Любов і Зцілення

Євангельська Церква

Завойовуй Божі обітниці!

Олег Савчак

Обітниця Божа – це певне зобов'язання Бога, це те, що Він обіцяв, те, що Він сказав, і, фактично, Він Сам Себе зв'язав Своїм Словом. Тепер Він вже має зробити це для нас, бо Він Сам це сказав, Він Сам Себе зобов'язав до тих, чи інших дій, вчинків. І ці обітниці базуються на Його вірності, святості, на тому, що Він є чесний, відділений від всякої неправди і темряви. Є багато місць в Біблії, де ми можемо бачити, що Бог вірний, всемогутній, сильний, що Він сказав і Він зробить, і, потім, після того Він починає говорити якісь обітниці. Наскільки важливо нам сьогодні бути на своєму місці, з правильним серцем, для того щоб ті обітниці, те, що Бог говорить прийшло в наше життя!

Одна з самих перших, головних обітниць, яка вже відкриває Христа, говорить про Христа: «І Я покладу ворожнечу між тобою й між жінкою, між насінням твоїм і насінням її. Воно зітре тобі голову, а ти будеш жалити його в п'яту» (Буття 3:15). Це обітниця про Христа. Здається, ще не видно Христа, тільки перші люди, все тільки починається і вже обітниця, Слово про насіння жінки, про Ісуса Христа, який на хресті переможе сатану і розтопче темряву.

Хтось підрахував і сказав, що в Біблії є приблизно 7000 обітниць. І не обов'язково, коли є обітниця, перед нею має бути слово «Обітниця:…». Деколи, Бог відразу переходить до діла, Він не робить вступ, Він просто починає говорити.

«І будеш служити ти Господеві, Богові своєму, і Він поблагословить твій хліб та воду твою, і з-посеред тебе усуне хворобу» (Вихід 23:25). Це обітниця з умовою. І, практично, всі обітниці з умовою, крім деяких, коли Бог говорить, що Христос повернеться і побачить Його кожне око, і ті, що Його прокололи. Це безумовна обітниця, що Христос прийде другий раз. Але дуже багато обітниць є, саме, з умовою. Ми, часто, цю умову не помічаємо. Якщо ми не розуміємо для чого ми живемо, що ми маємо робити, чим займатись, ті обітниці вони відкриваються для нас, і вони просто, як манна, як дощ з неба починають спадати на нас. Якщо ми цього не розуміємо, ми сухі, ми, як з парасолькою, ми перекриті від тих обітниць і ми не розуміємо. І саме це − та причина, чому віруючі, сьогодні, жаліються, нарікають, вони кажуть, що Бог щось обіцяв і це не діє, вони починають ображатись на Бога, думати, що Його Слово не працює, забуваючи, що є певні умови до тих, чи інших обітниць.

«Та не є Бог несправедливий, щоб забути діло ваше та працю любови, яку показали в Ім'я Його ви, що святим послужили та служите. Ми ж бажаємо, щоб кожен із вас виявляв таку саму завзятість на певність надії аж до кінця, щоб ви не розлінились, але переймали від тих, хто обітниці успадковує вірою та терпеливістю» (Євреїв 6:10-12).

Для чого треба Слово Боже сповідати, проголошувати? Щоб себе переконати в тому, щоб повірити в те, щоб те Слово пройшло до серця, тому що, часто, ми говоримо, але ми в це не віримо, ми думаємо, як це має бути. Тому, Слово Боже треба цитувати, проголошувати, сповідати, але це не просто для того, щоб воно зразу звалилось нам на голову. Це для того, щоб деякі моменти до нас дійшли, щоб ми в них повірили, ми зрозуміли Божу волю, ми побачили Божу ціль. І, потім, питати Бога, яким чином це буде. І всі мужі Божі (ми бачимо в Біблії), які брали ці обітниці, сповідали їх, ніхто з них, жодним чином, не сидів, не чекав і не проголошував до смерті їх просто так. Вони брали ці обітниці, зодягались в Божу силу, і кожен день закочували свої рукава і починали щось робити. І, деколи, їм треба було пройти тисячі миль, здолати цілі армії, покласти на вівтар частину свого життя, прикласти зусилля, пожертвувати чимось, боротись, битись, воювати, а деколи, навіть, і віддати своє життя. І хтось − ці обітниці бачив, а хтось − передавав це Слово своїм дітям і внукам і вже аж вони бачили ці обітниці. І, сьогодні, деякі обітниці тільки починають справджуватись і приходити в наше життя, те, в що колись вірили ще вони, а деякі ще, навіть, і ми не бачимо. Ми для себе маємо постановити, що без прикладання зусиль, без того, коли ми включимось, приймемо рішення боротись, битись, завойовувати, відвойовувати те, що нам належить, те, що Бог обіцяв, нічого не буде.

Для чого були дані обітниці Ізраїльському народу? «І промовив Господь до Аврама: «Вийди зо своєї землі, і від родини своєї, і з дому батька свого до Краю, який Я тобі покажу. І народом великим тебе Я вчиню, і поблагословлю Я тебе, і звеличу ймення твоє, і будеш ти благословінням. І поблагословлю, хто тебе благословить, хто ж тебе проклинає, того прокляну. І благословляться в тобі всі племена землі!» (Буття 12:1-3). Авраам – перший єврей. Це обітниця йому, єврейському народу і всім нам. Тут Бог говорить до Авраама. Авраам взагалі на тому етапі свого життя не розуміє, не знає, що хоче від нього Бог. І так виглядає, що він не тільки що познайомився з Богом, він вже вірить в Нього. Так виглядає, що завжди була лінія від Адама і до наших днів, лінія віри, лінія обітниць, яка ніколи не обривалась. Завжди була лінія людей віри, людей обітниці і інших людей, які Бога не знають (ідолопоклонники, атеїсти…). І Авраам був та лінія, яка йшла від Адама, Ноя і він жив в ті часи, коли не так далеко ще було від часів Ноя. Завжди були ці усні передання. Люди передавали своїм дітям закони і заповіді. І тут, Авраам знає Бога, але він не знає Його доріг, Його шляхів і Його планів. Тому, тут, Господь не просто йому відкривається і вони знайомляться, тут, Господь вже дає йому завдання.

1. «Вийди зо своєї землі, і від родини своєї, і з дому батька свого до Краю, який Я тобі покажу» (Буття 12:1). Край – це обітниця землі. Бог дає землю, край. Авраам ще не знає де той край, але Бог каже, що покаже. І треба було вірити.

2. «І народом великим тебе Я вчиню» (Буття 12:2). Спадок, люди, народ, нація – друга обітниця. Бог обіцяє Аврааму, що від нього піде народ, він буде народом.

3. «…і поблагословлю Я тебе…» (Буття 12:2). Що означає благословити? Це означає зробити здатним, забезпечити, влаштувати. Це вміщає певні блага, певну допомогу, влаштування, забезпечення в різних сферах.

4. «…і звеличу ймення твоє…» (Буття 12:2). Це не просто якась слава людська, популярність, велич. Це авторитет, це певний вплив, це певна здатність вирішувати ті, чи інші проблеми, чи ситуації. І ми не повинні цього боятись, соромитись. Ми, деколи, такі смиренні, що ми ні на що не впливаємо і нічого не вирішуємо. Ми не повинні цього уникати, чи соромитись. Це не є вихваляння, чи гордість. Бог має звеличувати, піднімати людину, не вона сама, не людські методи. Коли Бог звеличує, всі бачать, що це Бог підняв.

5. «…і будеш ти благословінням» (Буття 12:2). Благословінням – це одне з ключових слів. Благословінням – це вплив, це для других, це повнота, мудрість, ресурси, можливості. Давайте будемо цього хотіти, про це молитись – бути благословінням для когось.

6. «І поблагословлю, хто тебе благословить, хто ж тебе проклинає, того прокляну» (Буття 12:3). Це підписка. Ми так часто хочемо допомоги, щоб хтось збоку допоміг, зв'язків, які б вирішували певні питання. Потрібно, щоб це відкрилось нам, тому що, якщо ми цього не зрозуміємо, ми будемо надіятись на людину. Це не буде працювати в нашому житті. Бог відступить. Мова не йде про дружбу, допомогу, консультацію з кимось. Ми говоримо про серце, мотиви – хто є нашим джерелом, на кого ми надіємось? Ми можемо іти до лікаря, але надіятись на Бога. Ти можеш звернутись до суду, але ти знаєш, що серце судді в Божих руках. А можеш до Бога не звертатись, тому що в тебе є зв'язки, і ти, навіть, не помолився, тому що «й так все вирішиться, бо там є зв'язки». І, переважно, така людина буде посміяна…  

7. «І благословляться в тобі всі племена землі!» (Буття 12:3). Це обітниця Ісуса. Чи міг зрозуміти це Авраам на той час? Але тут мається на увазі глобальний спадок. Бог має на увазі те, що ще Авраам , його нащадки не могли зрозуміти. Тобто, що вони, як народ розростуться. Через Христа, Його жертву, Його обітниці всі племена землі можуть отримати благословіння,спадок, можливість почути Євангелію, покаятись.

Ми побачимо, що в Божих обітницях є велика мудрість, велика послідовність і є певна повнота – одне виходить з другого, друге з третього.  Бог благословляє Свій народ по одній причині – не просто, щоб вони мали землю, щоб вони були багаті, щоб їх возвеличити, а для того, щоб вони явили світу Ісуса Христа. Це їхня головна обітниця. Це є корінь, основа – познайомити світ з Ісусом Христом. Це те саме головне, що, сьогодні, вони ще не розуміють. Вони повірили в землю, в владу, в первенство, в обітниці, і вони не повірили в Месію, в Царя, в Господа, в саму головну свою місію – познайомити світ, людство з Ісусом Христом. Виявляється, все решта, всі обітниці – це було просто допоміжне. Коли ми читаємо Слово Боже, ми бачимо, що коли вони вийшли в пустелю, на них почала падати манна. Коли вони вийшли з Єгипту в пустелю, відразу ж почались нарікання, що вони будуть їсти. І Бог сказав, що буде їх годувати хлібом з неба. І тут, в один прекрасний ранок вони виходять і перша їхня реакція: «Що це?» «Манна!» − що й перекладається, як «що це». Вони їли це 40 років. Манна – це благословіння.

«А назавтра по Пасці їли вони того самого дня з урожаю того Краю, опрісноки та пражене. І перестала падати манна з другого дня, як вони їли з урожаю того Краю, і вже більш не було Ізраїлевим синам манни, і їли вони того року з урожаю ханаанського Краю» (Ісус Навин 5:11-12). Вони перейшли Йордан. Вже Ісус Навин їх вів. Все старше покоління повимирало, тільки двоє залишилось з тих старших – Ісус Навин і Калев, всі решта були молодим поколінням. Перше місто перед ними – Єрихон. Буде війна, страх, сумніви, хвилювання… Вони прийшли, поїли з тих плодів, тому що в пустелі цього не було. Вони прийшли на свою землю, повернулись туди, де поселився колись Авраам. Вони не були загарбниками. Це була їхня земля, яку вони покинули через голод. Коли вони повернулись, вини поїли, «… і перестала падати манна з другого дня…» (Ісус Навин 5:12). Це була подія. Це означало, що назад вже дороги немає. Бог обрізав підтримку – назад вже дороги немає. Для чого потрібна була манна? Щоб довести їх в обіцяну землю. Ці каравани, їжа, підтримка – для того, щоб доставити їх з пункту А в пункт Б. Манна – це благословіння, це певна обітниця, гарантія забезпечення до часу, для того щоб перевести з пункту А в пункт Б. Як часто ми сьогодні можемо зациклюватись на манні, на благословіннях, на обітницях, і ми, навіть, не розуміємо, не задумуємось, що манна – це до часу, це ресурс, але, потім, вже замість манни були інші плоди, тут треба було вже взяти меч і воювати, перемогти Єрихон і, коли вони перемогли Єрихон, там вже були свої благословіння, чи не так? І треба було іти дальше. Євреї з однієї сторони входили в свою землю, а з іншої – вони звершували Божі суди над всякими ідолами, безбожністю, тому що ті народи, які населяли землю ханаанську приносили в жертв своїх дітей, поклонялись ідолам, там процвітала різна храмова проституція. Тому, з однієї сторони – це була обітниця спадку, краю, а з іншої – це була старозавітна проповідь Євангелії. Багато народів через страх приєднувалось до Ізраїля. Ми бачимо, що вони заключали завіти, потім обрізались, ставали під Закон, і починали виконувати Закон Мойсея. Манна – це була тимчасова обітниця на шляху до головної, кінцевої цілі. Це те, що ми, сьогодні, люди Нового Завіту не розуміємо. Навіть, коли ми молимось про обітниці, ми думаємо, що це манна, ми просимо в Бога те, що Він обіцяв, і ми думаємо, що манна заради манни, обітниця заради обітниці. Але, насправді, всі ці обітниці вже новозавітні, які нам належать вже в Ісусі Христі – це є тимчасова провізія для того самого входження в наш спадок. Головною ціллю і завданням євреїв було познайомити світ з Ісусом Христом, познайомити з Ним через них, через Авраама, Мойсея, Давида, Марію, що прийшов Месія і Він відкрився цьому світу. І євреї повинні були стати носіями цього, вони і стали, але проблема в тому, що вони не повірили.

Сьогодні, ми, як Церква, частково займаємо це місце, ту місію і наша головна ціль, місія і обітниця – це познайомити світ з Господом Ісусом Христом. Це є наша головна ціль і завдання. Це наша головна обітниця і наш головний спадок. Це є наше головне благословіння. Це те, про що ми маємо молитись. Це те, чим ми, як Церква маємо займатись – зробити все, що від нас залежить, щоб Месія став відомий, знаний всім людям по цілій землі. А як же ж манна, знаменитість, захист, благословіння, обітниці? Для основної цілі! Це є провізія, забезпечення. Якщо ми цього не розуміємо, якщо ми думаємо, що обітниці ради обітниць, ми будемо завжди ображатись на Бога.

Божі обітниці готові прийти і увірватись в наше життя при одній умові – що ми будемо за них воювати, боротись, битись. Ми не будемо їх просто проголошувати. Ми будемо проголошувати їх для того, щоб ми в них повірили, щоб ми зрозуміли шлях, напрямок, куди ми йдемо, щоб ми взяли це для себе на озброєння, і, потім, почали роздумувати над тим, що ми можемо зробити , щоб ця обітниця стала реальністю в нашому житті, тому що ми не очікуємо більше манни, ми знаємо, що ми вже сьогодні в обіцяній землі, ми сьогодні там, де Бог нас хоче бачити. І це є праця, зусилля. Ці обітниці для того, щоб ми, як пастор,служитель, лідер, сім'янин, як Церква, щоб ми виконували свою саму головну функцію – зробити Христа відкритим цьому світу, щоб Христа побачили, зрозуміли, пізнали. Для цього Бог дає забезпечення, владу, силу, ресурси, дари, фінанси – тільки поширюй Його Царство, тільки служи Йому!

Так багато сьогодні байдужих, лінивих, хитрих християн, які не є носіями Божого Царства, які не зациклені на тому, щоб зробити Христа відомим, які не йдуть Його дорогами і шляхами, які просто проголошують обітниці Божі. Але обітниці – це не є ціль, сенс, суть, обітниці ради обітниць, манна ради манни, плоди ради плодів.

Для чого Бог дав нам 7000 обітниць? Для того, щоб спорядити нас, щоб ми ні в чому не нуждались, для того, щоб ми були здорові, тверезі, пильні, щоб ми ширили Його Царство до краю землі, щоб ми зробили Його Ім'я відомим до краю землі, щоб ми по провідували Євангелію, щоб ми служили Господу своїми сім'ями, своїми дітьми, ресурсами, здоров'я, тим, чим ми можемо!

Проповідь в відео-форматі