Любов і Зцілення

Євангельська Церква

Не розслабляймося! Це ще не перемога

Олексій Вощило

Маленька дівчинка тримала в руках два яблука. Її мама м'яко і з посмішкою запитала свою маленьку принцесу: «Мила, ти не могла б дати своїй матусі одне з двох яблук?» Дівчинка протягом декількох секунд дивилась на маму, потім, раптово, надкусила одне яблука, а потім друге. Жінка  відчула як посмішка застигає на її обличчі і дуже постаралась не означити своє розчарування. Вона засмутилася, що її улюблена донечка не побажала ділитись з нею…

Коли Ізраїльський народ виходив з рабства, хоча їх ввійшла і невелика кількість людей, але після 430 років їх стало стільки багато, що фараон єгипетський злякався. Як так? Як така народжуваність, що їх стало так багато? Якщо б якесь повстання, вони б просто змели фараона і стали б царями в Єгипті. Вони ввішли не в рабство, вони отримали там благословення. Але попри це все серед них було незадоволення.

1. Погане місце Єгипет. Для них Єгипет був поганим місцем, тому що роботи було дуже багато, а оплата праці була дуже низька, і дедалі ставало все гірше і гірше. «І Єгипет змушував синів Ізраїля тяжко працювати» (Вихід 1:13).

2. Поганий фараон. Він дав наказ повитухам, знищувати всіх хлопчиків, немовлят, які народяться в Ізраїльських сім'ях. Повитухи боялися Господа і не робили того, що наказав фараон. «І говорив: «Як будете бабувати єврейок, то дивіться на порід: коли буде син, то вбийте його, а коли це дочка, то нехай живе» (Вихід 1:16).

3. Рабство фізичне і духовне. Рабство фізичне – примушували робити ще більше. Рабство духовне – навіть, поклонитися Господу вони не мали можливості.

4. Погана земля. Для них це була погана земля. В той же час це була земля рабства. Вони пам'ятали те, що Бог обіцяв через Авраама – про місце, яке буде текти молоком і медом, про цю землю обіцяну Богом і вони чекали цього.

Коли Бог через Мойсея прийшов в їхнє життя вони роптали. Вони почали роптати від того, що збільшилася їхня праця. Роптали від того, що тут Бог показує Свої чудеса і, попри це все, їх все більше і більше змушують працювати. Коли вже пройшли всі ці 10 чудес, коли Єгипет був просто поражений від людини до тварини, навіть, до землі, серце фараона все одно було запеклим, він не відпускав людей.

В той час, коли всі ці кари приходили на Єгипет, Ізраїль просто відпочивав. Цей народ просто розслабився…

Часто, і ми розслабляємось, ми пускаємо все по воді. Ми, як раз ввійшли в цю свободу так і продовжуємо рухатись по інерції. Це ж саме було і з Ізраїлем. Перше, що вони почали робити – це роптати, роптати на Бога. Обіцянка від Господа була на цілий народ, який виходив, цілий народ, який мав жити в свободі, який мав досягти певної якоїсь мети. І вони досягли мети, але мети комунізму – нічого не робити, але їсти. 40 років по пустині – комунізм. Нічого не потрібно було робити… І все, що не ставалося, винними були Мойсей і Бог. Змії кусають – Мойсей і Бог. Хвороби приходять – Мойсей і Бог. Їсти немає – Мойсей і Бог.

Дивлячись в своє серце, ми, інколи, так думаємо. Коли ми розслабляємось, ми пускаємо це по воді, і починають закрадатися думки: «А хто винен?», «А чому в мене таке життя?» Приходить розслаблення – «хтось винен, але не я».

Скільки приблизно поколінь людей пройшло від виходу Ізраїля з рабства і до народження Ісуса Христа? Якщо підрахувати, то це приблизно 32 чоловіка. Коли народився Ісус Христос, Йому, навіть, не знайшлося місця там. В Своєму місті, в Своїй країні народжується Цар, Якому немає місця, Який був сповитий просто там, де худоба їсть – в яслах. І нічого не змінилося… І цар поганий там – тому що він, коли почув від трьох мудреців, які прийшли поклонитись Царю, наказав повбивати всіх немовлят чоловічої статті. І рабство таке ж саме. Нічого не змінилось… Рабство було духовне. Ізраїль був завойований Римом, а Рим насаджував свої закони, свої умови. І євреї вважалися рабами, тому що були завойовані. 32 покоління і нічого не змінилося…

Коли Ісус Христос приходить на цю земля, яка тече молоком і медом, чому Йому не знайшлося там місця? Коли Мойсей прийшов говорити про Бога Сущого – він прийшов говорити до цілого народу. Коли Ісус прийшов – Він прийшов говорити до кожного з нас, до кожного серця особисто. Він прийшов на цю землю і приніс Своє царство. І Він прийшов закликати кожного з нас в Своє Царство.

Багато речей в нашому житті є розслабленням і рабством для нас – борг, інтернет, їжа, час, комп'ютер і т. д. Багато речей, які ми вкладаємо в те, що не потрібне. Проходить час і приходить розуміння, що не можна осуджувати, роптати, нарікати… Коли Бог не судить, а являє милість, то хто ми такі, щоб судити? Скільки разів падали ми і вставали? Піднімались не тому, що ми такі добрі, хороші, а тому що Бог Добрий! Кожен з нас стає і падає… Кожен з нас може жити в розслабленні, поступати неправильно, не коректно, не розумно, але проходить час і ми це розуміємо. Ми приходимо до Господа і кажемо: «Господь, пробач!» І Бог приходить, Духом Своїм огортає і каже: «Я люблю! Я просто люблю!»

…Дівчинка взяла і надкусила ці два яблука. Швидко пережувавши, вона протягує одне з них своїй матусі і каже: «Візьми, мамо! Це найсолодше!»

Часто, ми швидко осуджуємо когось… А як ми дивимось в своє життя? Чи осуджуємо? Чи прощаємо? Коли інша людина приносить нам біль, як ми поступаємо? В розслабленні? Чи ми таки відпускаємо і кажемо: «Господь, благослови його! Господь, пробач!» Коли нам винні і ми живемо в рабстві, як ми поступаємо? Чи бажаємо ми свободи для цієї людини, чи тримаємо її в рабстві, тому що вона нам винна?

Ісус звертаючись до Петра, запитує його чи любить він Його? «Як вони вже поснідали, то Ісус промовляє до Симона Петра: « Симоне, сину Йонин, чи ти любиш мене більше Цих?» Той каже Йому:»Так, Господи, відаєш Ти, що кохаю Тебе!» Промовляє йому: «Паси ягнята Мої!» І говорить йому Він удруге: «Симоне, сину Йонин, чи ти любиш Мене?» Той каже Йому: «Так, господи, відаєш Ти , що кохаю тебе!» Промовляє йому: Паси вівці Мої!» (Івана 21:15-16). Перша відповідь Петра була в розслабленні, просто людська («якщо Він питає, то значить простив»). Коли Ісус запитав другий раз, Петро вже задумався. І, напевно, вже після другого разу перед його очима пройшло все його життя , вся зрада його, всі слова його відречення… «Утретє  Він каже йому: «Симоне, сину Йонин, чи кохаєш Мене?» Засмутився Петро, що спитав його втретє: «Чи кохаєш Мене?» І він каже Йому: «Ти все відаєш, Господи, відаєш Ти, що кохаю Тебе!» Промовляє до нього Ісус: «Паси вівці Мої!» (Івана 21:17).

Господь – Він Той, Який очищає, Який прощає, Який відпускає. Він Той, Який вирівнює всякі долини і понижує всякі гори, Той, який забирає камінці з нашої дороги, Той, який дає цей простір. Він Той, Який прикликає свободу, дає милість, любов…

Не розслабляймося! Це ще не перемога. Перемога там, де ми будемо з Христом, де ми будемо біля Святого Джерела, де ми будемо вже з Господом – говорити і бачити Його не просто в Книзі, в мріях, в уявленнях, а лице в лице, очі в очі…

Проповідь в відео-форматі