Любов і Зцілення

Євангельська Церква

Змінене серце, а не просто обставини

Олег Савчак

Часто, ми молимось, взиваємо до Бога, очікуючи від Нього якісь видимі, поверхневі речі, видимі зміни, коли щось повинно помінятись (якісь обставини, ситуації), і ми не заглиблюємось в суть, не аналізуємо, чому стається так, чи по-іншому, чому деякі ситуації в нашому житті повторюються. Виявляється, що Бог свідомо веде нас в ті, чи інші ситуації, в ті, чи інші випробування, для того щоб ми розуміли більше Його, ми глибше і більше розуміли самі себе. Питання ситуацій, якихось зовнішніх речей – для Бога це взагалі не проблема.

Кому з нас потрібні в житті якісь зміни? Що ми хочемо, щоб помінялось?Дружина, чи чоловік? Щоб у нас було більше фінансів, чи, щоб змінились якісь ситуації, обставини? Чи ми хочемо, щоб щось змінилось всередині нас – наш характер, емоції, ставлення до тих, чи інших речей? Часто, коли ми хочемо змін, щоб щось помінялось і ми про щось молимось, ми маємо на увазі щось, або когось. Але первинним і фундаментальним має бути, щоб ми молились, щоб Бог поміняв наше ставлення і відношення до людей, до речей, до обставин.

Чому Бог створив нас? Він створив нас для якоїсь певної цілі. Коли ми спасаємось, Бог нам це відкриває. Без покаяння і спасіння ми не можемо цього зрозуміти, ми не знаємо цієї цілі. Ми живемо своїм життям. Ми покаялись і, дальше, ми йдемо на небеса. Бог нам це пообіцяв. Бог приготував для нас небо. На цій дорозі Бог нас формує і змінює, щоб наша гріховна природа не завадила нам дійти до кінця. Тут, на землі, Бог нас, фактично, переводить з одної точки в іншу, щоб на цьому шляху змінити наше серце, наше ставлення, наш характер, відкритись нам, щоб ми більше Його розуміли, пізнавали, щоб ми відреклись від всяких плотських речей. Після народження згори наша битва тільки починається. Бог нас веде, Він хоче нас трансформувати. Він хоче, щоб ми пізнавали як Його, так і себе, щоб ми на цьому шляху змінювались, і, щоб ця гріховна природа нас не перемогла, не повернула назад в світ, не відвернула нас від Бога. Але, з іншого боку, відразу ж після покаяння, в величезній мірі, Бог поміняв нас, дав нам нове серце і нові думки. І, потім, починається ця битва – якому пану ми будемо служити – Богу, чи мамоні? Якому пану ми будемо поклонятися – Богу, чи якомусь ідолу? На теорії ми, часто, говоримо: «Богу!», але чи ми завжди робимо так на практиці?

Бог бажає, щоб ми стали цими «посудинами на честь», щоб ми, дійсно, відображали Божу славу, навіть, в своїх немочах, в своїй недосконалості, в своїх помилках. Божа слава – це не означає стати досконалим, не помилятись, ходити, як фарисей, нічого ніколи не зробити неправильно. Божа слава – це,навіть, більше те, як ми виходимо з тих, чи інших неправильних ситуацій, як ми вчимось просити вибачення, як ми визнаємо свої помилки і провини. Ми маємо не боятись визнавати, що ми не досконалі, що ми помиляємось, ми ще не є достатньо зрілі, які вже відображають Христа, але ми йдемо до цього.

Коли ми дивимось в Боже Слово, ми бачимо, що мужі Божі так само були недосконалі, як і ми з вами. Апостоли, які ходили з Христом багато років, час від часу сварились між собою, в них була боротьба за владу, вони також помилялись. Ми читаємо про конфлікт між Павлом і Варнавою, між Павлом і Петром. Вони були такі самі люди, як і ми. Але ми можемо вчитись на їхніх історіях, на їхніх прикладах, що вони перемагали ті проблеми, вони визнавали свої гріхи, вони каялись, змінювались і намагались продовжувати йти до тої досконалості, пізнаючи Христа і являючи Бога собою самими. Коли ми цього не розуміємо, проходить якийсь час, і ми помічаємо, що у всіх своїх невдачах ми звинувачуємо інших людей. Ми вже духовні, і ми вже не виступаємо проти Бога. Ми вважаємо, що ми достатньо змінились і пізнали Бога,тому, ми не є злі на себе, не є швидкі до змін, до покаяння самі, але, часто, ми звинувачуємо інших. Бог ставить питання гріха, або гніву з двох сторін. З однієї – Бог виставить претензію до тої людини, яка виводить нас з рівноваги, ображає, і така людина буде відповідати перед Богом, але з іншої – коли ми виходимо з рівноваги, ми ображаємось, тому що хтось нас вивів, то Бог, судячи двояко, до нас також виставить претензію. Він запитає, чому ми зірвались, чому образились, чому заздрили… І тут не спрацює «Він перший, чи вона перша…»

В Старому Завіті ми бачимо праобрази. Бог брав один народ, як інструмент суду, для того щоб судити інший народ за гріх і безбожність. Він судив тим народом інший народ, а потім повертався до того ж народу і казав, що за те, що вони так безбожно поступали (знищували дітей, немовлят і т. д.) вони будуть нести відповідальність. Ми можемо подумати: «Як так? Він ж судив тим народом!». Бог каже, що вони не проявляли милосердя, вони чинили зло, вони робили безбожність і тому, будуть відповідати за свої гріхи.

Якщо ми злимось на когось, звинувачуємо когось в своїх прогріхах, ми жаліємось, нарікаємо, постійно виправдовуємось – це означає, що нам потрібні переміни, нам потрібно більше молитись і роздумувати про ці переміни в нас і про те, що Бог хоче і буде робити з нами, з нашими серцями і характерами.

Лагідність – це один з показників зміненого серця. «Блаженні лагідні, бо землю вспадкують вони» (Матвія 5:5). Ісус це не сказав, щоб ми себе засудили. Це, як стандарт, як ціль. Це те, куди ми йдемо, не розчаровуємось.

Божа ціль, Божа мета – міняти нас зсередини, змінювати характер через пізнання Його, через розуміння себе, а зовнішні питання (ситуації, якісь проблеми)  для Нього це взагалі не проблема. Набагато важче кудись нас довести, щоб нас навчити, щось нам доказати, щось нам відкрити, щоб ми відчули, впокорились, визнали. І це складно.

Юда і Тамара

Юда женив сина на Тамарі. Син той помер і Тамара залишилась сама. По Слову, до Закону ще, існувало таке правило, що наступний син мав одружитись в такому випадку, і,таким чином, продовжити насіння. Юда про це зовсім не думав. Тому, Тамара вирішила переодягнутись в блудницю і спокусити Юду. І їй це вдалося. «І сталося так десь по трьох місяцях, і роповіджено Юді, говорячи: «Упала в блуд Тамара, твоя невістка, і ось завагітніла вона через блуд». А Юда сказав: «Виведіть її, − і нехай буде спалена». Коли її вивели, то послала вона до тестя свого, говорячи: «Я завагітніла від чоловіка, що це належить йому». І сказала: «Пізнай-но, чия то печатка, і шнури, і ця палиця?» І пізнав Юда й сказав: «Вона стала справедливіша від мене, бо я не дав її Шелі, синові своєму». І вже більше не знав він її» (Буття 38:24-26). Що змінилось? Зовні обставини не змінились, змінилось щось в серці – прийшло прозріння, покаяння, Божа милість, Божа справедливість. Людина, яка пару хвилин назад вибухнула в гніві, сповнилась осудженням, така була «справедлива» в своїх очах, коли тільки міняється ситуація, міняється інформація, він каже, що Тамара справедливіша за нього. Він покаявся, він зрозумів, що, навіть, це зло, цей гріх вона не зробила із-за того, що їй не було що робити, а тому, що вона хотіла його схаменути, достукатись до нього, тому що він не виконав те, що мав виконати.

Давид

До Давида приходить пророк і розповідає йому притчу. А Давид в той момент вчинив гріх з Версавією, вбив Урію. Він вже собі заспокоївся, насолоджується царством, миром, і тут приходить пророк Натан і розповідає історію. Він каже, що був один чоловік і мав одну овечку, і був інший чоловік – мав багато овечок. Коли прийшли гості до того чоловіка, який мав багато овечок, той пошкодував своїх і забрав в бідного ту одну овечку, з якою він їв, спав, годував її, і зарізав її, щоб пригостити того чоловіка, який прийшов. «І сильно запалав Давидів гнів на того чоловіка, і він сказав до Натана: «Як живий Господь, − вартий смерти той чоловік, що чинить таке. А овечку він оплатить чотирикратно, за те, що зробив таку річ, і за те, що не змилосердився». І  сказав Натан до Давида: «Ти той чоловік!..» (2 Самуїлова 12:5-7). Знову інформація змінює ситуацію, змінює  серце. Дальше ми читаємо, що Давид прозріває, приходить покаяння. Весь Псалом 50(51) Давид плаче і кається. Цей Псалом був написаний після того, як до нього прийшов пророк Натан.

Така Божа милість, що Бог для нас має покаяння, що Бог розм'якшує наші серця, що є Дух Святий, що є Церква, що є брати і сестри, що є Боже Слово, що є можливість вчасно попросити в Бога милості, покаятись, визнати свій гріх, провину, зупинитись, для того щоб прийшли внутрішні переміни, щоб серце змінилося! Це так важливо! Часто, саме по цій причині відбуваються ті, чи інші зовнішні речі і ситуації в нашому житті. Але через наше банальне нерозуміння цього, ми дивимось по-плотськи, ми дивимось зовні, ми розчаровуємось, панікуємо, жаліємось, звинувачуємо інших людей, ми виходимо з себе, не розуміючи, що,насправді, в той момент Дух Святий працює з нами, Він хоче вказати нам на щось те, що є в нас, для того щоб ми схаменулись, в чомусь покаялись, замість того, щоб, просто, хтось  щось робив − щоб зовні молились за мої нужди, щоб зовні Бог вирішував мої питання, щоб зовні щось мінялось. Ми не розуміємо, що Бог працює з нами, Він хоче довести нас до кінця, до Небес, для того щоб змінити наші серця.

«І ото принесли до Нього розслабленого, що на ложі лежав. І, як побачив Ісус їхню віру, сказав розслабленому: «Будь бадьорий, сину! Прощаються тобі гріхи твої!» І ось, дехто із книжників стали казати про себе: « Він богозневажає». Ісус же думки їхні знав і сказав: «Чого думаєте ви лукаве в серцях своїх?» Що легше сказати: «Прощаються тобі гріхи», чи сказати: «Уставай та й ходи?» Але щоб ви знали, що прощати гріхи на землі має владу Син Людський, − тож каже Він розслабленому: «Уставай, візьми ложе своє, та й іди у свій дім!» Той устав і пішов у свій дім» (Матвія 9:1-7). Ми бачимо, що Ісус не спішить міняти ситуацію, обставини. Господь впливає на внутрішні речі. Він дивився в корінь, в суть, і Він побачив, що проблема  в даній ситуації була в гріху. Для Господа не є проблемою змінити зовнішні речі (те на чому ми найбільше зациклюємось), але Він працює над внутрішніми речами.

40 років пустелі

Повний праобраз – вихід євреїв в землю обіцяну. Вони їли паску перед тим, як вийшли – це є покаяння, причастя, народження згори. Вони перейшли через море – це Водне Хрещення. Бог дає їм ціль, завдання, що Він веде їх в землю обіцяну. Він все їм дає – вони спасаються, христяться в воді, отримують ціль – обіцяну землю. Це благословіння тут Божі, які Бог має для нас, і також це Царство Небесне – обіцяна земля. Потім починається цей процес – пустеля, для того щоб люди пізнали Бога в всіх нуждах і проблемах, розібрались з внутрішніми своїми речами, звільнились від того, що стримує їх і не дає їм дійти до кінця, пізнали Бога і ввійшли в обіцяну землю. Це була Божа ціль. А для нас сьогодні – це духовні приклади. Що ж відбулось насправді? «І сталось по довгих днях, − і вмер цар Єгипту. А Ізраїлеві сини стогнали від тієї роботи та кричали. І їхній зойк через ту роботу донісся до Бога. І почув Бог їхній стогін. І згадав Бог Свого заповіта з Авраамом, Ісаком та Яковом. І Бог бачив синів Ізраїлевих, і Бог зглянувся над ними» (Вихід 2:23-25). Євреї постійно виставляли претензію Богу, нарікали, чому Він їх вивів і навіщо їм було виходити. І, тут, ми бачимо їхній крик, плач, стогін. Бог почув їх і почав діяти.

«І сказав Мойсей до народу: «Пам'ятайте той день, коли ви вийшли з Єгипту, із дому рабства! Бо силою руки Господь вивів вам ізвідти;і не будете їсти квашеного. Ви виходите сьогодні, у місяці авізі. І станеться, коли Господь уведе тебе до краю ханаанеянина, і хіттеянина, й амореянина, і хіввеянина, і євусеянина, що про нього присягнув був батькам твоїм, щоб дати тобі Край, який тече молоком та  медом, то ти будеш служити ту службу того місяця» (Вихід 13:3-5). Бог дає чітку директиву Мойсею, а він доносить це до народу, що вони вийдуть звідси в землю обіцяну, яка тече молоком та медом, будуть там жити і славити Бога. Ці люди вже знали куди вони йдуть. Вони не йшли, як Авраам, не знаючи куди він йде. Це вже була ціль. Вони знали куди йдуть, яку землю пообіцяв їм Господь.  Це було Боже бажання допомогти, це Його реакція на їхній плач і стогін. І тут знову починаються нарікання на Бога.

Вихід 14:10 – вони відразу почали нарікати, як тільки ще підійшли до моря і позаду них був фараон, а спереду – море.

Вихід 15:22-24 – нарікали, що не було води.

Вихід 16:2-3 – нарікали, що не було їсти.

Вихід 17:1-3 – знову нарікали, що не було води.

Вихід 32:1-6 − зробили собі золотого тільця, вибрали лідера, хотіли трішки погуляти і піти назад в Єгипет.

Числа 11:1 – нарікали і загинули (вийшов вогонь від Господа).

Числа 14 – це останнє, коли вони сказали: «Краще б ми…» . І тут Бог говорить страшні слова, що по слову їхньому буде їм, що вони не ввійдуть в обіцяний край. Так як вони сказали, так їм і буде. І всі до одного, крім Ісуса Навина і Калева померли в пустині. Це не був план Божий – загубити їх в пустелі. План Божий був вивести їх, але кожного разу Бог випробовув їх, для того щоб вони пізнавали, Який є Бог і змінювались зсередини. Коли прийшла спрага, все, що їм потрібно було зрозуміти – не нарікати, а почати кликати до Бога, молитись, питати Його, пізнати Його, як Бога  Який втамовує спрагу. Коли вони були голодні, їм треба було молитись, змінитись зсередини від цього нарікання, від цієї саможалості і пізнати Бога  Який годує в пустелі манною, м'ясом. Невже це не чудо? Кожного разу їм треба було пізнати Бога, як Бога Який воює за них. Коли кусали їх змії, замість нарікання їм потрібно було пізнати Бога, як Бога Який зціляє. І, пройшовши пустелю, отримавши все, що потрібно, вони мали ввійти в землю обіцяну. Пізнавши Бога, прославивши Бога, змінитись зсередини, перестати бути рабами, полюбити Бога, полюбити обіцяну землю і зненавидіти Єгипет. І все, що вони зробили – вони так і не полюбили Бога, до останнього вони оглядались назад, вони не могли зректись Єгипту, і вони всі загинули…

Це для нас праобраз. Це, коли Бог сьогодні веде нас. Це, коли ми зустрічаємось з якоюсь проблемою і ми, часто, зациклюємось, починаємо жаліти, нарікати, включаємо агресію, образу на людей, звинувачуємо інших в своїх невдачах, замість того, щоб схилитись перед Богом і визнати, що Бог хоче чогось нас навчити, відкрити нам Своє лице, показати, що Він є Бог Який годує в пустелі, Який дає перемогу над нашими ворогами, Який забезпечує, Який приносить фінансовий прорив і т. д. Бог хоче, щоб ми заглибились в себе. Йому не є проблема дати нам нову роботу, більше грошей, вивести, змінити обставини, але, часто, навіть, для Бога Самого вимагає певний час, певних зусиль, щоб достукатись до нас, щоб ми прозріли, побачили, почули, перестали дивитись просто на видимі, зовнішні речі, звинувачувати когось в наших негараздах, але, щоб ми подивились в серце і зрозуміли, що, навіть, якщо це проблема, це тягар, можливо, Бог хоче розібратись зі мною, можливо, я, десь, приліплений до мамони, можливо, я, десь, залежу від думки людей, можливо, я, десь, залежу від настрою, можливо, ще від чогось. І замість того, щоб злитись і просити Бога змінити обставини, хай ми зрозуміємо, що Бог хоче нас навчити терпіння, любові, прощення, довіряти Йому, коли приходять тяжкі обставини, замість того, щоб нарікати.

Проповідь в відео-форматі

ddd