Любов і Зцілення

Євангельська Церква

Не проміняй мудрість на красу

Олег Савчак

Про мудрість в Біблії говориться більше, ніж 400 разів, а про красу − більше 70.Так виглядає, що Слово Боже набагато більше говорить про мудрість, ніж про красу.

Краса – це абстрактна властивість речі, ідеї, місця, чи живої істоти, зокрема, людини, що приносить відчуття приємності, яке відповідає задоволенню. В кожного з нас є свої шкали, оцінки, свої критерії, поняття, шаблони краси (краси машини, людини, природи, одягу, музики, ремонту житла і т. д.). На абстрактність краси впливає багато факторів – різні народи, культури, різний вік.

Ми, як люди, є тими, яких Бог створив за Своїм образом і подобою. Він вклав в нас щось особливе, унікальне, те, що стосується нас, і ми маємо свої смаки (музики, мистецтва і т. д.). Тому, ми не повинні залежати від думки інших людей, не перелаштовуватись, коли хтось каже, що щось не гарне, бути собою, залишатись собою, бути, як Бог нас створив, як Він сьогодні дивиться на нас.

Слово «мудрість» (грецьке Σoφία) – володіння знанням, розумінням, досвідом, обачністю та інтуїтивним розумінням включно зі здатністю також вживати ці якості. Мудрість можна поділити на світську земну мудрість і божественну мудрість.

Світська земна мудрість = (знання + моральність) × досвід.

Знання – це певна інформація, дослідження тих, чи інших фактів, вивчення наук, подій, якихось явлень в природі і т. д.

Моральність – це доброта, чесність, відповідальність. Світську земну мудрість не можна прочитати просто в книжці і стати мудрим. Тому, потрібен досвід. Завжди людина досвідченіша, старша, по ідеї, мала б бути мудрішою.

Божественна мудрість = (відкриття + відроджене серце) × особистий досвід.

Відкриття – це Божественне знання, Божественне пізнання, яке має надприродню природу, яке походить з Писання, або з роздумів про Бога, про Всесвіт (як все створено, як все гарно і т. д.). Відкриття не містить в собі земної природи. Ми не можемо це десь просто вичитати, чи логічно дійти до того якимись земними роздумами. Це Божественний фактор, Божественна природа.

Відроджене серце – це не просто мораль, доброта, хороші вчинки. Якщо людина приходить до церкви і не чує істинну Євангелію, вона починає говорити про добро (як їй добре в церкві, що тут хороші люди, що тут більше посміхаються), але серце її не відроджується. Суть Євангелії не в тому, щоб приймати, терпіти і постійно жити і тобі такому, який ти був і є, і іншому, а для того, щоб ти прийшов в Божу присутність, змінитись. Покаятись – це означає почати мислити по-іншому, почати думати в інший бік. Починають мінятись цінності, мотиви, міняється напрямок життя, тому що ми покаялись, відродились, Христос замешкав в серцях, ми народились згори, Бог дав нам нове серце і тепер в нас нові бажання, нові цілі, і потім, ми доходимо до моралі, до доброти, але спочатку – відроджене серце. Якщо ми говоримо про добро без відродженого серця, то, рано чи пізно, зла натура, зле серце вилізе наверх і всі побачать, що серце не змінене. Тому, замість того, щоб проповідувати мораль, доброту, важливо, все-таки, проповідувати Євангелію – істинну, чисту, і закликати людей до духовного відродження, до примирення з Богом, щоб Дух Святий замешкав в серці, і, тоді, рано чи пізно, ці плоди (моральність, доброта) почнуть виходити назовні такої людини.

Особистий досвід – це, коли не просто ми десь прочитали це, чи побували на якомусь семінарі, а коли ми пройшли зраду, біль, обман, хворобу, чи, можливо, насильство, ми це перебороли з Божою допомогою. Ми простили ворогів, кривдників, тих, хто нас образив. Ми знайшли в собі силу не здатись, не перестати молитись (за дітей, за ворогів, за близьких), не перестати боротись, навіть, якщо зовні виглядає, що нічого не міняється… І тоді, Бог приходить, Він відповідає.

Божественна мудрість – це мудрість, яка походить від Бога, від Його серця, від Його Слова.

«Сину людський, здійми жалобну пісню на мирського царя, та й скажеш йому: «Так говорить Господь Бог: Ти печать досконалости, повен мудрости, і корона краси… Стало високим твоє серце через красу твою, ти занапастив свою мудрість через свою красу. Кинув Я тебе на землю, дав тебе перед царями, щоб дивились на тебе» (Єзекіїль 28:12; 17). В контексті тут говориться, перш за все, про царя цього міста, що він був дуже високомірним, як цар царів. Місто було славне, портове, бізнесове, торгове і богослови, порівнявши все, говорять, що духовно – воно було,як престол сатани, тому що поряд з тим, що це був центр промисловий, центр величі, краси, бізнесу, це так само був і центр розпусти, безбожності. Тут йде пророцтво про царя і поряд з тим пророцтво про сатану, земне відразу поєднується з небесним, матеріальне з духовним, вічне з тимчасовим. Тому, з однієї сторони, Слово Боже відкриває нам царів, вельмож, владних, багатих, які трагічно закінчують і , з іншого боку, Господь показує самого сатану.

Єзекіїль 28, Ісая 14 говорять про те, як сатана став сатаною, як він з Люцифера, з Ангела став сатаною, звідки почалось зло.

«Стало високим твоє серце через красу твою…» (Єзекіїль 28:17). Чи ми маємо щось проти краси? Ми не маємо нічого проти краси, ми за красу. Краса від Бога. Краса не є від диявола. Диявол взагалі нічого не творить, він спотворює Божу красу.

«… ти занапастив свою мудрість через свою красу…» (Єзекіїль 28:17). Занапастив – проміняв, відрікся, не оцінив.

Якщо прочитати Єзекіїль 28, Ісая 14, ми побачимо, що Бог створив Люцифера Ангелом херувимом, який був дуже красивий і дуже мудрий. В його тілі були вплетені різні музичні знаряддя – він грав, співав, відображав Божу славу, стояв перед Господом. Бог творив красу завжди. Який красивий наш світ, всесвіт, планети, зірки, яка красива людина, природа. Людство не може створити Божественну красу там, де Бог цього не створив.

Краса – це від Бога, це, як вікно до Бога, це, як реклама, афіша Бога. Якщо творіння таке красиве, то Який Бог? Якщо земля така красива, то які небеса? Якщо земні речі такі послідовні, продумані, багаті, мудрі, то які небесні? І Біблія говорить, що нам, навіть, на розум не приходить, що Бог приготував. Ніхто з пророків не зміг описати цієї вічної, Божественної краси.

«Ти кращий від людських синів, в Твоїх устах розлита краса та добро, тому благословив Бог навіки Тебе. Прив'яжи до стегна Свого, Сильний, Свого меча, красу Свою та величність Свою… Ти полюбив справедливість, а беззаконня зненавидів, тому намастив Тебе Бог, Твій Бог, оливою радости понад друзів Твоїх» (Псалом 44(45):3-4; 8). Біблія говорить про те, що Христос був красивий. Він був, напевно, найкращий, найсимпатичніший. Це була краса до якої тягнулись. Одна сторона – видима краса, друга – внутрішня краса, невидима, таємна. Ця краса – це є вікно до Бога, реклама, візитівка Бога, щоб люди, бачачи цю красу, починали думати про Бога.

Ми (віруючі, Церква) – візитівка Бога – як ми живемо, служимо, які ми в бізнесі, з друзями, з родичами, з чужими. Ми – реклама Бога, відкрите вікно. Сатана саме це і не зрозумів. Написано, що через красу він занапастив мудрість, і цю візитівку він повернув на свою славу. Небезпека краси – це стати направленим, зосередженим на собі, перестати бути вікном, щоб світло від Бога через вікно проходило в кімнату і всі люди могли бачити це світло. Краса, часто, засліплює, зашторює, закриває і ми думаємо, що ми ради нас самих, ми починаємо забувати про Бога і про головну ціль. Це і стало гріхопадінням сатани. Це, як ключ, як корінь. Тому, наша ціль, наше покликання – бути вікном, бути рекламою, візитівкою, щоб люди через нас бачили Бога.

«І сталося за днів Ахашвероша, це той Ахашверош, що царював від Індії аж до Етіопії, сто й двадцять і сім округ, за тих днів, коли цар Ахашверош засів на троні свого царства, на замку Суи. Третього року свого царювання справив він гостину для всіх своїх князів та для своїх слуг війська перського та лідійського, старших та правителів округ» (Естер 1:1-3). Цар Ахашверош справив велику гостину, запросив багато людей, князів, губернаторів і в якийсь з днів, коли все було в розпалі, він запрошує свою царицю через своїх євнухів. Цариця була дуже вродлива. Але так сталось, що саме в той час вона справляла свій бенкет для жінок (Естер 1:9-19). Євнухи прийшли до неї і передали, що цар кличе її, щоб перед всіма похвалитись нею, показати яка в нього красива жінка, яка вона славна, гарно одіта. І дальше написано, що вона відмовила царю, сказала, що не прийде. Цар розгнівався і історія закінчується тим, що вона позбувається царства. В один момент вона втрачає все. Це так нагадує сатану. Ця велич, краса, симпатія і він втрачає все… Заради чого? Тому що він хотів бути в центрі. Ця цариця хотіла бути головною, вона сама закохалась в себе, в свою красу, в свою велич, і забула про царя. Цар хотів її підняти, прорекламувати, похвалити. Цариця не зрозуміла цього і втратила все. В один момент її краса переборола мудрість.

«Краса то омана, а врода марнота, жінка ж бо боязна вона буде хвалена!» (Приповісті 31:30).

Чим відрізняється мудрість від краси? Краса в'яне з часом, а мудрість збільшується. З часом видима краса згасає, і в питанні часу це прийде, як би ми цього не хотіли, але мудрість має здатність зростати. Ми будемо цвісти в старості, перш за все, в мудрості, в Божій славі. Ми будемо притягувати людей тим, що ми не будемо скиглити, нарікати, судити, критикувати, ненавидіти, не прощати. І наша молитва, щоб ми до старості зберігали тверезий розум, адекватність, щоб ми служили Богу до кінця.

«Бо сонце зійшло зо спекотою, і траву посушило, і відпав цвіт її, і зникла краса її виду… Так само зів'яне й багатий у дорогах своїх!» (Якова 1:11). Краса, багатство, людська слава, можна підставляти різні видимі речі – все це зів'яне, рано чи пізно, але внутрішня, Божественна краса не в'яне.

«Бо окраса їхньої сили то Ти, а Твоєю зичливістю ріг наш підноситься» (Псалом 88(89):18). Краса створена, як візитівка Божої слави. Краса повинна притягувати, для того щоб звіщати про Бога. І все, починаючи від природи, від людини, від одягу, її характеру, її слів, лиця, серця – це все повинно говорити, що є Творець. І, якщо творіння красиве, гарне, то Який тоді Творець? Якщо земна природа створена такою гарною, досконалою і гармонійною, то що ж Бог приготував для нас на небі?

«Страх Господній початок премудрости, нерозуні погорджують мудрістю та напучуванням. Послухай, мій сину, напучення батька свого, і не відкидай науки матері своєї, вони бо хороший вінок для твоєї голови, і прикраса на шию твою» (Приповісті 1:7-9). Істинна краса – це наше серце, це мудрість, пізнання Бога, здатність адекватно мислити наперед, передбачати якісь речі, націлитись на щось більше, вічне, глобальне, передбачати проблеми. Але, якщо ми не від мавпи, не від вибуху, ми створені красивими, на образ Божий, щоб ми звіщали Його славу, щоб ми притягали Бога в своє життя, життя своїх близьких, в життя нашого оточення, щоб ми не стали цією закритою стіною, щоб ми не притягували когось просто на свою красу, щоб ми не стали самі самодостатніми, егоцентричними, але, щоб ми дивились глибше і дальше, щоб ми у всьому бачили Бога, хвалились Ним і тішились Ним, просили в Нього мудрості і, щоб ніколи мудрість Божу, Боже відкриття ми не проміняли на зовнішню красу, чи це людська краса, чи омана багатства, чи людська слава.

Проповідь в відео-форматі