Любов і Зцілення

Євангельська Церква

Приватне і публічне життя

Олег Савчак

Ціль проповіді: показати різницю між приватним і публічним життям, збалансувати його, не боятися думки людей, більше того − впливати на неї, для того щоб це все було нам на збудування, щоб ми навчились ходити перед Богом, служити Йому, догоджати Йому, перш за все, і потім, служити людям, допомагати їм і т. д.

Наше приватне життя – це певне таїнство, певна таємниця, перш за все, наших стосунків з Богом. Це є приховані стосунки, якісь приховані думки, внутрішні відчуття ( що ми відчуваємо зсередини, що ми переживаємо, які емоції). Перед Богом ми стаємо духовно, душевно нагі. Деколи, ми самі роздягаємось добровільно, свідомо, а деколи, «одіваємо це фігове листя», як Адам – ми притворяємось, маскуємось, ховаємось, і, тим не менше, Бог нас бачить наскрізь. Перед Ним немає нічого таємного. Все відкрите перед Ним, Йому дамо звіт. Тому, краще, щоб ми це робили добровільно, самі, щоб ми духовно мали перед Ним цю наготу, цю відкритість, це наше таємне життя, наша віра, наші молитви, наші мотиви, емоції, все, що відбувається в нашому серці.

Мати певні таємниці, якщо це не є якась безбожність, гріховність, але це твоя особиста таємниця перед Богом – це є нормально. Ми не можемо все виставляти напоказ. Ми не повинні все виносити, щоб всі все знали, бачили. Свою духовну, душевну наготу виставляти перед людьми – це неправильно, тому що не всі люди духовні, не всі люди правильно розуміють і зроблять правильні висновки. Є певна межа, певні ситуації доки ми повинні нести і відкривати якусь інформацію, чи серце, а де це повинно, все таки, залишатись таємницею. Є моменти, які стосуються тільки нас (сім'я, діти, дружина, чоловік). Є різниця – крики, сварки, непрощення, образи  − це, як стиль життя, коли ми з тим нічого не робимо, ми звикаємо до цього – це проблема, гріх, це веде до поганих речей. Але є моменти – це те, що стосується сім'ї.

1. Приватне життя починається з того, коли кожен з нас перед Богом повинен навчитись бути цілісним − внутрішньо бути зціленим, мати мир з Богом і з самим собою. Ми не навчимось правильно жити, поступати в суспільстві, мати друзів, будувати бізнес, служіння і т. д., якщо ми, перш за все, не зробимо цей перший крок – не розберемось самі в собі, не навчимось бути чесними.

2. Справжність – це є важливий елемент нашого приватного життя, коли ми перед Богом і перед собою чесні, справжні, ми визнаємо свої помилки, негаразди, гріхи, конфлікти. Ми молимось про це, ми працюємо, спілкуємось про це, ми хочемо змінюватись, тому що ми не бажаємо вести подвійне життя.

3. Свобода – це інший важливий момент нашого приватного життя, нашої цілісності, зрілості. Це є свобода від рабства, від залежності, від думки людей, від шкідливих звичок, комплексів, страхів. В тій чи іншій мірі, в кожного з нас такі речі піднімаються. Вони хочуть стягнути нас донизу, зробити нас рабами емоцій, думок людей, якихось переживань, страхів. Кожного дня сатана і цей світ воюють проти нас, і хочуть повернути нас знову в ярмо рабства. Ми повинні постійно це усвідомлювати – що ми є вільні, ми не є раби гріха, шкідливих звичок, людей, своїх емоцій, конфліктів, сварок.  Люди самі це не розуміють, поки вони цього не отримають. Людині неможливо пояснити смак свободи. Свобода – це найбільше благословіння від Бога, це щастя. Бог створив людей вільними, Він дав їм вибір. Людина, яка має свободу, насолоджується. Навіть, коли якісь виклики, проблеми – вона їх вирішує, вона їх перемагає.

4. Справедливість – це є такий високий стандарт нашого життя. І тут, часто, є проблеми, тому що ми хочемо, щоб до нас поступали менш справедливо тоді, коли ми помиляємось, коли ми відчуваємо, що ми не змогли, не дотягнули, ми недосконалі – ми хочемо поблажки якоїсь. Але, коли це вже стосується когось (друзів, політиків, батьків, Церкви), ми, часто, насправді, занадто справедливі, або праведні, коли ми просто вимагаємо від когось, що це по закону, по справедливості так має бути. Справедливість – це добре. Бог є Справедливий. Справедливість – це означає встановити істину. Це принести покарання за якусь невідповідність і нагороду за якесь благо, добро. Справедливість – це встановити правду, істину. Справедливість – це є високий стандарт – це є чесність, порядність, але це не є досконалість. А досконалість – це милість, милосердя, яке ставиться вище справедливості. Біблія каже, що милість Бог поставив над судом. Якщо ми поставимо за мету справедливість, ми розчаруємось. Це нас, рано чи пізно, зруйнує, тому що, як кажуть − правди в світі немає, і справедливості в світі без Бога просто не існує, тому що в кожного своя правда і своя справедливість.

«Бо Бог приведе кожну справу на суд, і все потаємне, чи добре воно, чи лихе!» (Екклезіяст 12:14). Це те з чого починається наше приватне життя. Тобто, ми розуміємо, що Бог бачить все. Перед Ним ми є нагі – чи добровільно, чи приховано, але Він бачить нас наскрізь. Тобто, ми не ходимо перед людьми. Ми не створюємо картинку якусь, ілюзії. Бог знає – це має бути головним відкриттям. Наше приватне, таємне життя – перед Богом. Ми маємо мати це розуміння. Це є зрілість, духовність – коли ми розуміємо, усвідомлюємо, що це є частина нашого приватного, таємного життя. Ми не робимо це для когось з людей. Ми робимо це перед Богом. Коли ми робимо добро, якесь благо комусь – Бог бачить мотив − для чого ми це робимо, для чого ми благословляємо.

Ми, як люди, часто, переживаємо за імідж. Імідж – це образ, картинка, це те, що ми будуємо, створюємо, видима частина. А характер, серце – невидимі речі, це те, що ніхто не бачить, це те, що Бог допомагає нам будувати для нас самих і для Нього, а з часом, це відчують люди. Як це важливо – що ми будуємо від самого початку, як ми будуємо, що ми вкладаємо, що ми очікуємо. Це приведе нас до щастя, до благословіння, до насолоди, радості перед Богом. Це допоможе нам змінитись.

«Потім Йосип із Аріматеї, що був учень Ісуса, але потайний, бо боявся юдеїв, став просити Пилата, щоб тіло Ісусове взяти. І дозволив Пилат. Тож прийшов він, і взяв тіло Ісусове» (Івана 19:38). Це місце є ще в двох інших Євангеліях. І там не написано про тайного учня, але там написано, що він прийшов до Пилата сміливо, просив тіло і взяв. Але тільки в Євангелії від Івана написано, що він був тайний учень. І ми, десь, можемо засудити його. Написано, що він був радник синедріону. Тобто, він повинен був робити такі кроки поступово, він повинен був переосмислити і дійти до цього публічного життя відкрито (що він і в процесі зробив). Тому, написано, що він прийшов до Пилата сміливо. Де багато боялись, втікали, він прийшов сміливо, хоча був тайний учень. Тому, інколи так воно є – коли ми не відразу можемо заявляти, впливати, говорити. І замість того, щоб когось судити, важливо подумати, як би ми поступили в тій, чи іншій ситуації.

Матвія 6:1-6 – коли Ісус говорить про таємну милостиню, про тайну молитву, про таємні якісь речі, він говорить помолитись, або зробити це перед Отцем, Який в тайні, і тільки тоді, Отець воздасть явно, відкрито.

Публічне життя – все те, що виходить вже за рамки наших стосунків з Богом, внутрішніх думок і пережиттів, нашої сім'ї, найближчого нашого оточення. Це вже Церква, робота, навчання – де ми на людях, де ми вже живемо в соціумі, торкаємось інших людей. Всі ми є публічні люди, в тій, чи іншій мірі, просто в когось ця публіка, оточення є менше (10, 20, 50 людей), а в когось – це є тисячі, сотні, або навіть мільйони людей, якщо це актор, політик, шоу-зірка. Це вже площина нашої відкритості. Все починається з того таємного життя. Ми ніколи не зможемо на людях, публічно бути собою, справжніми, бути тими, якими Бог нас створив і хоче, щоб ми були, не вийде нам вийти на загал, на відкритість, якщо всередині ми раби, не цілісні, не справжні, якщо не встановлене почуття милосердя і справедливості в нас. Тоді, зовні, просто буде імідж, картинка, яка, рано чи пізно, приведе до якихось привселюдних деградацій, розчарувань, падінь. Якщо це не справжнє, якщо це є результат, або наслідок неправильного внутрішнього, таємного особистого життя – результат буде плачевний, і так само буде розчарування, але вже набагато більше, тому що воно вже задіє і інших людей навкруги.

Публічне життя складається з: 1) репутації  − від латинського слова, яке означає «обдумую, споглядаю». Тобто, це є громадською думкою про когось, або щось, соціальною оцінкою, чи установленими уявленнями про особу, чи об'єкт, що впливає на ставлення суспільства до цієї особи, чи об'єкта. 2) Авторитет – від латинського слова, що означає «влада, вплив» − загальновизнана довіра, пошана, а також особа, яка користується такою пошаною, є впливовою та заслуговує повної довіри. Деколи, ми думаємо, що репутація і авторитет – це слова-синоніми. Але, насправді, репутація – це необов'язково авторитет. Це якась видима картинка. Це, коли людина має або хорошу, або погану репутацію. Але в чому вона виявлена, задіяна? Авторитет – часто, мається на увазі позитивне значення – авторитет, влада, вплив… Публічне життя – це певний авторитет, який ми хочемо, чи не хочемо, але ми завойовуємо, або він завойовує нас. Це якась внутрішня сутність, яка виливається назовні і впливає на оточення, яка вже може змінювати думку людей. Якщо людина не має авторитету, вона залежить від чиїхось авторитетів, планів, думок. Якщо людина набирає вагу в суспільстві, в роботі, в бізнесі, в Церкві, де б вона не була поволі, в цій публічній площині – це вірність, характер, який з роками закладався і формувався, і, навіть, коли ми недосконалі, ми це визнаємо і ми не претендуємо на досконалість, якусь непомильність, і це так само добавляє нам якийсь бонус до авторитету, тому що це робить нас справжніми.

«Дбаючи про добро не тільки перед Богом, але й перед людьми» (2 Коринтян 8:21). Павло говорить про матеріальне служіння, про те, що служіння має бути бездоганне, чесне, порядне і т. д. Він бажає, щоб його публічне, видиме служіння не спокушало, не ображало людей, не кидало їх в якесь замішання. Він хоче, щоб люди були в світлі, щоб вони читали його, розуміли його напрямок, систему його думок, цінностей і т. д.

«Бо тепер чи я в людей шукаю признання чи в Бога?Чи людям дбаю я догоджати? Бо коли б  догоджав я ще людям, я не був би рабом Христовим» (Галатів 1:10). На перший погляд, здається, такі протилежні місця Писання. Але, якщо поєднати їх, ми бачимо дещо інше. Коли Павло ходить з Богом, будує своє  приватне життя, він цілісний, він муж віри, він не має якихось таємниць, які є безбожні, чи гріховні, він старається донести людям максимально – жити в світлі, ходити відкритим, щоб люди бачили, максимально пояснювати, чому він так поступає, чому він так вчить, чи проповідує. Він відповідає відкритістю, щирістю, чесністю. Але в посланні, яке говорить про маніпуляцію, шантаж, фальшивість братів, які хотіли повернути церкву Галатійську назад до Закону, які хотіли відвернути від істинної віри в Христа, повернути їх в рабство Старого Заповіту, для того щоб мертво виконувати обряди і, в результаті, відректись від Христа і від віри. І Павло сказав, що цього не буде.

Якщо ми, будучи духовними, розрізняємо, чи це людина хоче нам сільце накинути  (вона контролює нас, маніпулює, вона хоче добитись свого будь-якою ціною, вона починає грати на наших почуттях, відчуттях, на нашій вірі), тоді, ми кажемо, що в такі ігри ми не граємо. Це є частина нашого публічного, відкритого життя. Але, якщо це стосується того, що відштовхує людей від істинної віри, то це друге питання. Тоді, ми повинні навчитись визнавати помилки, якусь неправду, для того щоб наше життя могло мінятись і, щоб наше публічне життя набирало більшої ваги і впливу.

Якщо ми будемо боятися думки людей, залежати від неї, ми ніколи не зможемо впливати, поширювати Євангелію, донести Христа, тому що ми будемо завжди займати позицію виправдання, пояснення, щоб хтось не образився, чому ми так робимо, але до світу ми не можемо підлаштовуватися, тому що світ жорстокий і ми повинні себе поставити над світом. Ми є в Христі. Ми дивимось з точки зору Бога на цей світ і на це оточення, з точки зору світла і солі, а не чогось такого маленького, що постійно залежне і постійно вибачається і виправдовується.

«А щодо прибулих фальшивих братів, що прийшли підглядати нашу вільність, яку маємо в Христі Ісусі, щоб нас поневолити, то ми їх не послухали ані на хвилю, і не піддалися були, щоб тривала в вас правда Євангелії» (Галатів 2:4-5). Наше спочатку таємне життя – це те, що веде нас до цілісності, до зрілості, до духовного здоров'я, до справжності віри, до справедливості, і в кінці – до милосердя. І потім, ця наша внутрішня складова, наша невидима, таємнича сторона, якщо ми будемо самі собою, будемо мати змінений характер, ми станемо справжніми, перестанемо ходити перед людьми, догоджати людям, робити видиму картинку,імідж, що про нас скажуть люди, тоді, коли ми будемо служити публічно, чи працювати, чи вчитись, свідомо, чи підсвідомо ми станемо «живою книгою». Ми будемо своїм життям проповідувати Євангелію.

Кінцева ціль нашого відкритого, публічного життя – щоб в нас тривала Євангелія, щоб ми були книгою, яку люди можуть читати, щоб люди не розчаровувались в вірі, торкаючись до нас, а люди хотіли Того Бога і тієї віри, і люди бачили б ці небесні, духовні переміни, і хотіли жити так, як ми, і вони б хотіли зустрітись з Христом, і прийняли б суть Євангелії і їхнє життя змінилося б. Це буде залежати від кожного з нас. Наскільки ми будемо працювати над собою, ми будемо чесні перед собою і перед Богом, наскільки ми навчимось будувати своє внутрішнє життя, де ми не просто бігаємо, розпиляємось, потім, вже розчаровуємось, а де ми, крок за кроком, ставимо внутрішні свої цілі – перемогти амбіції, звільнитись від комплексів, перемогти страх, навчитись бути добрими, люблячими, милосердними не про людське око, навчитись віддавати, навіть, коли ніхто не знає, робити це не перед людьми. Зрозуміти, що Бог будує нас зсередини. Він хоче, щоб ми стали собою, справжніми.

Якщо ми почнемо мислити, будувати правильно ті речі, які мають бути таємні, внутрішні і ті, які мають бути зовнішні, видимі – наше життя буде мінятись, наше життя стане щасливим. Інші люди через нас будуть пізнавати Бога, вони будуть бігти до Христа, до Церкви.

Проповідь в відео-форматі