Любов і Зцілення

Євангельська Церква

Направляй бажання свого серця

Олександр Борисов

Людина – унікальне створіння в тому, що в нас є бажання. І окрім базових бажань (бути прийнятим, потрібним, любимим), в нас є базові потреби (їсти, спати, вдягатись). І, навіть, коли якісь базові речі задоволені, коли все необхідне є, людина не зупиняється в тому, щоб бажати. Тобто, людина продовжує бажати. Вона постійно чогось хоче. Таке враження, що ми кожен раз знаходимо об'єкт бажання без якого ми думаємо, що не будемо щасливі. Коли ми стаємо старші, ми розуміємо, що ми без всього можемо жити. І чим більше ми обходились без безлічі різних речей, тим більше ми розуміємо, як мало насправді для життя нам потрібно. Чим старші і мудріші ми стаємо, коли ми в Бозі, тим більше ми розуміємо, що, насправді, так мало треба від життя. Ми робимо тільки те чого ми хочемо, бажаємо. Але як важко описати якусь формулу як спрямувати бажання.

Наскільки складною є Церква, урядування в Церкві. Ми не можемо маніпулювати людьми, лякати людей, контролювати людей і в нас завжди є питання мотивації. Чим змотивувати людей? Як спрямувати їхні бажання?

В Божому серці є бажання. Тому що ми, часто, говоримо тільки про свої бажання. Наприклад, написано, що Бог не бажає смерті грішника, але хоче, щоб всі покаялись. Це бажання Його серця. В Божому серці є безліч бажань – Він хоче, щоб всі прийшли до пізнання істини, щоб всі прийняли Христа, були спасенні, щоб ніхто не йшов в пекло, тому що пекло не задумане для людей взагалі. Бог любить людей.

Як спрямувати бажання людей? Як зробити так, щоб ми чогось хотіли? Немає якоїсь певної формули.

«Стережіться виставляти свою милостиню перед людьми, щоб бачили вас; а як ні, то не матимете нагороди від Отця вашого, що на небі. Отож, коли чиниш ти милостиню, не сурми перед себе, як то роблять оті лицеміри по синагогах та вулицях, щоб хвалили їх люди. Поправді кажу вам: вони мають уже нагороду свою! А як ти чиниш милостиню, хай не знатиме ліва рука твоя, що робить правиця твоя, щоб таємна була твоя милостиня, а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно. А як молитеся, то не будьте, як ті лицеміри, що люблять ставати й молитися по синагогах та на перехрестях, щоб їх бачили люди. Поправді кажу вам: вони мають уже нагороду свою! А ти, коли молишся, увійди до своєї комірчини, зачини свої двері, і помолися Отцеві своєму, що в таїні; а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно. А як молитеся, не проказуйте зайвого, як ті погани, бо думають, ніби вони будуть вислухані за своє велемовство. Отож, не сподобляйтеся їм, бо знає Отець ваш, чого потребуєте, ще раніше за ваше прохання!» (Матвія 6:1-9).

«Не складайте скарбів собі на землі, де нищить їх міль та іржа, і де злодії підкопуються й викрадають. Складайте ж собі скарби на небі, де ні міль, ні іржа їх не нищить, і де злодії до них не підкопуються та не крадуть. Бо де скарб твій, там буде й серце твоє!» (Матвія 6:19-21).

Про що говорить Ісус? Він говорить про бажання серця. Він говорить, що чого люди бажають, те вони й отримують. І, коли Він говорить про людей, яких Він називає лицемірами, які моляться напоказ, Він каже, що вони отримають славу, або похвалу від людей, тому що саме цього вони і хочуть, тому що це і є бажання їхнього серця – показати зовнішнє благочестя, показати зовнішні ознаки праведності, і написано, що вони вже отримують своє. Але ми, коли молимось маємо увійти в комірчину і зачинити свої двері. Саме з цього все починається. Все починається з потаємної кімнати за зачиненими дверима, саме там. Важливо мати потаємну кімнату і молитись. І це, напевно, сфера життя, яку диявол атакує найбільше. В нас є мільйон причин не молитись. І це не є те, коли ми просто втомились, чи ще щось такого роду. Ми можемо перемогти і втому, і голод, і сон, і все інше, коли ми хочемо. В чому наша найбільша проблема? Ми не хочемо! Дуже часто ми знаємо, що не хочемо. Ми знаємо, що треба, що це корисно, що без цього ми нікуди не зрушимось далі і, тим не менше, ми відчуваємо, що ми не хочемо. Як з цим боротись? Що з цим робити? Немає простого якогось рецепту. Простий рецепт – читай більше Біблію. Але, як не хочеться молитись, то паралельно з цим йде небажання читати Біблію.

Чим старшими ми стаємо, навіть, ходячи з Богом, ми починаємо розуміти, що молитва – це не є якась така проста річ, коли ми просто приходимо і виговорюємо Богу все, що хочемо Йому сказати. Чим старшими ми стаємо, тим більше ми розуміємо, що Бог хоче нам щось сказати, і ми мусимо щось з тим робити. І, часто, нам стає страшно, тому що десь підсвідомо, ми знаємо, що хоче сказати Бог. І ми не хочемо це чути. Ми хочемо бути, як всі.

Ісус говорить, щоб ми не збирали собі скарбів, не робили це тут, напоказ, щоб бачили люди, а робили це, знаючи для кого, або хто має побачити і почути наші молитви, наш піст – Бог, Який в таїні… Що таке скарби, які ми маємо збирати на небі? Біблія вчить, щоб ми збирали собі скарби на небі в контексті таємної кімнати, в контексті молитви не перед людьми, даяння не для ока людей. Тобто, коли ми даємо і ніхто не бачить, не рукоплеще нам. І це Бог називає, що ми збираємо скарби на небі. Тобто, те, до чого не торкається слава людська, те, що безпосередньо прославляє Бога, хоча ми беремо в цьому участь, але нас нема, є Бог, Якого прославляє людина. Це той скарб, який на небі, коли ми робимо щось, даємо щось і ніхто не прославляє нас за це, а славлять за це Бога. Тобто, ти робиш це в тайні, тоді, люди віддають славу Богу, а скарб збирається тобі. Ми це будемо робити протягом всього життя.

Ми так часто говоримо про те, що ми переможці, але проблема в тому, що, якщо перемога, то вона обов'язково включає в себе боротьбу. Якщо є перемога, значить була битва перед тим. Навіть, коли ми читаємо про Ісуса в Гефсиманському саду – надзвичайний момент життя Христа. Христос молиться… І Він не просто молився, Він молився з криком. І написано, що Він був почутий. Як Він був почутий? Він не пішов на хрест? Пішов! То ж як Він був почутий? За що Він молився? «І трохи далі пройшовши, упав Він долілиць, та молився й благав: «Отче Мій, коли можна, нехай обмине ця чаша Мене… Та проте, не як Я хочу, а як Ти…» (Матвія 26:39). Ісус молиться, щоб чаша страждань Його проминула. І Послання до Євреїв говорить, що Бог Його почув. Як почув, якщо Він пішов на хрест? Якщо Він випив до дна чашу гніву? Почув – це мається на увазі, що Він зміг прийняти волю Отця. Це те, що, часто, так потрібно нам – зрозуміти, що нам треба прийняти Божу волю на наше життя. Вся наша боротьба в житті розбита на різні етапи, різні стадії проходить, як всяка війна, але, фактично, все життя те з чим ми боремось найбільше – це не з гріхом, чи з залежністю (хоча це все теж є), а головна наша боротьба і те з чим боровся Ісус, те, що, як людина Він не хотів брати на Себе все те, що Він мав нести. І це природньо… Коли ми дивимось на Христа, ми розуміємо, що ми покликані бути подібними до образу Сина Божого. Тобто, в нас немає іншого покликання. Наше основне покликання – бути подібними до образу Його. І наша основна боротьба, як Ісусова боротьба в Гефсиманському саду, за те, щоб Бог дав Йому силу прийняти Божу волю, як Свою і виконати її. І ми бачимо, що Ісус йде на хрест, вже немає більше цього поту, як капель крові, тобто, Він вже переміг, Він йшов в перемозі. Він був повністю готовий зробити те для чого Він прийшов. Ми думаємо, що Ісус – це Бог, що Йому завжди було легко молитись. Але молитва в Гефсиманському саду – це не була молитва, коли небеса відкриті і все так легко, написано, що Ангел прийшов і Його підбадьорював, помагав Йому. Тому, коли ми думаємо, що нам має бути легко молитись, не обманюймо себе. Це боротьба! Не завжди ми хочемо робити те, що ми розуміємо, що так важливо для нас. І що нам робити? Потрібно просто починати говорити з Богом. Напевно, це і є молитва. Бог завжди чує, коли твоє серце відкрите, і немає значення в якому стані твоя душа, з чим ти борешся, як тобі важко. Наша проблема в тому, що ми, часто, не розуміємо наскільки Бог любить нас, наскільки Він розуміє нас, наскільки Він близько. І чим нам важче, тим ближче Він є. І, навіть, чим нам важче відчути Його присутність, тим більше є Його присутність в нашому житті. Потрібно просто починати говорити з Богом, проговорювати все, що нас непокоїть, тоді, стіни починають падати, завіса починає дертись, щось міняється, міняється атмосфера, стає легше, ми вже цю розмову починаємо називати молитвою, тому що за щось ми вже починаємо Його славити, ми вже бачимо якісь позитивні речі там, де ми їх до цього часу не бачили.

Як спрямовувати бажання свого серця? Якщо ви маєте якісь проблеми в своїй таємній кімнаті, починайте читати Псалми. Часто, початок Псалма абсолютно суперечить його подальшій розв'язці. Коли Давид починає з ненависті, з злоби на когось, на себе, на обставини, часом, він, навіть, звинувачує Самого Бога, Який його покинув і Який більше любить його ворогів, які нечестиві, так що Давид їм аж заздрить, коли він дивиться на них, він аж спокушується. Але потім, коли він приходить перед скинію, починається інша молитва… Хоча, на початку йому важко, тому що він бачив несправедливість в світі. В світі справедливості нема. Справедливий тільки Бог.

Говоріть з Богом! Нам важко почати робити те, що ми думаємо дуже важливе. Не робіть якихось героїчних заявок, просто починайте говорити з Богом. І в нас будуть свої псалми, коли ми починаємо з нарікань, з якогось, можливо, нерозуміння того, що відбувається, але, в кінці кінців Бог приходить і все стає на свої місця.

Проповідь в відео-форматі