Історично так склалось, що Церква час від часу міняла свої догми, доктрини, через те що проходила певні періоди в житті. І не завжди це є погано. Якщо це підрегульовується трішки – це нормально. Але, якщо це міняється абсолютно, або підтасовується, тоді, це вже неправильно, тому що Біблія каже, що спочатку було Слово, а потім було все решта − сім'я, суспільство, держава, політика, навіть, в кінці кінців релігія, тому що Бог не створював релігію, Бог створював стосунки. Бог народив дітей (синів і доньок) і хотів мати з ними відносини, а не просто релігію.

Коли суспільство, якась країна, чи континент переживали важкі часи, Церква міняла свої доктрини і проповідувала про випробування, скорботи, гоніння, хрест. Як тільки суспільство приходило в час процвітання, якийсь золотий вік, еру, відразу починали проповідувати про процвітання, багатство, славу. Коли приходили кризи, вони знову перелаштовувались і казали, що не буває все так просто, треба взяти свій хрест і нести. І, часто, ці доктрини, як американські гірки. Тому, ми як Церква повинні мати стержень Слова, до Нього повертатись, роздумувати, молитись, щоб мінімально залежати від тих стихій вітровіровчень. Наша ціль – постійно формувати цей стержень, формувати ці основи, твердині, для того, щоб мати під собою завжди основу, опиратись на Бога, на хрест, і якщо ми будемо мати Христа в центрі нашого життя, тоді з нами буде все гаразд. Як тільки Христос стає збоку, тоді − проблеми труднощі, розчарування.

Слово «парадигма» походить від грецького παράδειγμα, що означає «приклад», «зразок», або «модель». Тобто, це є щось, що ми маємо перед собою. Більше того, це не просто зразок, як зразок, але це, як модель, як щось, що формує нас. Це є щось, що ми в процесі свого життя формуємо, або хтось за нас. І тоді, коли це «щось» стає сформоване, утверджене, воно набирає якихось форм і починає формувати нас, впливати на нас.

Парадигма допомагає встановити систему ідей. Тобто, не просто якусь думку, ідею, а цілу систему ідей, поглядів, понять для визначення якихось проблем, потреб, методів дослідження і способів вирішення.

Парадигма служить еталоном мислення для наслідування. Парадигма – це є похідна, джерело. Це є модель, схема, або правило звідки походять ті, чи інші думки, ідеї, світогляд людини. Тобто, формується система цілого світогляду, правил, тобто, похідна, яка в результаті вже починає підсвідомо формувати нас самих. І ми вже не прикладаємо кожен раз зусилля, якісь нові рішення, думки, ми вже починаємо жити, як по накатаній. Деколи, люди, які сформовані, вони вже черпнули цю життєву парадигму від своїх батьків, від своєї держави, вони йдуть автоматично, або підсвідомо приймають, або не приймають ті, чи інші рішення, вони поступають таким чином, так мислять, так говорять підсвідомо. Чому? Тому що система їх так сформувала, якось вони вплинули, або не вплинули на формування свого світогляду. І тепер вони, фактично, жертва тих подій, чи тої системи, жертва чогось, або людина навпаки черпає якесь добро, є гвинтиком в тій системі. Тому, це може бути, як і щось позитивне, так і негативне.

Якщо ми візьмемо, наприклад, парадигму покаяння, спасіння, Бога, з однієї сторони Біблійну, християнську точку зору, з іншої – безбожно-атеїстичну точку зору, чи це буде впливати знову на наш світогляд і наше життя? Буде! Якщо ми мислимо Біблійно, ми покаялись, прийшли до церкви, почали читати Біблію, ми наповнились Духом Святим, ми зрозуміли, що спасіння це означає прощення, зцілення, добро, благословення, тобто, ціла повнота якихось благ від Бога. Якщо ми говоримо «покаяння», то це означає переміна мислення, передумати, почати мислити по-новому. Навіть, в світі є таке поняття «зміна парадигми». Людина, наприклад, в чомусь розчарувалась, вона мала якогось кумира і, потім, цей кумир в чомусь її підвів. Основа з-під її ніг була забрана. І тоді, людина починає шукати нову ціль і зміст в житті.

Ми читаємо, як Ісус прощається з учнями і Він дає їм вже такі останні настанови (Івана 14:1-6). І так виглядає, що протягом останніх 3,5 роки вони пізнали Його, як Месію, але, в великій мірі, вони ще не розуміють до кінця, що Ісус є Господь, вони не розуміли який це є Месія. Вони думали про Месію, як про політичного лідера і спасителя нації, такого більш земного. Коли вони питають про Отця, вони так само уявляють більше, як в Старому Завіті – це десь далеко, на горі, голос, грім в хмарах, блискавки. Коли говориться про шлях, вони кажуть, що вони не знають куди йде Ісус. В них паніка, вони не знають, що відбувається. Ісус каже їм не боятись і не тривожитись.

Ісус говорить про себе 3 головних істини: «Я – дорога, і правда, і життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене» (Івана 14:6). Ми, часто, не замислюємось над цим, тому що Ісус говорив про Себе і інші речі, що Він є Пастор Добрий, що Він є Світло, що Він Виноградина. Тобто, Він говорив про Себе багато таких істин, але тут Він говорить 3 фундаментальних, ключових істини.

Дорога – це був шлях. Євреї розуміли, усвідомлювали, що це, як покликання, розуміння Бога, це якесь об'явлення від Нього, це Його воля, це якесь світло від Нього і розуміння того, що Він хоче від нас на цій землі. Люди про це молились, питали Бога. Євреї – набожний народ. Вони знали, що в Бога є певний шлях для кожного з них. Коли ми, сьогодні, увірували в Бога, ми зрозуміли, що Він змінив нашу життєву парадигму, Він почав формулювати абсолютно нові життєві світогляди, цю парадигму − як ми мислимо, як ми дивимось на буття, на життя, на себе, на своїх дітей, батьків, роботу.

Учні просять Ісуса показати цю дорогу. І що цікавого? Часто, учні Ісуса задавали такі немудрі питання, деколи, навіть, смішні. І Ісус не докоряв їх, не засуджував в більшості випадків. Істина Божа полягає в тому, що, навіть, на такі немудрі запитання Ісус відповідає надзвичайно глибокими відповідями. Так виглядає, що такі питання час від часу варто задавати Богу. Ми, деколи, соромимось щось запитати.

Так важливо, щоб ми зростали в пізнанні Бога, Його Слова, щоб ми не судили себе через те, що ми чогось не знаємо. Це нормально − не знати. Потрібно пізнавати, але ми не можемо все знати, ми не є досконалі. Це не є соромно, але це для того, щоб спонукати нас рухатись дальше, копати Слово, пізнавати когось, або щось, зростати, для того, щоб таких моментів було трішки менше. Ісус використовує кожну таку нагоду не для того, щоб когось присоромити, а для того, щоб навчити. Тому, ми не повинні соромити когось, сміятись з когось, насміхатись, а використовувати це для того, щоб сіяти, вчити, бути благословінням, піднімати людей довкола себе. І в нас буде багато друзів.

Дорога – це є покликання, світогляд. І, коли Ісус говорить про те, що Він є дорога, Він ніби розширяє серця, мислення, розуми їх, Він намагається всіма силами приліпити їх до Себе.

Ісус каже, що Він є правда. Що таке правда? Грецьке слово, що перекладається, як «істина» aletheia, що буквально означає «розкривати», або «нічого не приховувати». Тобто, це передає думку, що істина відкрита і доступна для всіх і нічого не втаює. Єврейський аналог «істини», це слово «емет», що означає «твердість», «сталість», «тривалість». Таке визначення означає вічний зміст і надійність.

Якщо ми говоримо про людину, про якусь людську точку зору, ми бачимо, що кожен має свій контекст, свій погляд, він дивиться з своєї точки зору. Але, якщо ми говоримо про Христа, про Бога, то Він є абсолютна істина, повнота тої правди, тому що Він є похідна тої правди.

«І пізнаєте правду, − а правда вас вільними зробить!» (Івана 8:32). Ісус це говорив до юдеїв. Як євреї в контексті зреагували на це Слово? Вони образились, почали Його докоряти. Вони сказали, що вони діти Авраама і нічиїми рабами вони ніколи не були.

«Сказав же до Нього Пилат: «Так Ти Цар?» Ісус відповів: «Сам ти кажеш, що Цар Я. Я на те народився, і на те прийшов у світ, щоб засвідчити правду. І кожен, хто з правди, той чує Мій голос». Говорить до Нього Пилат: «Що є правда?» І сказавши оце, до юдеїв знов вийшов, та й каже до них: «Не знаходжу я в Ньому провини ніякої. Та ви маєте звичай, щоб я випустив вам одного на Пасху. Чи хочете, отже, − відпущу вам Царя Юдейського?» Та знову вони зняли крик, вимагаючи: «Не Його, Варавву!» А Варавва був злочинець» (Івана 18:37-40). Пилат, який не знав Бога, був язичником, жив своїм життям, коли почув це Слово, зупинився на правильному, запитавши про те, що є правда. Юдеї мали б задати те саме питання. Ісус каже, що Він є правда. Своїм учням Він сказав теж, що Він є правда, коли вони задали це немудре питання.

Сьогодні, люди, часто, плутають, що робити добро – це означає вірити в Бога. Бути доброю людиною – це означає заслужити собі спасіння, вічне життя. Але, виявляється, що доброта, або добро – це не означає Бог. Виявляється, що правда Божа це щось більше, ніж просто робити добро. Тобто, пізнати Бога, пізнати Його правду і, потім, жити і виходити від правди – це є одне, але думати, що ми добрі, робимо добро і через це Бог нас візьме на небо, в той час, як Ісус стоїть десь там збоку в нашому житті – це є величезна помилка. Істина Христова інша. Це інша парадигма, інший світогляд.

Ісус є життя. Що таке життя? Вчені стверджують, що життя самоутвердилось на землі приблизно 3,8 млрд. років тому. Життя пояснюється як щось живе, органічне, те, що може, або має чим ділитись з навколишнім світом (енергія, тепло)… Життя, насправді, має складну форму. Вчені до тепер думають над цим питанням – що ж є життя? Це те, що живе, що рухається? Що це таке?

Якщо ми говоримо про життя Боже, то так виглядає, що воно утворилось від Самого Бога і прийшло від Самого Бога. «І створив Господь Бог людину з пороху земного. І дихання життя вдихнув у ніздрі її, − і стала людина живою душею. І насадив Господь Бог рай ув Едені на сході, і там осадив людину, що її Він створив» (Буття 2:7-8). Написано, що Бог вдихнув дихання життя в людину і вона стала живою душею. Тобто, на наш погляд, Біблійна точку зору, що життя – це є дихання Самого Бога, це є Дух Божий, це є Слово, яке матеріалізувалось, яке Духом Святим животворило, яке з нічого утворило щось – дерева, планети, рослини, тварини і саму людину. Поза Богом життя немає. Люди, сьогодні, без Бога говорять про життя, розбирають, розкладають його на елементи і, тим не менше, вони Бога посувають.

Бог від початку посадив дерево пізнання добра і зла і дерево життя. Тобто, людина, фактично, отримавши життя мала їсти від дерева життя. Вона мала жити, пізнавати Бога, наповнюватись Богом, пізнавати життя, нести життя, поширювати життя по землі. Вона вибрала пізнання добра і зла. Замість того, щоб вибрати життя, вони почали пізнавати добро і зло. Сьогодні, люди, навіть «добрі» (Біблія каже, що ніхто не є добрий, тільки Один Господь) замість того, щоб повернутись до дерева життя, яким сьогодні є Христос, продовжують їсти від дерева пізнання добра і зла. І вони думають, що робити зло – це погано, а добро – це добре. Люди думають, що добро заміняє Бога. І вони просто розділяють дерево пізнання добра і зла на дві категорії. Вони стараються менше пізнавати зла, а більше добра. І вони думають, що тим вони наближаються до Бога, але вони грають зовсім не в тій площині. Добро не приближає до Бога. Ми повинні злізти з цього дерева пізнання добра і зла і прийти до дерева життя, яке є Христос, тому що добро, яке походить від Бога і добро, яке походить від дерева пізнання добра і зла – це абсолютно протилежні світи, це різні види добра. І, навіть, якщо в своїх очах і в очах інших людей ми добрі, але їмо з дерева пізнання добра і зла, ми догодити Богу не можемо, і ми перед Ним не можемо заслужити і досягнути вічного життя.

«Усі-бо шукають свого, а не Христового Ісусового» (Филип'ян 1:21). Тільки, якщо для нас Христос стає життям, тоді, навіть, смерть може стати надбанням. Якщо ми їмо від дерева пізнання добра і зла, ми будемо знати Бога по-своєму. Ми не будемо знати дальше, що нас чекає, людина буде боятись смерті, для неї вічність буде чимось абстрактним, далеким, що її не стосується. Павло свого часу зрозумів, що Христос для нього не просто релігія, не просто нові правила, чи заповіді, Христос для нього – життя. Коли він зрозумів, хто для нього є Христос, його життя радикально змінилось, і він готовий був жити і вмерти заради Нього.

«Бо Бог, що звелів був світлу засяяти з темряви, у серцях наших засяяв, щоб просвітити нам знання слави Божої – в Особі Христовій. А ми маємо скарб цей у посудинах глиняних, щоб велич сили була Божа, а не від нас. У всьому нас тиснуть, та не потиснені ми; ми в важких обставинах, але не впадаємо в розпач. Переслідують нас, але ми не полишені; ми повалені, та не погублені. Ми завсіди носимо в тілі мертвість Ісусову, щоб з'явилося в нашому тілі й життя» (2 Коринтянам 4:6-10). Коли ми розуміємо, що Христос є моя дорога, моє життя, моя правда, ми починаємо розуміти, що Христос і є моя життєва парадигма. Поки ми не зрозуміємо, що Христос є наша життєва парадигма, наше життя буде духовно кульгаве, духовно неякісне, духовно поверхневе, в наріканнях, в розчаруваннях. Коли Христос стає нашою життєвою парадигмою, нашим світоглядом, Він формує наш світогляд, наше світосприйняття на такому автоматичному рівні (не на такому, коли ми себе примушуємо), тому що ми мислимо христоцентрично, тому що Ісус наше життя, Він є наша правда, наше життя, наша дорога, і ми бачимо, що наше життя міняється.