Божу славу, Божу велич злякатись, впасти, але проходить час( тиждень, місяць, рік), і що б людина не бачила, які б чудеса не переживала, завжди прийде лукавий, і скаже, що вона себе накрутила. Тому, коли просто зовнішні речі (ця потуга, ця сила), це добре. Але Мойсей отримав щось більше, що він зберіг і проніс все своє життя. Він отримав відкриття цієї Божої слави в Божому характері, в Божому серці – який насправді є Бог. Тобто, слава Божа – це отримати відкриття від Бога, це Бог ділиться з тобою Своїм серцем, Бог ділиться Своїм відкриттям. Відкриття – це якесь надприродне знання, або розуміння того, що ти не вчив, над чим не роздумував, не працював. Відкриття – це щось більше, цінніше, ніж просто знання, інформація.

«А Симон Петро відповів і сказав: «Ти Христос, Син Бога Живого!» А Ісус відповів і до нього промовив: «Блаженний ти, Симоне, сину Йонин, бо не тіло і кров тобі оце виявили, але Мій Небесний Отець. І кажу Я тобі , що ти скеля, і на скелі оцій побудую Я Церкву Свою, і сили адові не переможуть її» (Матвія 16:16-18). Петро перший отримав відкриття Хто є Христос. Інші ще думають, що це просто пророк, що це просто вчитель, раввин, якась хороша, мудра людина, але мало хто міг сказати, як Петро:  «Ти Христос, Син Бога Живого!»

Якщо ми стоїмо далеко від Бога і не розуміємо Його, ми не молимось, не занурюємось в Його славу, не приймаємо Його відкриття, стоїмо далеко від Бога, ми не розуміємо, що відбувається, Хто такий Бог, хто такі ми. Ми не розуміємо куди ми йдемо, ми, взагалі, ходимо по колу і ми повні розчарування, нарікання. Петро робить цей крок і каже: «Ти Христос, Син Бога Живого!» Він не побоявся що скажуть люди. І тоді, Бог міняє йому ім'я. Він був Симон (той, який хитається), і тепер він стає Петро (камінь, непохитний). Він дає йому завдання, ціль.

Коли ми пізнаємо Хто є Бог, коли ми частково починаємо занурюватись в Його славу і отримуємо відкриття від Нього, ми починаємо розуміти хто ми є. Дуже важливо, щоб ми, як Церква молились один за одного, шукали Божої слави, не кункурували один з одним, а поєднували наші дари, для того щоб йти вперед і служити Богу. Коли ми приходимо в Його славу, отримуємо часточку неба. Бог починає нам говорити про нас, відкривати інформацію про наше покликання і тоді, наше життя починає мінятись.

1. Побачити явлення Його слави. Слава Божа починається з маленького – коли ти народився згори, пережив своє внутрішнє свідоцтво, внутрішнє маленьке чудо, і це зробило революцію в твоєму житті, це перемінило хід твого життя.

2. Змінюватись в Його образ. Люди в світі переважно не міняються, тому що вони не живуть в Божій славі. «Ми ж відкритим обличчям, як у дзеркало, дивимося всі на славу господню, і змінюємося в той же образ від слави на славу, як від Духа Господнього»  (2 Коринтян 3:18). Це постійний процес нашого росту, нашого розвитку, коли ми бачимо Бога, Його славу. Ми змінюємось в його образ, в міру того, як ми приближаємось в поклонінні, в відкритті, в об'явленні того, що Бог нам відкриває, те, Хто Він є, ми починаємо по-іншому розуміти себе. Замість того, щоб ходити по кругу, нарікати, звинувачувати Бога, чи когось у своїх проколах, гріхах, всі питання вирішуються між тобою і Богом.