Любов і Зцілення

Євангельська Церква

Знання і пізнання

Роман Файніцький

«Симеон Петро, раб та апостол Ісуса Христа, до тих, хто одержав із нами рівноцінну віру в правді Бога нашого й Спасителя Ісуса Христа: благодать вам та мир нехай примножиться в пізнанні Бога й Ісуса, Господа нашого! Усе, що потрібне для життя та побожности, подала нам Його Божа сила пізнанням Того, Хто покликав нас славою та чеснотою. Через них даровані нам цінні та великі обітниці, щоб ними ви стали учасниками Божої Істоти, утікаючи від пожадливого світового тління. Тому докладіть до цього всю пильність, і покажіть у вашій вірі чесноту, а в чесноті – пізнання, а в пізнанні – стримання, а в стриманні – терпеливість, а в терпеливості – благочестя, а в благочесті – братерство, а в братерстві – любов. Бо коли це в ваc є та примножується, то воно зробить вас нелінивими, ані безплідними для пізнання Господа нашого Ісуса Христа. А хто цього не має, той сліпий, короткозорий, він забув про очищення з своїх давніх гріхів. Тому, браття, тим більше дбайте чинити міцним своє покликання та         вибрання, бо, роблячи так, ви ніколи не спіткнетесь. Бо щедро відкриється вам вхід до вічного                   Царства Господа нашого й Спасителя Ісуса Христа» (2 Петра 1:1-11).

Благодать і мир примножуються через пізнання Бога? Невже, це дано нам не в повній мірі, якщо тут говориться про примноження? Але ж, чим більше ми будемо пізнавати нашого Бога, тим більше ми будемо зростати в цій благодаті, тим більше цих всіх перерахованих вище речей буде в нашому житті. Ми маємо мир, благодать, але цього всього може стати ще більше. І Петро дає нам хороший ключ до того, як ми можемо примножити це в своєму житті.

А як практично це застосувати? Адже, благодать і мир – це практичне щось. Це не є щось абстрактне. Це те, що відчуває, переживає наша душа, від чого змінюємось ми і весь наш світ, обставини навколо нас, тому що чим більше благодаті, чогось незаслуженого, то воно чимось виражається.

Як це пізнання нашого Бога і Господа нашого Ісуса Христа має відбутися практично?  «Усе, що потрібне для життя та побожности, подала нам Його Божа сила пізнанням Того, Хто покликав нас славою та чеснотою» (2 Петра 1:3). Через пізнання нашого Бога, якісь речі появились в нашому житті. Чому ми прийшли до Ісуса? Чому ми насмілились прийти до Христа? Він звернувся до нас Своєю добротою. Не страхом, не налякав нас, а Своєю добротою… «…через них даровані нам цінні та великі обітниці…» (2 Петра 1:4). Через цю славу і доброту нам даровані цінні і великі обітниці. Через Його могутність, велич, милість, милосердя в нас відкрився доступ до Його обітниць. Ходячи з Богом, роздумуючи над Його Словом, навчаючись в Бога, роблячи певні кроки, ми починаємо бачити ці відкриті скарбниці, ці обітниці Божі, які ми можемо взяти і користуватись ними. «… щоб ними ви стали учасниками Божої Істоти…» (2 Петра 1:4). Бог відкрив нам ресурси завдяки яким ми можемо уподобитись Йому і все наше життя може преобразитись. Це відбулося через пізнання (ми почали ходити на зібрання, вчитися в школах і т. д.) і ми почали розуміти Бога. «…утікаючи від пожадливого світового тління…» (2 Петра 1:4). Захотівши стати подібними Богу, ми маємо розвернутись і втекти від того в чому сьогодні світ знаходиться. Ісус відкрив для нас щось Своє, щоб ми прийшли і брали звідти, щоб ми  не потрапили в цей круговорот  світу, який затягне нас вниз. Світ затліває, а не розвивається. Це дуже повільний і непомітний процес. І в цьому є величезна небезпека. «Тому докладіть до цього всю пильність…» (2 Петра 1:5). Ми повинні докласти всю свою пильність до цих цінних обітниць, які здатні привести в порядок все наше життя і наповнити його всім необхідним.

Є різниця між знанням і пізнанням. Передусім, в питанні про пізнання є важливим питання знання. Знання − об'єктивна реальність дана у свідомості людини, яка у своїй діяльності відбиває, ідеально відтворює об'єктивні зв'язки реального світу. Поняття істини знання і знання можуть не співпадати, оскільки останнє може бути не доведеним, не перевіреним, гіпотезою, або не істинним. Пізнання – спрямоване на придбання знання і визначається, як вища форма віддзеркалення об'єктивної дійсності, обумовлений передусім практикою процес придбання і розвитку знання, його постійне поглиблення, розширення і вдосконалення. Це така взаємодія об'єкту у суб'єкту результатом якого є нове знання.

Коли Писання вчить нас, щоб ми пізнавали Бога, то мається на увазі якийсь практичний процес того, як ми слідуємо за Богом, або використовуємо Його Слово, якось практично з цього отримуємо певні знання. І це вже не просто інформація − це досвід. А як щодо знання? Потрібне воно, чи ні?  Однозначно, що потрібне! Однак, є дві крайності – здобувати тільки знання, або здобувати пізнання без знання.

«А щодо ідольських жертов, то ми знаємо, що всі маємо знання. Знання ж надимає, любов же будує!» (1 Коринтян 8:1). «Коли-бо хто бачить тебе, маючого знання, як ти в ідольській божниці сидиш за столом, чи ж сумління його, бувши слабе, не буде спонукане їсти ідольські жертви? І через знання твоє згине недужий твій брат, що за нього Христос був умер! Грішачи так проти братів та вражаючи їхнє слабе сумління, ви проти Христа грішите» (1 Коринтян 8:10-12). Питання не в тому, що ми знаємо, а як правильно себе повести. Тому, Павло каже, що якщо він знає, що це може спокусити його брата, то він не буде цього робити. Він побачив, пізнав, що так не можна робити. Знання, часто, можуть неправильно діяти.

«А ті не прийняли Його, бо йшов Він у напрямі Єрусалиму. Як побачили ж те учні Яків й Іван, то сказали: «Господи, − хочеш, то ми скажемо, «щоб огонь зійшов з неба та винищив» їх, як і Ілля був зробив». А Він обернувся до них, їм докорив та й сказав: «Ви не знаєте, якого ви духа. Бо Син Людський прийшов не губити душі людські, а спасати!» І пішли вони в інше село» (Луки 9:53-56). Учні побачили, що Ісуса не прийняли. Вони мали знання, знали про Іллю і як в таких випадках треба діяти, але вони не мали пізнання самого Ісуса і розуміння того.

Нам потрібно пізнавати, жити практичним знанням, поступати згідно істини, тоді, ми будемо поступати правильно, не будемо помилятися в таких ситуаціях, як учні. Якщо немає пізнання Бога в Якому наш розум і наша душа преображається, або приймає Його, скоріш за все, наші знання приведуть до гордості, зарозумілості і, як наслідок, ці знання будуть приносити шкоду як нам, так і іншим. Тому, якщо ми рухаємось в такому русі « знання → знання → знання…» , від знань в знання, але в нас немає практики, то, в результаті, наші знання роблять нас гордими, зарозумілими і, як наслідок, ми будемо приносити тільки шкоду. В самих знаннях сили немає. Ми можемо говорити правильні речі, але немає сили в цьому. Ці слова не виходять з власного досвіду ходження з Богом, це не пережито, це не досвід. Інколи, з іншої сторони, людина говорить прості, банальні речі, але така сила приходить. Чому? Тому що є реальність, ця людина знає про що вона говорить, вона пережила це. Ми також і не можемо жити без знань. «Погине народ Мій за те, що не має знання…» (Осія 4:6). Народ гине без знань. Нам треба від чогось відштовхуватись, знати куди ми рухаємось. Учні були також навчені. 3,5 роки інтенсивних занять зранку до ночі, з ночі до ранку, ще й з Яким Вчителем! Це була теорія і практика.

Рух без знань настільки ж абсурдний, наскільки абсурдне рішення добратися до міста Бамака, не знаючи навіть де воно. Нам потрібні  знання і, щоб ми практикувались в них. Ідеальна картина – це має бути рух від знання до пізнання, від пізнання до знання і т. д. Ми щось знаємо − практикуємо, а попрактикувавши, набираємось знову нових знань і знову практикуємо. І це постійний, безперервний цикл.

Ми читаємо Боже Слово, і, потім, ми зустрічаємось з реальностями нашого життя, де ми стаємо перед вибором, як нам поступати, на що нам опертися, від чого відштовхнутися, як реально поступити в тій, чи іншій ситуації. Коли, наприклад, виникає хвороба і ми маємо інформацію, що Бог Цілитель, що Ісус взяв наші немочі і в ранах Його ми вздоровились, але які наші дії? Якщо ми не переживемо цю реальність (коли ми віддаємось Його Слову, ми робимо вибір довіряти Богу), то ми так і не пізнаємо Його, як Бога Цілителя.

Нам треба рости в пізнанні нашого Бога. Знання самі по собі не принесуть нам миру і благодаті. Все, що потрібно нам для життя і побожності подала нам Його Божа сила через пізнання Бога, Який покликав нас Своєю добротою. Тому, практикуймо кроки віри, починаючи, навіть, з чогось малесенького, хай ці кроки будуть незначними, дрібними, але нехай це буде наша реальність. Тільки реальні, практичні здібності роблять нас сильнішими. Скільки б ми не читали Біблію, скільки б ми її не вивчали, якщо ми не практикуємо , це нічого не дасть, навіть, якщо все напам'ять вивчити і цитувати по 3 рази на день. Боже Слово, Його обітниці – це не просто інформація, яку ми будемо проголошувати, це реальність.

Якщо ми хочемо, щоб благодать і мир примножувались в нашому житті, нам треба пізнавати Бога на всіх своїх шляхах, у всьому старатись довіряти Богу, робити так, як говорить Боже Слово, навіть, коли ми чогось не розуміємо і не бачимо ще.

Проповідь в відео-форматі