Любов і Зцілення

Євангельська Церква

Посаджений, як дерево над водним потоком

Олег Савчак

Часто, ми молимось, взиваємо до Бога, а, потім, коли щось не виходить, ми вирішуємо це по-людськи, своїми силами. І таке враження, ніби Бог втратив Свою силу. Тому, дуже важливо, щоб ми все-таки зрозуміли, що ми служимо живому Богу. І це не просто якась релігія, чи ми вдаємо щось, але ми, коли молимось, проповідуємо, щось говоримо, служимо Богу, ми, насправді, це маємо на увазі. Ми, насправді, хочемо йти  дальше, глибше, розуміти більше, наближатись до Бога, тому що наша ціль – це приближатись до Нього, більше розуміти Його, усвідомлювати Його присутність, Його близькість, будувати мости, ці стосунки, черпати життя, силу, всі ті благословіння, обітниці, що Він має для нас.

Кожен з нас має бути посаджений, як дерево над водним потоком. Коли ми щось уявляємо, чи мріємо про щось, дуже важливо, щоб це мало джерело в Писанні, щоб ми брали це від відкриття, від Бога, від того, що Він нам говорить, тому що віра приходить від слухання Слова Божого.

Так важливо, щоб ми не копіювали цей світ, не придумували якісь речі і не називали це Божими мріями. Насправді, щоб ми пускали своє коріння глибоко в Бога, тому що там є ідеї, там є віра, там є відкриття, там є наше джерело.

Ціль проповіді: підбадьорити нас в Бозі черпати свіжість, силу, і продовжувати бути свіжими і плідними, незважаючи на наш вік, на те, де ми живемо, на природу, клімат, пори року і т. д. Не змінювати постійно погоду, середовище, оточення (хоча, деколи, можливо, й так), але мудрість полягає в тому, коли ми вміємо перелаштовуватись, або підлаштовуватись під те, чи інше оточення, або ту, чи іншу погоду… Ісус так робив. Деколи, Він змінював погоду (втихомирював бурю), а деколи просто проходив через це все. Коли Він був 40 днів в пустелі і постився, молився, Він не змінив погодні умови, Він пройшов все без нарікання. Ми, часто, цього не розуміємо. Ми не усвідомлюємо тієї другої сторони – перелаштуватись, підлаштуватись, пройти. Ми зациклені на одній стороні – що ми помолимось і Бог відразу ж змінить погоду, поміняє ситуацію, прийде вітер, хмари, дощ і ми відпочинемо, заспокоїмось. Але, деколи, ми повинні пройти через пустелю, через якесь жорстоке, несприятливе оточення, через важкий і жаркий клімат. Ми не повинні просто вимолити щось в Бога, вплинути на Нього, змінити Його думку про нас, щоб Він поміняв одразу ж обставини, ситуації, а, все ж таки, наша ціль – навчитись нам пускати глибоке коріння, бути здоровими і зеленими, плідними в різних ситуаціях, в різний період і в різну пору року.

«Блажен муж, що за радою несправедливих не ходить, і не стоїть на дорозі грішних, і не сидить на сидінні злоріків, та в Законі Господнім його насолода, і про Закон Його вдень та вночі він роздумує! І він буде, як дерево, над водним потоком посаджене, що родить свій плід своєчасно, і що листя не в'яне його, і все, що він чинить, щаститься йому! Не так ті безбожні, вони як полова, що вітер її розвіває! Ось тому то не встоять безбожні на суді, ані грішники у зборі праведних, дорогу бо праведних знає Господь, а дорога безбожних загине!» (Псалом 1:1-6).

Бог дивиться на тебе і Він мріє про тебе – Він бачить цю картину живого, зеленого, соковитого, плідного дерева. Не важливо, молодий ти, чи старий, не важливо, чи ти живеш в Америці, чи в Індії, не важливо, чи зараз зима, чи літо, не важливо, скільки грошей ти маєш, не важливо, яке в тебе здоров'я, не важливо, як ти себе почуваєш по плоті, по тілу, через фінанси, країну, освіту і т. д. Бог дивиться на тебе. Його серце бачить таку картину – зеленого, живого дерева. Але є певні умови. Не просто це проголошувати, про це мріяти, хоча і це важливо, а повірити в це! Тому що, якщо ми в це не віримо, не уявляємо це і не молимось, то як це відбудеться? Часто, люди живуть в протилежних речах, і сатана малює зовсім інші картини («в тебе завжди все так погано», «знову ти хворий», «знову ти бідний» і т. д.). І, часто, ми з цим змиряємось, і починаємо жити в сфері тих видимих людських речей. Часто, в нас така уява про Бога, що все вимірюється видимими, зовнішніми речами. Люди не розуміють, що є різні фактори. Можливо, саме в тому, Бог тебе випробовує, твої основи, Він хоче побачити наскільки ти приліплений до Нього.

Замість того, щоб копати глибше, щоб шукати Бога, змінюватись самому в Бозі, просити в Бога силу пройти ті труднощі, ті нерозуміння, періоди скорботи, коли немає сонця, ми ходимо в суєті − де немає Бога, де немає до Нього запитань, де є просто людські амбіції, де є людська рада, де є людська суєта, де ми просто наповнені тими поверхневими речами, де ми радимось з поверхневими людьми, де ми копіюємо їх, але ми називаємось «віруючими». І ми хочемо бути деревом – цвісти, пахнути, плодоносити, і не завжди нам так вдається… І, деколи, ми відчуваємо, що ми засихаємо, що нам, ніби чогось бракує. Чому? Ми думаємо, що сатана нас атакує, що такий світ жорстокий… Ні! Просто де твоє серце? Де твій час? Яку раду ти слухаєш? Хто говорить в твоє життя? Хто тебе наставляє? Хто тебе підбадьорює? Куди тебе ведуть і хто тебе веде? Що ми говоримо? Якщо ми наповнені осудженням, заздрістю, і, потім, ми дивуємось, чому в серці порожнеча, чому важко, чому ми не можемо прорватись? Потім, претензії до Бога. Ми не маємо права виставляти претензії Богу! Бувають моменти, коли важко, коли щось не розумієш, але ми маємо навчитись, що Бог є головний. Коли ти щось не розумієш, коли тобі щось не подобається, прийми для себе це рішення – Бог завжди правий! Він має рацію! Йому видніше! Він вище! Він мудріший! «та в Законі Господнім його насолода, і про Закон Його вдень та вночі він роздумує!..» (Псалом 1:2). Як Бог говорить? Через роздумування про Його Закон, про Його Слово. Коли ми загоряємось якимись речами не Божими, коли ми мріємо про щось якимись своїми фантазіями, ми не радились з Богом, ми не провели достатньо часу в молитві, ми не шукали Його Лиця, ми не пускали коріння в Його присутність, ми просто захотіли, ми просто уявили і просто назвали це вірою, і просто почали це проголошувати… Бог посміяний бути не може, бо що людина сіє, те вона жне. Бог не міняє Свою думку відносно наших людських речей ніколи. Ти не можеш Його переконати, вмовити.

Так часто, люди не пускають цього коріння, перестають будувати відносини з Богом, вони хочуть без Бога будувати Його Царство, бути плідними, свіжими і щасливими, але так не вдається. Люди, часто, порівнюють, коли дивляться в світ і заздрять, що хтось молодший, здоровіший, багатший і безбожний, і дивляться на себе – «старий, ще й кульгаю, і не зовсім багатий…», «то де ж той Бог?», «де ж та справедливість?», «де ж та правда на світі?» Для таких є рецепт – Псалом 73(72). Так важливо, щоб час від часу ми мали такі відвідини Божі, таке просвітлення. Так важливо, щоб час від часу ми заспокоювались від цієї суєти, біготні, цієї зацикленості на чомусь (коли ми за щось так сильно молимось і так сильно цього хочемо). Щоб ми повертались до Псалому 1 і робили ревізію – наскільки ми зелені, наскільки ми соковиті і плідні, наскільки глибоке наше коріння.

«Так говорить Господь: «Проклятий той муж, що надію кладе на людину, і робить раменом своїм слабу плоть, а від Господа серце його відступає! І він буде, як голий той кущ у степу, і не побачить, щоб добре прийшло, і він пробуватиме в краї сухому в пустині, у краї солоному та не замешканому… Благословенний той муж, що покладається на Господа, що Господь то надія Його! І він буде, як дерево те, над водою посаджене, що над потоком пускає коріння своє, і не боїться, як прийде спекота, і його листя зелене, і в році посухи не буде журитись, і не перестане приносити плоду! Людське серце найлукавіше над все та невигойне, хто пізнає його? Я Господь, що досліджує серце, що випробовує нирки, щоб кожному дати згідно з путтю його, за плодом учинків його» (Єремія 17:5-10). Класти надію на людину – це означає надіятись на людину, як на Бога. Якщо ти опираєшся на людину, то рано, чи пізно ти впадеш, тому що людина хитається, вона не Бог, в неї немає вічної основи. Часто, ми надіємось на людину, але підмішуємо туди Бога і робимо вигляд, що ми дуже сильно віримо. Ми очікуємо від людини, а робимо вигляд, що ми очікуємо від Бога. І Слово Боже каже, що така людина відступає від Господа. Що буде з такою людиною? Вона буде, як голий кущ у степу.

«Благословенний той муж, що покладається на Господа, що Господь то надія Його!» (Єремія 17:7). Господь – то надія наша! Тебе неможливо зламати, коли ти надієшся на Бога!

«І він буде, як дерево те, над водою посаджене, що над потоком пускає коріння своє…» (Єремія 17:8). Пустити коріння – щоб воно було глибоке, здорове, свіже, щоб воно завжди черпало вологу. Ось, в чому суть! Не поміняти погоду, не розігнати хмари, а пустити коріння. «не боїться, як прийде спекота, і його листя зелене, і в році посухи не буде журитись, і не перестане приносити плоду!»  (Єремія 17:8). Неможливо, щоб спекота не прийшла. Неможливо, щоб сатана не атакував твоє здоров'я, чи твої фінанси. Істинний християнин – який надіється на Бога і пускає коріння – це зелене дерево! Він не боїться, як спекота приходить. А той, хто той сухий кущ, він зразу кричить: «А я ж то вірив….», «А я ж то думав…», «А я ж то молився…», «Де є той Бог?»

Коли прийде спекота, твоя позиція має бути: 1) не боятися; 2) пускати коріння; 3)продовжувати бути зеленим під час спеки; 4) продовжувати плодоносити і т. д. Бог каже, що Його справа – регулювати погоду, а твоя – пускати коріння, робити вигляд, що з тобою все нормально, листки тримати зеленими, плід зберегти. Бог лікує нас – інколи дощиком, а інколи засухою. Тому, нам не потрібно переживати про погоду, про сонце, про дощ, не перейматись цим.

Давайте будемо ставати зрілими, дорослішати, переставати перейматись тим, чим не потрібно, бути зеленими, свіжими. Зелене, соковите дерево – це для нас, як ми себе відчуваємо, а плід – це вже для когось, це віддати, поділитись. Тому, Божа ціль – щоб ми були здорові і плідні, щоб ми були свіжі, щоб ми плодоносили! Все решта (погода, обставини, ситуації і т. д.) – це Його уділ.

Проповідь в відео-форматі