Любов і Зцілення

Євангельська Церква

Посуха не назавжди!

Олег Савчак

Без Божої присутності, сили, помазання ми, часто, потрапляємо в посушливі сезони. Інколи, це залежить від нас, а інколи, це від нас не залежить. Інколи, ті сезони є зовнішні, коли приходить якийсь період на всіх людей (голод, війна, катаклізми, хвороби). Коли приходять такі важкі обставини, то це не обов'язково через те, що людина згрішила, чи вона погана. З позиції вічності − Бог так не дивиться. Приходять різні сезони, періоди і не обов'язково ми повинні звинувачувати себе, чи когось в цьому. Часто, ми просто не розуміємо інших людей, тому що ми не «в їхній шкірі», ми не в їхньому контексті. Ми вчимось не судити, не бути експертами для когось, в житті інших людей. Нам треба навчитись бути любителями, принаймні, у своєму власному житті, навчитись, хоча б трошки, розуміти періоди і ситуації в своєму власному житті, а про життя інших людей хай Господь попіклується.

Існують, так звані, подвійні, або, навіть, потрійні сезони. Ми, деколи, думаємо, що, або сонце світить, або дощ падає, або зима, або літо. Подвійні сезони – це, коли ти в одній сфері можеш мати весну, або дощ, або сонце, а в іншій сфері, в інший період свого життя ти можеш мати абсолютно інший сезон. Не обов'язково, якщо добре, то у всіх сферах і, якщо важко, то у всіх сферах. Є різні сезони. Але коли ми говоримо про посуху, це означає, що різні наші сфери накрив засушливий, сухий сезон.

Віра полягає в тому, як ми проходимо через той, чи інший сезон, через той, чи інший період нашого життя. Ми, деколи, думаємо, що треба просто помолитись, попросити і Бог все відразу ж вирішить швидко. Ми звикаємо до швидкого темпу життя. Сьогодні, навіть, деякі швидкі речі дратують нас, тому що ми хочемо ще швидше. Все прискорюється, але Бог не поспішає. Ми повинні природно зростати, крок за кроком. Якщо ми тільки недавно увірували, але просто наповнили голову знанням, наслухались і не застосовуємо це в життя, просто прожили якийсь проміжок часу, ми стаємо теоретиками, критиками, суддями, але ми далекі від реальності. Тому, християнство – це не просто теорія, не просто критика, інформація і знання, це є практичні, щоденні кроки. Тому, Слово Боже – це не список того, що нам треба виконувати кожен день, а це, як нам треба жити кожен день (будувати стосунки, прощати, любити, терпіти і т. д.).

Розглянемо період в який жив Ілля (1 Царів 16-19). «І він поставив жертівника для Ваала в Вааловому домі, якого збудував у Шомероні. І зробив Ахав Астарту. І Ахав далі чинив, щоб гнівити Господа, Бога Ізраїлевого, більше від усіх Ізраїлевих царів, що були перед ним» (1 Царів 16:32-33). Цар Ахав одружується з безбожною царицею Єзавель. І, таким чином, відвертає ізраїльський народ від Бога. Вони починають служити всяким Ваалам і Астартам. Ваал, Астарта – це були ідоли за якими стояли демони. Ваал – був богом родючості, чи плідності. Це був ідол у формі голови з рогами. Астарта – це була жінка Ваала, богиня, або інша назва – цариця небесна. Єзавель  була дочкою сидонського царя. Вона, саме, і поклонялись цим богам. Але не вона і її народ перейняли від Ахава служити Господу, а ізраїльський народ на чолі з Ахавом почав служити ідолам (приносити дітей в жертву, зводити храми, блуд почав процвітати). Ахав почав це все насаджувати шаленими темпами. Якщо б не Господь, не Ілля, якщо б Бог не втрутився, напевно, через кілька десятків років не залишилось би нічого святого.

1 Царів 17 – Ілля приходить до Ахава і говорить, що через все це зло, через гріх не буде дощу (1 Царів 17:1). Деколи, ми страждаємо через гріх, або гріх когось, деколи, це може бути, як якийсь певний період для випробування. Ми не завжди знаємо джерело. Тому, нам важливо зрозуміти, як правильно реагувати з точки зору Писання. 3,5 роки не було дощу. Це вже не просто сухий сезон, сухий період. Почали пересихати всі джерела, озера, криниці. Дальше, ми читаємо, що починають страждати всі.

«І було до нього слово Господнє, говорячи: «Іди звідси, й обернешся собі на схід, і сховаєшся при потоці Керіті, що навпроти Йордану. І станеться, будеш ти пити з потоку, а крукам наказав Я годувати тебе там» (1 Царів 17:2-4). Господь говорить до Іллі, щоб ішов і заховався, бо буде посуха. І, здається, при чому тут пророки, Ілля? Ахав згрішив, люди блудять, їх би просто блискавкою спалити і все… Але не працює воно так! Ми один народ. Ми одна Церква. Ми залежимо один від одного. Біблія каже, що сонце світить і дощ падає і на злих, і на добрих. Деколи, злі благословенні через добрих, які біля них, але, деколи, добрі страждають через злих, які біля них. Ми залежимо один від одного. Є такі періоди, коли ми проходимо разом в сім'ях, в родинах, в містах, в церквах, в державі − страждаємо з тими, які страждають і радіємо з тими, які радіють.

Якийсь час Ілля жив біля потоку, пив звідти, круки годували його, але дальше ми бачимо, що і потік пересихає, і вже і він не має що пити. Бог веде його до Сарепти сидонської.

Ахав весь той проміжок часу шукав Іллю. Замість того, щоб побачити, зрозуміти, що він і його жінка є джерелом проблеми (ідолопоклонства, відступництва), він переключає свій погляд на Іллю, і бачить його, як джерело тієї проблеми, що, саме, через нього вони страждають, тому що він сказав це слово, що не буде дощу і тому, його треба покарати. Людина замість того, щоб змінити своє життя, покаятись, починає звинувачувати ту людину від якої пішла та, чи інша інформація. Це перекручений розум. Ми читаємо дальше, що Ахав посилав своїх гінців по всіх народах, містах у пошуках Іллі, щоб знайти і вбити його. Після того, як джерело, біля якого перебував Ілля засохло, він пішов до вдови в Сарепту сидонську. Це сучасний Ліван. Він пішов на батьківщину Єзавелі. Напевно, цар шукав його всюди, тільки не там, тому що ніколи ніхто не ховався б там, де найбільше ворогів, де найбільша загроза. Але наш Бог такий. Часто, ми Його не розуміємо. Хтось каже, що Бог логічний, а хтось – що Він не логічний. Залежно, що ми маємо на увазі, говорячи «логіка». Хтось каже, що Бог послідовний, а хтось – що Він не послідовний. Залежно від того, який ми зміст вкладаємо у слово «послідовність». Тому, часто, ми не розуміємо.

Проходить 3,5 роки і ми бачимо, що люди вже помирають від голоду. Це вже найвища криза. Навіть, у палаці царя вже є проблеми, голод вже доходить до самого царя. І Бог говорить до Іллі, щоб той пішов і показався Ахаву. Переборюючи свій страх, він зустрічається з Ахавом, і каже йому, що саме він, Ахав, є той, який непокоїть народ ізраїльський, через кого це все прийшло і, що він є джерелом їхніх проблем. Ілля не боїться казати, що через гріх і безбожність Ахава прийшла ця посуха, ці проблеми. І дальше він говорить (і що цікаво, цар його слухає)  − зібрати людей, пророків Ваалових, Астартових, і також пророків Господніх на горі. Там мала відбутись вирішальна битва.

«І підійшов Ілля до всього народу й сказав: «Чи довго ви будете скакати на двох галузках? Якщо Господь Бог, ідіть за Ним, а якщо Ваал ідіть за ним!» Та не відповів йому народ ані слова» (1 Царів 18:21). Ось корінь проблеми. Ахав і його жінка ввели Ізраїль в гріх, але Ізраїль послухався, він пішов. Всі ці роки голоду, посухи, страждання не привели людей до того, щоб молитись, поститись, шукати Бога, почати каятись, будувати жертівники Господу. Так виглядало, що чим дальше, тим більше люди озлоблювались, ожорсточувались, нарікали на Бога і нічого спільного з Ним не мали. Ілля збирає Божих пророків, Ваалових пророків, ізраїльських пророків і несе їм коротке таке послання – як довго вони будуть двоїтись? Як довго вони будуть вагатись між двома точками зору, між двома виборами, між двома доктринами? Найгірше (і це проблема і нашого часу) – це те змішування. Тобто, вони ще і не відреклись повністю від Бога, але вже служили і Ваалам. Сьогодні, люди не відрікаються від Бога, від Христа, але «по вуха» в ідолопоклонстві, в блуді, в нечистоті, але тут, знову церква, трошки Божого Слова, трошки молитви і знову гріх, розпуста і так по колу − ці дві галузки, дві точки зори, два світи… Сьогодні той самий дух Іллі актуальний, як ніколи. Те саме послання, сьогодні, актуальне і для нас – як ми, як Церква і ті люди, які нас оточують, як ми будемо двоїтись, змішувати і Бога і світ… Чи ми відділимось, чи ми будемо шукати Бога, пити з джерела живої води? Ми маємо сьогодні мати це розуміння – не можемо ми розділяти дві точки зору. Або ми в світі і служимо цьому світу, або ми служимо Господу, ми відділяємось, ми стараємось, навпаки, принести Бога, зробити Його явним там, де ми є, там, де ми живемо, працюємо, вчимось.

Суть Іллі, його служіння – принести Бога, повернути Його назад, зробити Його відомим знову, принести суд, покарання на безбожність.

Люди збираються, розбирають на частини цього тельця. Ілля каже людям, що чий Бог дасть вогонь, тому ми будемо служити, Той і є Бог. Ваалові пророки били себе, кололи, заклинали… Пів дня пройшло і ніякого вогню немає… Дальше, Ілля вже з них сміється, каже, щоб вони кликали голосніше, можливо він відійшов, заснув… Ілля зробив цю заяву через розуміння Бога. Можливо, не на 100 %, не до кінця, але, коли він кличе до Бога, всі в дивуванні падають на коліна, починають молитись і каятись: «І побачили це всі люди, та й попадали на обличчя свої й говорили: «Господь, Він Бог, Господь, Він Бог!» (1 Царів 18:39).

Ілля наказав всіх тих 450 Ваалових і Астартових схопити і повбивати їх, знищити. Це, як Старозавітнє пробудження, як перемога – коли ворог переможений, коли відкриття зависло над всіма, коли приходить Бог у славі і, здається, все – перемога… Але дальше, Ілля молиться, чекає цей дощ про який він говорив, пророкував, і проходить ще певний час… Він посилає слугу один, раз, другий, третій і так до семи разів. Це був тривалий, довгий час. Це був процес. І так важливо в тому процесі продовжувати довіряти Богу, продовжувати йти через посуху, не задавати глупі запитання, але продовжувати пробиватись, не зупинятись, навіть, коли ти вирішив, що все, ти зробив, як Бог сказав, ти переміг і мали б бути благословіння… Ілля не задавав цих питань. Його слуга бігав і дивився. І, в кінці кінців, ми читаємо, що випав дощ (1 Царів 18:45). Дощ – це, як свіжість, це голод закінчився, це битва виграна, це буде урожай, це перемога! І хотілося б розслабитись… Але в 1 Царів 19 ми читаємо, що коли випав гарний, рясний дощ, на другий день Єзавель сказала, що так, як Ілля зробив з її пророками, так вона зробить з ним. Битва продовжується! Благословіння, дощ, вилиття Святого Духа для того, щоб продовжувати боротись, шукати Господа, кликати Його в інші сфери свого життя і життя інших людей. Йому знову був потрібен дощ, потрібен був Господь, тому що над його життям зависла загроза.

Коли ми молимось за якийсь результат, якесь благословіння, ми не повинні зациклюватись і зосереджуватись на тому результаті. Ми, деколи, так хочемо результат, так віримо в результат, так проголошуємо обітниці, вихід, вирішення, що, коли той результат приходить ми від радості забуваємо все, і про Бога, і про все на світі. Ми повинні йти, дякувати Богу, довіряти Йому, навіть, якщо ми ще не бачимо результат. І, з іншої сторони, коли приходить той результат – зосередитись на Бозі і зразу йти дальше, дивитись вперед, не зациклюватись, а зразу нові цілі, нові битви, нові перемоги, нові благословіння. Не ходити довкола того результату, не зациклюватись, тому що прийшов дощ. Ворог є, битва продовжується!

Проповідь в відео-форматі