Любов і Зцілення

Євангельська Церква

Чисте серце створи в мені, Господи

Микола Ющак

В нашому серці є такий незначний момент, який настільки непомітний, що на перший погляд ми його і не помічаємо, але він впливає на процеси, які є в нашому житті. В нашому серці криється така річ, як самокритика. Чи це нормальна річ? Мати самокритику до себе – це нормально. Але тут є дві крайності – коли взагалі немає до себе ніякої самокритики, коли сумління людину взагалі не осуджує, і інша – коли в серці криється надмірне почуття вини, коли людина постійно звинувачує себе, до такої степені, що вона аж впадає в хворобливий стан.

Почуття вини, на яке ми не звертаємо уваги скеровує наше життя в те, чи інше русло.

«Серце чисте створи мені, Боже, і тривалого духа в моєму нутрі віднови» (Псалом 50(51):12). Серце чисте – це серце, яке не має цього гніту, цього приниженого відчуття вини.

Псалом 50(51) написав Давид. І він починає з таких рядків: «Помилуй мене, Боже, з великої милости Твоєї, і з великого милосердя Свого загладь беззаконня мої! Обмий мене зовсім з мого беззаконня, й очисти мене від мого гріха, бо свої беззаконня я знаю, а мій гріх передо мною постійно» (Псалом 50(51):3-5). Коли тебе серце винуватить постійно, гріх мучить тебе в твоєму серці, є річ незначна, яку почуття вини скоює. Цей Псалом народився в результаті гріха, який скоїв Давид. І цей гріх в серці постійно його мучив, дерзав, тому він говорить: «Тобі, одному Тобі я згрішив, і перед очима Твоїми лукаве вчинив, тому справедливий Ти будеш у мові Своїй, бездоганний у суді Своїм. Отож, я в беззаконні народжений, і в гріху зачала мене мати моя. Ото, полюбив єси правду в глибинах, і в таємних речах виявляєш премудрість мені. Очисти ісопом мене,− і буду я чистий, обмий Ти мене −і я стану біліший від снігу. Дай почути мені втіху й радість,− і радітимуть кості, що Ти покрушив» (Псалом 50(51):6-10). Від того гріха, який всередині вас і від почуття вини, ви не можете почути радість, тому що почуття вини просто покриває все. В результаті постійного, глибинного почуття вини, Давид вигукнув ці слова: «Серце чисте створи мені, Боже, і тривалого духа в моєму нутрі віднови» (Псалом 50(51):12). Він жив в цьому процесі, можливо, не один тиждень і місяць. Це його гнобило і мучило, він з тим лягав і вставав. Він вже не міг жити з серцем, яке постійно його гнобило. Давид був пророком. Він був таким «несвідомим» пророком. І це місце – це також таке «несвідоме» пророцтво. Чому? Серце чисте неможливе було в тих умовах, в яких жив Давид. В нього була біль, але це старозавітна біль. Чисте серце неможливе було в Старому Заповіті. Серце чисте, яке не має почуття гріховності, очищене серце настало можливе тільки в Новому Заповіті при жертві Ісуса Христа. Давид, свого роду, вигукнув те, що було на серці людей. В ті часи було покриття гріха, гріх покривався на якийсь час, але не було зняття гріха, а значить − не було зняття почуття вини з людини. Людина жила в постійному осуді і не знала, що їй дальше робити. Але ми живемо в Новому Заповіті, і таке поняття, як чисте серце без почуття вини доступне сьогодні. Самокритика – це нормально, але почуття вини, яка гнобить є ненормальним.

«Блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога» (Матвія 5:8). Ви будете щасливі, коли будете мати чисте серце, серце без осуду, тому що ви побачите реально Бога в своєму житті. Ви побачите, як Бог діє, як Бог зціляє, як Бог щось робить в вашому житті, тому що ви перестанете гнобити себе всередині. Гноблення дає таке відчуття, що ви недостойні прийняти щось від Бога. Якщо ваше серце занечищене сильним відчуттям вини, то ви ніколи не будете бачити Бога в своїх обставинах (в сім'ї, в роботі). Таке серце нічого не може отримати від Бога, бо постійно відчуває свою недостойність. Ми повинні будувати свою віру не на своїй власній праведності, а на праведності Ісуса. Якщо ви покаялись, ви є спасенні і в вас чисті серця. Є, можливо, занечищення цим почуттям вини. Вам просто треба пізнати істину, і істина зробить вас вільними.

Нам всім потрібно мати відчуття, що Бог є з нами. А це можливо тільки тоді, коли у вас в серці не буде цього духа пригноблюючого, того, що гнобить вас, пригнічує постійно. Ви не будете мати свідчення в житті з пригніченим серцем.

В Євангелії є історія про розслабленого (Луки 5:17-26). Це історія і є про почуття вини. Розслаблений лежав вдома, він був хворий. Хвороба, можливо, і прийшла від того, що він себе мучив. Коли людина постійно себе мучить, вона хворіє. Він вже зліг до такої степені, що, навіть, не ходив. Коли ти мучишся в своїй душі, тебе щось гнобить, ти просто вже нічого не хочеш. Цього розслабленого принесли до Ісуса. Ініціаторами цього стали його друзі. Коли ти з почуттям вини, то ти, навіть, до Бога боїшся прийти. Вони розібрали дах, тому що неможливо була зайти в дім через велику кількість людей. Ісус, бачачи їхню віру, каже: «Що легше сказати: «Прощаються тобі гріхи твої», чи сказати: «Уставай та й ходи»? Але щоб ви знали, що Син Людський має владу на землі прощати гріхи», − тож каже Він розслабленому: «Кажу Я тобі: Уставай, візьми ложе своє, та й іди у свій дім!» (Луки 5:23-24). Цій людині, напевно, потрібно було почути ці слова. Те гноблення, коли тебе мучать твої гріхи, саме більше може утримувати тебе в хворобі, і в чому завгодно, коли тебе щось гнобить всередині. І цьому розслабленому потрібно було почути, що Ісус прощає його гріхи, щоб зцілитись.

Читаючи притчу про сіяча, ми розуміємо, що слово – це Бог несе благословіння до кожного з нас (Луки 8:5-15). Сіяч вийшов сіяти слова. Бог намагається допомогти нам словом, благословінням Своїм. Бог намагається втрутись в нашу ситуацію, але почуття вини заважає людям отримати результат. В притчі описано чотири типи землі – це чотири типи сердець. Перший тип серця – це серце з почуттям вини і пригноблення. Люди з таким серцем не змогли нічого отримати від Бога, тому що були пригноблені. Перший ґрунт – це дорога. І, коли сіяч сіяв на дорогу, Бог намагається втрутись в життя людини, але людина з серцем дороги, з таким глибоким почуттям вини, що вона, навіть, не звертає уваги на Слова Божі, вона переконана, що це не для неї, що вона не достойна мати щось від Бога. Коли ми дивимось на другу землю – це кам'яниста земля. Це є людина з перемінним серцем. Вона постійно хитається, двоєдушна людина. Така людина не може нічого отримати від Бога. Третя земля – це суєта. Плід вже починає зароджуватись, але суєта заглушує. Суєта – це світ. Світ не несе тої інформації, яку несе нам Бог. Важливо чути правильно інформацію. Те, що Бог хоче в нас вкласти, світ краде, заглушуючи своєю інформацією. І тільки добра земля приносить результат. «А те, що на добрій землі, це оті, хто, як слово почує, береже його в щирому й доброму серці, і плід приносять вони в терпеливості» (Луки 8:15). Серце в якому немає почуття вини, яке не засмічене приносить плід в терпеливості. Ви будете наполегливо добиватись результату в сміливості, в дерзновенні, в молитві перед Богом, тому що в вас серце чисте, очищене від всякої вини. Причиною гріховного відчуття вини є те, що людям занадто довго навіювали, що вони є нікчемні грішники.

Нечистота серця – це рабство. Люди живуть в путах рабства. Рабство полонить їх. Вони стають рабами цієї системи, цього життя, і ніяк не можуть вирватись з цього.

Євреї жили в Єгипті 430 років в рабстві. Раб – це той, який має глибоке почуття вини перед своїм паном. Все робиться для того, щоб вони відчували себе нікчемами. Це те, що навіювали євреям в Єгипті. Але в Бога на серці було визволити Свій народ, дати їм чисте серце. Вони, навіть, коли вийшли з рабства і йшли в обітовану землю це рабство ще залишалось в них всередині. Раби не можуть вийти, навіть, з рабства, не говорячи вже про те, щоб увійти в землю. Тому, Богові потрібно було створити план їхнього порятунку. Народився хлопчик серед рабів – Мойсей. Бог забрав цього хлопчика від рабів, тому що, якби він ріс серед них, він виріс би з цією самою свідомістю. Ніхто з них нікуди б не вийшов і нікуди б не пішов. Він пустив його по воді, щоб дочка фараона його знайшла. Він ріс, як принц, без батога, його ніхто не бив, як били рабів, щоб створити в них цю гріховну свідомість. Мойсея, навпаки, підбадьорювали, казали йому який він прекрасний. Він виріс з свідомістю принца. І тільки така людина могла прийти і заявити про якісь права, визволити рабів і провадити їх в обітовану землю. Тільки така людина, з чистим серцем.

Праобразом такого принца є Ісус. Ісус прийшов спасти грішників, щоб зняти це почуття вини, щоб людина мала це чисте серце. Гріх настільки глибоко проникає в серце людини, що людина не може сама себе спасти. Подібно, як Мойсей мав вивести рабів, ми не можемо силою волі себе спасти, чи гарною поведінкою. Ось чому Новий Заповіт! Ось чому смерть за грішників! Ісус – це той Принц, Який прийшов, помер за гріхи для того, щоб зняти з нас це осудження. І, коли ми приходимо до Христа, усвідомлюючи, що Бог прощає нам наші гріхи – це такий відпечаток свободи нам дає, таку радість від спасіння, що те рабство, почуття вини просто зникає, знімається той тягар, який все життя гнобив людину.

Раб – це така людина, яка сформована всередині. Ісус прийшов, щоб все поміняти. «Але Христос, Первосвященик майбутнього доброго, прийшов із більшою й досконалішою скинією, нерукотворною, цебто не цього втворення, і не з кров'ю козлів та телят, але з власною кров'ю увійшов до святині один раз, та й набув вічне відкуплення. Бо коли кров козлів та телят та попіл із ялівок, як покропить нечистих, освячує їх на очищення тіла, скільки ж більш кров Христа, що Себе непорочного Богу приніс Святим Духом, очистить наше сумління від мертвих учинків,щ об служити нам Богові Живому!» (Євреїв 9:11-14). Кров Ісуса Христа омила нас, очистивши наше сумління. Сумління – це совість. Спусковим гачком для осуду є наша совість, коли наша совість занадто сильно нас осуджує.

Що нам потрібно робити, як віруючим? «То приступімо з щирим серцем, у повноті віри, окропивши серця від сумління лукавого та обмивши тіла чистою водою!» (Євреїв 10:22). Приступіть до Бога в повноті віри, окропивши серця – прийміть цю кров, яка омила вас від лукавого сумління. Виявляється, є лукаве сумління, є здорове сумління, яке називається самокритика, і є взагалі відсутність сумління. Лукаве сумління – це почуття вини через яке діє диявол. Лукавий завжди через це почуття вини буде входити в сумління і вас осуджувати. Ми повинні постійно жити в цій крові, приступати з щирим серцем. Це є боротьба віруючої людини – жити в Христі, в тому, що тобі подарував Христос, в тому щасті і радості.

Лукавий в останні дні приходить, щоб саме це забрати в нас, для того щоб ми не мали радості від спасіння. Лукавий приходить через лженауки сьогодні, для того щоб заставити вас знову звинувачувати себе.

Стережи своє серце. Повернись до своєї першої любові. Живи в ній, в цій радості. Апостол Павло захищав Церкву від проникнення єресі. Для чого він це робив? «Ціль же наказу любов від чистого серця, і доброго сумління, і нелукавої віри» (1 Тимофію 1:5). Для того, щоб захистити любов для чистого серця, щоб захистити добре сумління, щоб людей знову не пригнобити, щоб в них завжди була віра. В чому небезпека, якщо ви не будете захищати свою віру? «Маючи віру та добре сумління, якого дехто відкинулися та й розбилися в вірі. Серед них Гіменей та Олександер, яких я передав сатані, щоб навчились вони не зневажати Бога» (1 Тимофію 1:19-20). Сатана завжди буде намагатися проникати, щоб забрати незначні речі, на перший погляд, але ці незначні речі відведуть нас так далеко, що ми не будемо відчувати ні радості від спасіння, ні Христі, ні щастя, задоволення в тому, що ми християни, і ніякого свідчення, що Бог щось зробив в нашому житті. А Бог хоче цього! Тому, «Серце чисте створи мені, Боже!» − так кричав Давид. Ми живемо в іншому часі, в інших реаліях і ми заявляємо, що ми маємо чисті серця. Дякуємо Господу, що в нас є ці чисті серця!

Проповідь в відео-форматі

ddd