Любов і Зцілення

Євангельська Церква

В тісноті Ти давав мені простір

Олег Савчак

Ми вже в Новому році. Слово Боже каже, що якщо ми шукаємо Царства, то все решта добавляється. В старому році ми переживали різні кризи:економічну кризу, епідемію. Але серед цього всього Бог все одно благословляє, поширює нас. Господь хоче вести нас далі, хоче давати нам більше простору, більше росту, більше розвитку. Господь серед утисків буде давати нам розширення, ріст, розвиток, буде виводити нас на нові території. Господь хоче навчити нас мислити ширше, не тільки думати і молитись, але й діяти.

Ми повинні постійно проголошувати Слово Боже. Але приходить такий час, коли ми повинні ставати більш конкретними, практичними, щоб ми не просто сповідали і говорили, але щоб ми діяли і поступали так як ми сповідаємо, віримо і молимось.

Пс.103:7-8. це місце з Писанння говорить про те, що  Бог об’явив для Мойсея не просто діла, Мойсей не просто бачив чудеса Господні, а що він побачив дорогу, тобто пізнав волю Божу, він побачив майбутнє, обіцяну землю, свободу від рабства, вихід. Саме ці дороги побачив Мойсей і туди захотів рухатись, і він посвятив все своє наступне життя цьому Слову, він пам’ятав, молився, роздумував, і це давало йому сили. Більшість ізраїльського народу не ввійшли  в землю обіцяну тому, що вони бачили тільки чудеса, діла Божі: як розступилося море, як падає манна, як Господь нагнав перепелиць, як зі скелі потекла вода, як Бог зцілює їх від укусів отруйних змій. Але ці люди так і не пізнали доріг, вони так і не отримали це відкриття і розуміння, що чудеса — це тільки засіб, допомога, підтримка на тих дорогах, якими вони йдуть до землі обіцяної, до свободи від рабства і до благословіння, яке Бог для них має. Якщо ми уподібнюємо себе не до Мойсея, а до тих синів Ізраїльських, то ми стаємо подібними до них. Мойсей постійно молився, відділяв час для Бога, а народ просто очікував якесь нове чудо і не задумувався, що ці всі наступні чудеса – це перехід до чогось іншого, це наче вказівник чи прапорець на трасі лижника, але попереду в центрі уваги є фініш, а не проміжні прапорці. Не можна зупинятися біля якогось чуда в нашому житті і жити за принципом: “Аби не гірше”, тому що тоді обов’язково стане гірше, такий закон. Ми повинні думати ширше, починати робити те, що, можливо ми ще не робили, ризикувати.

Пс.143:8-12. часто ми самі для себе знаходимо якусь дорогу і забуваємо, що насправді Бог вже приготував для нас свій шлях. Давид молиться про те, щоб Дух Святий відкривав йому шляхи, волю Божу. Давид, будучи царем, маючи, здавалось-би,  все,  говорить до Бога, що хоче чинити Його волю, хоче далі йти, не зупинятись на вже досягнутому.

Пс.118:5. Дуже часто оцінити простір, широту Божу, Його благословіння можливо лише після  “тісних місць”. Бог проводить нас через утиски для того, щоб ми навчились дорожити тим, що ми маємо. Саме таким способом Бог нас будує, зрощує, шліфує для того, щоб ми навчились цінувати те, що ми маємо, і потім, коли ми входимо в щось більше, щоб ми раділи і прославляли Господа, щоб ми нічого не приймали як щось звичайне, але щоб ми навчились дякувати Богу з глибини нашого серця. Ми повинні побачити в своєму розумі, що ті утиски, які мають місце сьогодні в житті — це не причина для занепаду, а це для того, щоб ми почали взивати до Господа, щоб ми побачили цю кінцеву ціль, щоб ми більше не дивилися на те, в чому ми зараз, щоб ми ставили перед собою більші цілі, щоб нас не влвштовувало те, що ми маємо сьогодні – сірість, буденність, щоб ми хотіли більше досягнути і щоб в цьому був Господь.

Бог починає нас кликати ще тоді, коли ми є немічні, грішні. Так було з Авраамом, Йосипом, Самуїлом, Мойсеєм, Давидом, Даниїлом, Рут, Естер.  Господь не Той, який дивиться на особу, Він не Той, який кличе нас по заслугам і шукає від нас наперед плоди, добрі вчинки, а тоді призиває нас. Його поклик до нас не залежить від наших заслуг і людських можливостей. Не потрібно боротись за те, щоб заслужити милість Бога. Милість в тому і є милість, що її неможливо заслужити, коли ти недостойний. Добрість Божа в тому, що він вибирає нас тоді, коли ми недостойні, коли ми не можемо щось зробити, але Він призиває нас.  Але для того, щоб ми вийшли на просторе місце, ми повинні бути вірними і пройти через ці утиски.