Любов і Зцілення

Євангельська Церква

Хто прагне, прийди і пий!

Олег Савчак

П'ятидесятниця – це свято зішестя Святого Духа на землю, коли вся повнота Божества була проявлена на цій землі.

Ми, як ніколи, потребуємо сьогодні Святого Духа. Без Нього ми стаємо сухі і черстві, ми втрачаємо сенс життя, сили. Ми не можемо йти вперед, боротись, перемагати. Тому, так важливо, щоб кожного разу, коли ми збираємось разом, ми, насправді, поклонялись Йому серцем. І, щоб ми це поклоніння, цю Божу присутність брали в життя і щоб ми змінювались в Його образ. Кожного разу Бог хоче, щоб ми приходили в Його присутність, як до дзеркала і змінювались.

Свято П'ятидесятниці походить ще з старих часів, коли ізраїльський народ мав три головних свята – Пасха, П'ятидесятниця, свято кучок. Пасха – це було святкування того, що Бог вивів народ з Єгипту, з рабства. Ми вже святкуємо це, як вихід з духовного рабства, з гріха. Ізраїльський народ також святкував свято кучок. Взагалі, їхнє одне свято було продовженням іншого. Це був цілий цикл свят протягом року. Свято – це є пам'ятник, це пригадати, повернутись в історію, і потім щось з цим дальше робити, щоб це змінювало нас. Ізраїльтяни святкували ті свята, тому що в Старому Завіті вони ще не були відроджені, на них ще не було Духа Святого. Вони ще не могли так, як ми, сьогодні, поклонятись з Духа, з серця, коли ми народжені згори і Дух Божий  в нас, Христос вже помер і воскрес. Всі свята і в Старому Завіті, і Новозавітні беруть за основу Христа, Його жертву, Його страждання і Його воскресіння. Якщо б Христос не зробив те, що Він зробив, то ті всі свята були б для нас мертві, вони б нічого нам не давали, нічого не приносили. Христос вже виконав Закон, Він заплатив. І, сьогодні, ми святкуємо Його перемогу, Його тріумф, Його  торжество. І все те, що Він зробив для нас. Свято кучок ізраїльтяни святкували 7 днів, жили вони в наметах, не стаціонарних, а переносних конструкціях, з гілок зроблених, для того щоб засвідчити, пригадати самим і своїм дітям, що вони були приходьки, що вони подорожували 40 років в пустелі, що Бог їх вів і вивів, і, що і в тих наметах кожного дня вони залежали від Нього. П'ятидесятниця мала кілька значень. Це було свято подяки (аграрне), коли дякували Богу за урожай, за плоди, тому що це свято заключало фазу жнив, урожаю,люди дякували Богу, що Він годує їх, не залишає. Також, це є свято 10 Заповідей, тому що на 50-ий день, коли народ вийшов з рабства, з Єгипту, Бог дав Мойсею на горі скрижалі з 10-ма Заповідями. Вони святкували Закон, Боже Слово, те, що Бог дав їм.

 Сьогодні, для нас − це є духовне свято зішестя Святого Духа. Це свято, коли Бог вилив на нас Свою благодать і, коли Бог народив на цій землі Свою Церкву. Ми продовжуємо ті традиції, те, що святкували ізраїльтяни ще в старі часи, але ми не хочемо це зробити, як обряд, релігію, ми це святкуємо для того, щоб це трансформувати, прийняти в наше життя. Якщо ми говоримо, що це зішестя Святого Духа, значить ми віримо в Трійцю (Отець, Син, Дух Святий). Якщо ми говоримо, що це зішестя Святого Духа і народження Церкви, значить ми – Церква, і ми відповідальні, щоб та Церква відповідала Божественним стандартам, щоб вона не була просто, як якась людська інституція, але Божа, вічна. І, якщо ми сьогодні говоримо, що це зішестя Святого Духа, це хрещення Святим Духом, це зодягнення в Божу силу, значить, щоб ми ходили наповнені Духом Святим, щоб ми цього хотіли, щоб ми просили це в Бога.

«А останнього великого дня свята Ісус стояв  і кликав, говорячи: «Коли прагне хто з вас – нехай прийде до Мене та й п'є! Хто вірує в Мене, як каже Писання, то ріки живої води потечуть із утроби його». Це ж сказав Він про Духа, що мали прийняти Його, хто ввірував у Нього. Не було-бо ще Духа на них,− не був-бо Ісус ще прославлений» (Івана 7:37-39). Ісус прийшов в Єрусалим, в храм, і це було свято кучок. Люди в ті дні жили в наметах, але, також, історики говорять, що, крім того, що вони жили в наметах, крім того, що вони згадували Бога і дякували Йому за те, що Він їх захищав, що Він їх вивів з рабства, що Він їх 40 років водив і охороняв і, потім, ввів їх в обіцяну землю, також вони ще дякували Богу за життя, за воду, за те, що від Нього вони черпають свою вологу. Історично, так виглядає, що саме в той час, коли люди дякували за воду, молились за воду і дякували за життя, Христос  «кликав». Він кликав голосно, Він вигукував, закликав: «Коли прагне хто з вас – нехай прийде до Мене та й п'є!» (Івана 7:37). Він переводив їхню увагу в іншу площину. Більшість з них не розуміли повну суть, значення всіх тих свят. Тобто, вони святкували Пасху, вони дякували Богу за те, що Він вивів їх з рабства, але, щоб сказати, що прийде Месія і спасе з духовного рабства, і що це Христос, Він наша Пасха, то мало хто це розумів. Багато людей в тих святах не бачили істинну суть. Вони залишались на релігійному рівні, так само, як і в наш час, сьогодні. Ісус кличе, Він голосно кличе і акцентує увагу на Собі. Саме ці моменти фарисеї і законовчителі не розуміли. Вони звинувачували Його в гордості, виступаючи проти Нього. Він через Писання хотів їм довести, що Він є Месія про якого звіщали пророки і Мойсей, і інші говорили, а вони не хотіли бачити в Ньому це. По тих, чи інших причинах їх це не влаштовувало. Вони згодились з тим, що все так як є занадто добре, щоб щось міняти. Люди не хотіли щось міняти, чимось жертвувати, залишити якісь свої права, відректись, відмовитись від них на користь когось, або чогось. І сьогодні та сама картина. Коли Христос хоче від нас, щоб ми взяли хрест і щоденно йшли за Ним, це не вигідно, це не корисно для нас, для плоті, ми не хочемо цього. Ми хочемо, щоб все було так як є, нічого не міняти. Але віра в Бога, слідування за Христом – це переміни, це битва, це є сповнення Духом Святим, постійне протистояння ворогу.

Ісус бачить цю спрагу. Спрага – це більше, ніж просто хотіти пити. Це є щось інше. Господь Ісус відкриває, що ми маємо в собі цю духовну спрагу. Христос говорить, що тільки в Ньому є повнота, ця жива вода. Ніщо не може втамувати твою духовну спрагу, як тільки Господь, Його Слово, Дух Святий. Є різні замінники. Коли людина потребує мир, любов, прийняття, хтось шукає це в людях, в задоволеннях, хтось – в насолоді, але Ісус говорить, що в Ньому є ця жива вода.

Сьогодні, багато пишуть, що людині потрібно багато пити, хоча б 2 літри води в день, як мінімум. Тоді, працює нормально весь організм. Так, як наше фізичне тіло потребує води, їжі, так і наш дух потребує Слова, Духа Святого. І ми прикладаємо зусилля, ми переконуємо себе  і ми йдемо до води, ми щось переключаємо  в собі. Ми перестаємо шукати вихід в насолоді, задоволенні цього світу. Ми починаємо розуміти, що це все є дочасно. Все те, чим ми так дорожимо, що ми цінуємо, ради чого ми жертвуємо, прикладаємо зусилля, вкладаємо туди свій час, рано, чи пізно воно перестане бути. Але Бог є вічний, Його Слово вічне.

Ісус хоче, щоб ми змінили акценти, щоб ми змінили свою увагу, ми переключились на вічне. Є моменти, коли нас «припікає», коли нас «сушить» (якась проблема, хвороба, невдача), щось нас атакує і ми вже кричимо до Господа в проблемі. Коли в нас проблеми, криза, ми по-іншому молимось. Але мудрість полягає в тому, коли ми не чекаємо, що буде криза, чи проблема, чи коли нас «припече», чи, коли ми захворіємо, але коли ми розуміємо, що нам жива вода потрібна кожен день. Коли ми приймаємо багато води, ми читаємо Слово, сповняємось Духом Святим, розчиняється каміння в наших серцях – біль, непрощення, заздрість і т. д. Мудрість полягає в тому, коли ти п'єш воду регулярно, постійно, коли ти не чекаєш поки буде якась проблема.

Суть того, коли Ісус говорить: «Коли прагне хто з вас – нехай прийде до Мене та й п'є!» (Івана 7:37) – коли ми себе переконуємо, що нам потрібен Ісус. Хіба ми не можемо так жити, так служити і так Йому поклонятися? Чи обов'язково чекати, коли знову прийде проблема, коли знову спрага, коли ми бачимо, що виходу немає, і знову починаємо кричати, взивати до Бога.

«Хто вірує в Мене, як каже Писання, то ріки живої води потечуть із утроби його»  (Івана 7:38). Спочатку Слово Боже говорить, що ти втамуєш свою спрагу, зцілиш свій біль, виповниш всі ті недостачі, проблеми (фізичні, духовні, душевні), все те в чому є проблема, ця засуха. Не шукай замінників! Продовжуй бігти до Бога! Не порівнюй себе з іншими! Кожен з нас має свою битву, свої перемоги і свої невдачі. Навіть, як ми посеред битви і в нас ще не все так добре, гладко і досконало, це не означає, що ми повинні здатись, розчаруватись, сказати: «Не працює…», «Не помогло…» Потрібно продовжувати прикладати зусилля, продовжувати вести свої битви, молитись, боротись, протистояти гріху, спокусам, переборювати шкідливі, негативні звички. Царство Боже береться силою.

Коли ми приймаємо живу воду, вона розчиняє в нас каміння, вона приносить замість засухи, повноту, радість, мир. Біблія каже, що тоді від нас потечуть ріки живої води, ми станемо каналом, джерелом води вже для інших людей. Поки ми в засусі, в кризі, поки ми самі обмежені в цій воді, ми її не черпаємо, ми не біжимо до джерела, ми самі подавлені, в депресії, тим більше ми не можемо нічого доброго дати іншим людям. Якщо ми в депресії, в засусі, то й інші довкола нас відчувають те саме. Але, коли ми прориваємось, коли ми черпаємо від Духа Святого, коли жива вода починає текти в нас, тоді ріки води живої починають текти через нас і від нас.

«Це ж сказав Він про Духа, що мали прийняти Його, хто ввірував у Нього. Не було-бо ще Духа на них,− не був-бо Ісус ще прославлений» (Івана 7:39).  А на нас є вже Дух, чи нема? А Ісус вже прославлений, чи ні? А чи маємо ми доступ до води? А чи можемо ми сьогодні святкувати день П'ятидесятниці? Чи можемо ми сьогодні в собі відкрити ці джерела води живої, щоб ця вода текла не тільки в наше життя, але й в життя інших людей? Можемо! Давайте визнаємо перед Богом, що Він є наше Джерело, наша Жива Вода! Ми сьогодні спрагнені, нас не влаштовує так, як є сьогодні , ми не хочемо притворятись, робити вигляд, що все добре. Ми сьогодні потребуємо Бога більше! Ми знаємо, сьогодні, що ця жива вода належить нам. Він є ця Жива Вода! Господь вже прославлений! Вже Дух Святий був вилитий на цю землю. Ми хочемо святкувати в силі Господа, в Його повноті, ми хочемо сповнятись Духом Святим! Наша з вами ціль, щоб ми навчились пити з вічного джерела, і не чекати, коли буде засуха, коли «припече», коли ми відчуваємо, що Бог нам потрібен і почати молитись і взивати до Бога, але робити це наперед, регулярно, систематично,переконуючи себе, що тільки в Господі є моє спасіння, що тільки Бог є моя Жива Вода, моє Джерело. Не тільки на свято, на Пасху, на П'ятидесятницю, чи на Різдво, не тільки в неділю в церкві, чи в якийсь особливий день, але переконувати себе кожного разу, що Бог нам потрібен.

Проповідь в відео-форматі