Любов і Зцілення

Євангельська Церква

Важливість другого номера

Олег Савчак

В житті, часто, так буває, що ми хочемо перемагати, займати якісь гарні позиції. І, з однієї сторони – це добре. Гірше було б, якби ми нічого не хотіли. Питання не в тому, чи це нам потрібно, чи ні, а питання серця – де твій скарб? Куди ти вкладаєш своє серце? Це питання пріоритетів – що для тебе головне? Про що ти більше молишся, говориш, думаєш?

«Тоді приступила до Нього мати синів Зеведеєвих, і вклонилась, і просила від Нього чогось. А Він їй сказав: «Чого хочеш?» Вона каже Йому: «Скажи, щоб обидва сини мої ці сіли в Царстві Твоїм − праворуч один, і ліворуч від Тебе один». А Ісус відповів і сказав: «Не знаєте, чого просите. Чи ж можете ви пити чашу, що Я її питиму, або христитися хрещенням, що я ним хрищуся?» Вони кажуть Йому: «Можемо». Він говорить до них: «Ви питимете Мою чашу (і будете христитися хрещенням, що Я ним хрищуся). А сидіти праворуч Мене та ліворуч − не Моє це давати, а кому від Мого Отця те вготовано». Як почули це десятеро, стали гніватися на обох тих братів. А Ісус їх покликав і промовив: «Ви знаєте, що князі народів панують над ними, а вельможі їх тиснуть. Не так буде між вами, але хто великим із вас хоче бути, − хай буде слугою він вам. А хто з вас бути першим бажає,−  нехай буде він вам за раба. Так само й Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, а щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох!» (Матвія 20:20-28).

Ісус піднімає тему, яку, взагалі, мало-хто колись піднімав, якщо взагалі піднімали. Всі події, Його навчання відбувається серед трьох категорій людей – Його учні, фарисеї, невіруючі (язичники). Фарисеї, які думали, що вони найближчі до Бога, насправді, такими не були. Учні ходили біля Ісуса три з половиною роки, але, часто, якісь проповіді, вчення для них були незрозумілими, вони взагалі не розуміли про що йдеться. А язичники думали, що вони ніхто і ніщо, і їм, насправді, дуже важко було вмістити Слово Боже. Ісус будував Своє служіння не так, як очікували люди – більше діставалось, саме, фарисеям. Ми не бачимо часто, що Ісус докоряє грішників, чи свариться з ними, воює. Навпаки, так виглядає, що в Нього з ними було не так і багато проблем. Вони приходили, каялись, визнавали і т. д. Найбільше проблем в Нього все-таки було з фарисеями, які постійно Його докоряли, мали з Ним змагання, заздрість, які через своє лукавство, гордість завжди хотіли бути головними. І вони всім своїм виглядом навчали людей, як себе вести, як ходити, які вони головні, тому що знають Бога, цитують Писання.

Ми бачимо, коли приходить мати двох братів Івана та Якова, і просить, щоб два її сини сіли в Царстві Його, Ісус пояснює, що не Йому це вирішувати, а це кому вготовано від Отця. Він зразу переводить в іншу площину. Це не питання – домовитись з Ним. Це питання віри, покликання, Божих принципів.

Дальше, як бачимо, написано, що інші учні образились. Вони образились через те, що самі хотіли там бути. Тобто, це було питання того часу. Це було питання учнів, питання конкуренції, якоїсь заздрості.

Не нам судити − хто кращий, а хто гірший. Ми можемо зовнішньо це сказати, але ми не повинні займати позицію експертів,чи суддів. Ми можемо сказати свою точку зору, але ми не маємо такого дару, такої можливості, як Бог – оцінити когось, оцінити чиюсь владу, святість, праведність, чи ходження перед Богом, і сказати, що хтось кращий, а хтось гірший. Звідки ми можемо знати? А, можливо, хтось притворяється? Бог бачить серце! Ісус, будучи одночасно Сином Божим і Сином Людським, старався донести цю думку, що з Ним не можна по плоті домовлятися, що Він не будує Своє царство, що Він не виконує Свою волю. Він – представник Небесного Царства, представник Отця. В Ісусі ми бачимо яскраву особистість – Який, з однієї сторони, є чудовим прикладом номера один − Якому поклоняються, Який зціляє, веде за Собою людей, і, з другої сторони, Він каже, що не Йому, а Отцю це давати. В іншому місці Писання, Він каже, що не Свою волю Він чинить, а волю Його Отця. Він хотів пояснити, що треба завжди мати «духовний дах», треба бути залежним, підзвітним. Тоді,є певна гарантія безпеки. Ісус завжди підпирався Своїм Отцем. Він завжди давав зрозуміти, що Він не Самозванець. Він прийшов в Ім'я Свого Отця.

Ісус проповідуючи, навчав, що Його Царство не звідси, Він проповідував про смерть, про страждання, і багато учнів відходили від Нього. Вони розчаровувались в Ньому. Багато людей розчаровувались в Христі, так само, як сьогодні  багато людей розчаровується в Бозі, в християнстві, тому що вони вважають, що християнство слабке, неагресивне, воно не нав'язує щось − воно за добро, треба молитись, шукати Бога, Його волі…

Ісус в Своєму служінні хотів донести, що Його Царство не звідси, що Він є Цар служачий, що Він є Месія, Який принесе Себе в жертву, що Він не планує збирати армію і воювати з римлянами. Він каже, що Він прийшов не для того.

Коли ми говоримо про номер один, це не йдеться просто про позицію, про становище в якійсь сфері (на роботі, в служінні…). Ми говоримо про це, як про принцип, який може виникати, навіть, спонтанно в тій, чи іншій сфері. Це тип мислення, твоя реакція, твій підхід. Це, як ти себе ведеш в тій, чи іншій ситуації. І це не обов'язково так і буде називатись «номер один», чи «номер два».

Проблеми номера один:

1. Номер один думає, що він кращий за інших.

2. Номер один панує і тисне через те, що він думає, що він кращий, мудріший, в нього більше досвіду, авторитету, знання.

3. Він хоче, щоб йому служили, бо він головний.

Коли ти займаєш позицію номера два в тій ситуації (в служінні, в бізнесі), ти розумієш інших людей, ставиш себе на місце інших, Бог починає працювати в твоєму житті.

Чому бути номером другим є важливо і відповідально? Чому цей світ не може стояти без других, без підтримки, без тих, хто збоку? Вся ця світська система так збудована – або ти на коні, або ти ніхто, або ти маєш владу і гроші, або з тобою ніхто взагалі не буде рахуватись. Через це приходить страх. Через це стільки конкуренції і ненависті.

Ісус ніколи нікого не опускав. Так в Божому царстві не працює. Насправді, Він ніс життя і підбадьорення.

Характеристики номера два:

1. Вірність

«Хто вірний в найменшому, і в великому вірний; і хто несправедливий в найменшому, і в великому несправедливий. Отож, коли в несправедливім багатстві ви не були вірні, хто вам правдиве довірить? І коли ви в чужому не були вірні, хто ваше вам дасть?» (Луки 16:10-12).

Є три сфери, які описує Ісус: вірний в малому, в несправедливому (матеріальне, світське) і в чужому. Фактично, Ісус не розділяє, що в духовному, в служінні перед Богом треба бути чесним, порядним, а в світському − немає такого значення, бо це гроші і вони нечисті. Ні! В чужому, в несправедливому вірність – це, як розуміння для нас, коли людина займає цей другий номер. Ти номер два, але ти ведеш себе так, як син. Це показник вірності. Бог тоді, замість чужого дасть своє. Коли ти маєш цей правильний принцип − ти не боїшся, робиш те, що на тому етапі від тебе залежить, ти служиш, віддаєш, ти чесний, вірний – Бог обов'язково тебе благословить в правдивому (духовному), і ти замість малого будеш мати більше.

2. Покірність (Луки 14:7-11).

Ісус знову виховує Своїх учнів на прикладі фарисеїв. Він говорить і учням, і фарисеям Божий принцип. Чим більше людина займає цей другий, чи третій номер, тим більше Сам Бог зацікавлений підняти її і зробити першим номером.

3. Хоче служити.

Приклад Христа. Христос був яскравим прикладом першого номера, до Якого приходили за порадою, просили, щоб Він розсудив, благословив, щоб Він помолився. І Ісус не говорив, що Йому не треба поклонятися, чи що Він не Бог, не Месія. Але, з другої сторони, Він себе вів на землі, як другий Адам, як людина наповнена Духом Святим. Написано, що бувши Богом, Він не вважав за захват бути Богові вірним, але умалив Себе і прийняв вигляд раба. Тому, Бог дав Йому Ім'я, що вище всякого імені. Тобто, Бог підняв Христа. Для нас це є принцип – коли ми не просто хочемо підняти себе в якійсь сфері, заставити когось боятись, поважати нас. Просто Бог Сам хоче нас благословляти, піднімати, ставити на позиції, де більше впливу, сили, світла. І, тим не менше, якщо, навіть, в якійсь сфері, ти вже можеш бути першим номером, завжди пам'ятай, що, коли ти впокоряєшся, коли ти визнаєш більшим когось, шануєш когось, коли ти не йдеш напролом (будь-якою ціною добитись, завоювати, щоб було по-твоєму), а ти десь робиш крок назад – ти поступаєш, як другий. Будь меншим, будь другим і Бог за тебе вступиться, Він тебе благословить!

«Бо й я людина підвладна, і вояків під собою я маю; і одному кажу: піди, то йде він, а тому: прийди, і приходить, а своєму рабові: зроби теє і зробить» (Луки 7:8) – принцип сотника. Він каже, що він людина підвладна – він впокоряється, служить, він порядний. І, з другої сторони, він має під собою 100 чоловік, він командує і має над ними владу і авторитет, тому що він в безпечному положенні, позиції. Він в безпеці. Над ним є головнокомандувач.

Поки ми визнаємо, що ми номер два на роботі, чи в церкві перед кимось, хтось покриває нас, ми не є суперзірки (самі мудрі і самі кращі), тоді, Бог піднімає нас, дає нам авторитет, щоб ми служили іншим і ми мали вплив на інших людей.

«І ось, є останні, що стануть за перших, і є перші, що стануть останніми!» (Луки 13:30). Ми хочемо рухатись вперед, впливати, служити, але ми повинні зрозуміти, що цей Божий принцип – чим більше ми навчимось впокорятись, служити і віддавати, Сам Бог буде нас піднімати і благословляти.

Проповідь в відео-форматі