Любов і Зцілення

Євангельська Церква

Чим досягнув тебе Христос?

Роман Файніцький

Читаючи Послання святого апостола Павла до филип'ян 3 розділ, ми бачимо, що Павло говорить тут про самовідданість, горіння за Христом – ради Кого він все покинув, все залишив і все вважає за сміття (Филип'ян 3). І це все не так просто – це не просто вольове рішення, недостатньо тільки налаштувати свій розум на це.

Чим досягнув нас Христос? Хрестом, жертвою Своєю, Духом Святим, любов'ю? Чи ми просто до цього додумались самі, своїм розумом? Часто, ми йдемо за Христом, тому що ми хочемо йти за кимось сильним. Ми слідуємо за сильним Богом, переживши надприродну зустріч з Ним. Ми бачимо в Писанні, що учні йшли за Христом. Чому? З різних причин. Не можна сказати, що всі вони слідували за Ним по одній причині. Комусь було просто цікаво, що буде дальше, хтось – бачив Його, як сильного, владу маючого і тому пішов за Ним. Вони дивились на Його чудеса, Його силу і хотіли йти за Ним.

Апостол Павло говорить, що він всього відрікся, все залишив, все за сміття він вважав заради Христа. Він починає з того, хто він є по тілу – єврей, з племени Веніяминового, фарисей, гнав Церкву… Він каже, що ви кладете надію на те хто ви є по тілу. Був час, коли і для нього це було цінно, але коли він зустрівся з Христом все це анулювалося. Він зрозумів, що це перестало мати всяку цінність. Павло зрозумів, що в Христі є щось набагато більше. Тому, він відкинув те, ким він був за тілом, щоб найтися в Христі, відчути, що в Христі він може мати, або хто він є у Христі. Ось, що для нього стало цінним. Тому, він йшов дальше, він все вважав за втрату заради єдиного – пізнання Ісуса Христа, для того щоб усвідомлювати Його, розуміти Його, щоб змогти досягнути Його тим, чим Він досягнув Павла. Він захотів віддати Йому все взаємністю, щоб їхні відносини були взаємними. Він не хотів бути серед тих, які тільки беруть і нічого не віддають взамін.

Коли Павло говорить: «Тож усе вважаю за втрату ради переважного пізнання Христа Ісуса, мого Господа, що я ради Нього відмовився всього, і вважаю все за сміття, щоб придбати Христа» (Филип'ян 3:8), що він має на увазі? Це чоловік, яким керує Христос, і Ісус є його Господь, а все що поза Ним – це все не те. Все, що не виходить з Христа, все, що не від Нього, все, що не являється Його продуктом з небес – все це для Павла є непотребом, сміттям, це все не має ніякої цінності. Єдине, що має цінність – це Господь, Христос, Його воля, Його бажання, все, що є в Ньому, все Хто Він є!

«Не тому, що я досягнув, або вже вдосконалився, але прагну, чи не досягну я того, чим і Христос Ісус досягнув був мене» (Филип'ян 3:12). Тут, Павло говорить не про свої якісь досягнення, своє служіння і т. д., але про цю свою посвяту Господу, повну віддачу Йому себе. Павло каже, що він ще не є такий, але ціль його життя – це бути таким, віддати все, що може Йому. Тому, він каже: «Браття, я себе не вважаю, що я досягнув. Та тільки, забуваючи те, що позаду, і спішачи до того, що попереду, я женусь до мети за нагородою високого поклику Божого в Христі Ісусі» (Филип'ян 3:13-14). Все, що він робив вчора заради Христа він забуває. Він йде вперед. Не важливі подвиги вчорашні.

Часто, буває так, що ми втрачаємо радість нашого спасіння, задоволення в Бозі, нашу першу любов, спраглість, відволікаючись на всякі непотрібні речі (і-нет, телевізор, безглузді жарти, відео і т. д.). Це все краде наш час, наше життя. Служіння Богу, Церква, молитви, пости набирають якоїсь важкості (так, ніби ми тягнемо якусь величезну каменюку). Те, що ще вчора було нам в радість – тепер стало тягарем. І треба прикладати великі зусилля, щоб це все робити. Радує те, що бажання шукати Бога в такі моменти, в складних обставинах нікуди не дівається. Ми повинні шукати Бога, взивати до Нього, перечитувати Біблію.

«А коли Ездра молився та сповідався, плакав та припадав перед Божим домом, зібрався до нього з Ізраїля дуже великий збір, − чоловіки, і жінки та діти, бо народ плакав ревним плачем… І відповів Шеханія, Єхіїлів син, з Еламових синів, та й сказав до Ездри: «Ми спроневірялися нашому Богові, бо взяли ми чужинок із народів цього краю за жінок. Але є ще надія для Ізраїля в цьому! А тепер складімо заповіта нашому Богові, що випровадимо від себе всіх жінок та народжених від них, за радою пана нашого, та тих, хто тремтить перед заповіддю нашого Бога, і буде зроблене за Законом. Устань, бо на тобі ця річ, а ми з тобою. Будь мужній і дій!» І Встав Ездра, і заприсяг зверхників, священиків і Левитів та всього Ізраїля, щоб робити за цим словом. І вони заприсягли» (Ездри 10:1-5). Це Слово, яке Бог говорить до Ездри, Він говорить і кожному з нас: «На тобі ця річ – встань і дій!» Ізраїль виходить з рабства по такій великій Божій милості. Сам цар дає наказ, все необхідне, щоб відбудувати Божий дім. Бог дає їм цю благодать серед тих народів. Вони відбудовують храм, починають Богослужби, і все, ніби, добре, але є один момент – жінки, яких вони взяли собі. Невже проблема була саме в жінках? Ні! Проблема в тому, хто стояв за тими жінками! Чому Бог сказав відділитись їм від інших народів? Тому що ці народи затягнуть їх не туди куди потрібно, ці жінки зведуть їх. І це те, що ми бачимо сталося з Соломоном. І це − все те, що затягує нас і починає забирати наші сили, ми починаємо відчувати, що, десь, життя починає покидати нас. І ми себе не обдуримо. Уявіть собі – вже є діти, сім'ї, доми, вже є продукти цього союзу і вам говорять, що потрібно це все відпустити. Все було дуже радикально – за три дні всі, хто не прийде в Єрусалим будуть зараховані, як невірні, а їхні доми будуть зроблені закляттям. І за три дні всі стояли, каялись перед Всевишнім і складали заповіти перед Ним.

Коли ми починаємо молитись, просити прощення в Господа за те, що ми дозволили цим речам мати місце в нашому житті, приходить Боже відновлення, Божий спокій.

Ми стали частинкою цього світу. Ми розуміємо до чого ми дійшли. І добре, що хоча б ми перестали себе обманювати, ховатись від цієї проблеми, ніби її не існує. Але що нам дальше з цим робити? Спонукайте один одного до всього доброго! Стійте один за одного! Моліться один за одного!

Ми читаємо в книзі Ездри, що коли народ почав відновлюватись, вони зробили цей крок – відпустили це все, освятили свій народ і Ізраїль знову став народом святим, власністю Божою, вони відділилися.

Чи є це сьогодні актуальним для сучасного християнства? Чи не здається вам, що ми опустили цю планку сьогодні? Те, що здавалося б мало бути нормою – стало якимось досягненням. Якщо людина живе відділеною від цього світу, вона не торкається продукту цього світу, не споживає цього продукту, ми говоримо: «О, це дуже святий чоловік!» Ні! Це просто нормальний християнин. Це звичайна норма! Ми маємо хоча б самі, в своєму розумі повернути назад цю планку, підняти її.

Люди живуть своїм буденним, «нормальним» життям і при цьому всьому вони «християни». Нічого не вирізняє їх від світу, окрім походу до церкви. Вони харчуються продуктом цього світу, мало того, вони судять те, що виготовляє Бог, ті Божі столи, які Бог накриває, вони сміються з того і судять це, називаючи не хорошим, не сучасним, не якісним і т. д. І це страшно!

Бог побуджує нас, щоб ми цю планку піднімали вище, щоб ми перед майбутнім поколінням підняли вищий рівень, щоб те, що, можливо, для нас сьогодні буде даватися високою ціною, то для наступних поколінь (людей, які будуть віддавати своє життя Ісусу, наших дітей) – щоб це було нормою. Якщо сьогодні проповідувати Євангелію – це досягнення, то хочеться витягнути це на такий рівень, щоб наступне покоління, яке виросте, могло сказати: «А ти що не проповідуєш Євангелію? Як ти так живеш?»

Що за Божий народ без Богослужб, без святості, чистоти і відділення? В чому, тоді, особливість цього народу? Чим він, тоді, відрізняється від всіх інших? Ворог, сам диявол, зацікавлений, щоб це все зупинити, щоб це все не робилося – щоб Богослужби не відновлювались, щоб люди не ходили на Богослужби, щоб не проводилися ранкові, вечірні молитви, щоб все це мінімалізувати. Чому? Тому що він знає, що від цього є благоговоління Боже. Якщо народ буде молитись, поститись, буде шукати Бога – він буде сильним народом, який буде виривати людей з цього світу, прийде крах для царства темряви.

Коли ми, сьогодні, пов'язалися з цим світом, це стало частинкою нас – не просто тепер відновити це все.

З Ізраїлем відбулися реформи. Вони відбудували храм, вони зробили свою роботу, вони багато потрудилися, але воно того було варте.

Всередині кожного з нас приходить це усвідомлення. «Устань, бо на тобі ця річ, а ми з тобою. Будь мужній і дій!» (Ездри 10:4). Будь мудрий – встань і дій! Повстань проти цього – сам в собі, для себе, навколо людей, які біля тебе! Спонукай їх, не дозволяйте один одному перебувати у всіх цих непотрібних речах, не миріться з цим! Сьогодні, демони, влади темряви протистоять нам, хочуть вибити нас, витягнути на свою територію, де ми будемо вразливими, де вони зможуть нас вразити. Поки ми живемо в святості, не торкаємось продукту цього світу, нам нічого неможливо зробити.

Павло каже, що Христос чимось досягнув його. Він досягнув його, його серце, його життя Своєю жертовністю, посвятою. Він віддав Своє життя за нас. І це те, що приходить потім, з часом, коли ти усвідомлюєш Хто є Бог – приходить бажання служити Йому і віддавати Йому все. І ти готовий робити безумні кроки заради Господа, не заради своїх амбіцій. Ти готовий робити щось неймовірне, тому що ти бачиш, що Він зробив для тебе. Павло каже, що ми всі повинні так думати: «Тож усі, хто досконалий, думаймо це; коли ж думаєте ви щось інше, то Бог вам відкриє й це» (Филип'ян 3:15). Дальше, Павло ставить себе в приклад: «Будьте до мене подібні, браття, і дивіться на тих, хто поводиться так, як маєте ви за взір нас. Багато-бо хто, що про них я вам часто казав, а тепер говорю навіть плачучи, поводяться, як вороги хреста Христового» (Филип'ян 3:17-18). Він також приводить в приклад людей, про яких він вже згадував раніше їм (приводив їх в приклад, розповідав про них), і йому плакати хочеться від того, як вони живуть – вони поводяться, як вороги хреста Христового. Як можна бути ворогом хреста Христового? Жити як всі! Хто хоче йти за Ісусом, має взяти свій хрест, щоб кожного дня йти за Ним (Сам Ісус про це говорив). Апостол Павло каже, що він нічим не хвалиться, окрім хреста Христового, яким він розп'ятий для світу, а світ для нього. Вороги хреста Христового кажуть: «Не треба «вмирати для себе». Ми живемо в світі, який дав нам Бог. Давайте, будемо насолоджуватись благами цього світу!» Павло каже, що їхній кінець – це загибель: «Їхній кінець – то загибель, шлунок – їхній бог, а слава – в їхньому соромі… Вони думають тільки про земне!» (Филип'ян 3:19). Їхня пожадливість диктує їм, як жити, що їм потрібно робити, за чим гнатись, куди йти, де вчитись, де працювати, як працювати і т. д. Те, за що мало їм би бути соромно, вони ще й тим тішаться. «Життя ж наше на небесах, звідки ждемо й Спасителя, Господа Ісуса Христа, Який перемінить тіло нашого пониження, щоб стало подібне до славного тіла Його, силою, якою Він може і все підкорити Собі» (Филип'ян 3:20-21). Ми сьогодні понижаємо наші тіла і це правда. Є надія, радість, добра новина для кожного з нас – прийде час, коли Бог перемінить наші тіла, щоб стали подібними до славного тіла Його. А що буде з тими, яких шлунок їхній бог? Чи переміняться їхні тіла? Так! Але їхні повищені тіла стануть пониженими, їхній кінець буде загибель.

Це твій вибір сьогодні – не бути, як цей світ! Ми вибираємо слідувати за Христом, понижати свої тіла, не користуватись продуктом цього світу, але знати, що Бог хоче від нашого життя!

Проповідь в відео-форматі