Любов і Зцілення

Євангельська Церква

Моя особиста відповідальність

Володимир Паньчак

                              «І сталося по тому, як Господь промовив ці слова до Йова, сказав Господь теманянину                                         Еліфазові: «Запалився Мій гнів на тебе та на двох твоїх приятелів, бо ви не говорили                                           слушного про Мене, як раб Мій Йов. А тепер візьміть собі сім бичків та сім баранів, і                                         йдіть до Мого раба Йова, і принесете цілопалення за себе, а Мій раб Йов помолиться                                         за вас, бо тільки з ним Я буду рахуватись…» (Йова 42:7-8).

Бог говорить до людей, що Йов єдиний з ким Він буде рахуватись. Сильні слова, чи не так? Це слова, які мають авторитет. Йов, практично, не розумів нічого, що відбувається в його житті.

Інколи, в нашому житті є моменти, коли ми не можемо дати відповідь, ми не знаємо чому саме так (чому прийшло випробування, біль, хвороба і т. д.). І Йов опинився в такій самій ситуації. Він не був грішною людиною. Біблія каже, що Йов був богобоязливий, тримав себе в чистоті, був жертовною людиною. І тут, зненацька, все пішло шкереберть.

Читаючи книгу Йова, ми бачимо багато болі, крику. Йов, навіть, в якийсь момент готовий померти і каже, що краще йому було б не народжуватись, ніж проходити це все. Але, попри це все, Йов дійшов до цієї лінії, коли Бог зупинив це все і був готовий говорити з ним. І дуже добре, коли ми знаємо коли і де закінчаться наші іспити. Якщо ми знаємо, що місяць треба потерпіти – ми готові, рік треба потерпіти – ми готові. Але страшно, якщо ми не знаємо, коли це закінчиться і тут, нам завжди треба включати віру, потрібно хапатись за обітниці, триматись Слова Божого, довіряючи Господу і йдучи, коли навіть не розумієш, що відбувається  довкола тебе. І ці моменти, напевно, самі складні. Але, саме в цих складних моментах, Бог перевіряє нашу віру, або гартує нашу віру, або робить нас тими, якими Він хоче нас бачити.

Християнство – це виклик для кожного. Жити християнськими цінностями, триматись християнських принципів – це виклик для сильних людей. Якщо бути чесними, кожен сам собі може сказати: «Не просто!». Не просто, сьогодні, тримати себе в чистоті, не просто, сьогодні, стримувати свої емоції, не просто говорити на неіснуюче як існуюче, не просто вірити, коли віра кудись дівається, коли вітри здувають нашу віру. І ми не одні такі в цьому світі. Біблія показує нам різних героїв віри, і вони були такі самі. Не просто їм було! Вони переходили різні моменти – були моменти на висоті і були моменти в самому низу, але це все складало шлях їхньої віри. Коли подивитись в життя  цих мужів віри (Авраам, Мойсей, Ісая, Єремія, Йов, Ной), ми бачимо через що їм потрібно було перейти, щоб сьогодні бути записаними в цій Книзі Життя і, щоб ми, сьогодні, вчилися від них як жити, як довіряти, як вірити, тому що джерело нашої віри походить від Слова. Нашу віру ми черпаємо від Слова. І це є реальні історії, які записані в Біблії – це історії різних людей (менших і більших, бідних і багатих, старших і молодших). Що пов'язує всіх цих людей? Всі ці люди, історії яких записані в Старому і Новому Завітах (більшість з них є позитивними героями), ніколи не ухилялись від цієї відповідальності. Чи вони були на піку своєї слави, чи вони були в самому низу, вони були з Богом чесні, вони не боялись того, що вони робили.

Кожна людина є носієм Божої слави, правди, чистоти, святості, мудрості Божої. Наше християнство визначається за межами церкви – наші поступки, наші діла, наша відповідальність, смирення, жертовність на різних етапах, в різних прошарках суспільства, в різних групах, де б ми не були, куди б ми не пішли ми маємо бути представниками Бога, носіями Божої слави, Божої сили.

Коли Бог щось робив, або творив, чи приносив благословення, чи випробування, Він це робив так, щоб люди знали, що це Він. Бог завжди Себе відкривав. Він ніколи не ховався, коли Він щось робив. Він завжди говорив: «Ось Я, говорю до вас, народе Мій…»

Ми читаємо, як Бог говорить з Авраамом: «І сталося після цих випадків, що Бог випробовував Авраама. І сказав Він до нього: «Аврааме!» А той відказав: «Ось я!» (Буття 22:1). Авраам проходив різні моменти, в нього були різні непрості  ситуації. І тут, Бог підводить таку лінію і хоче запитати, чи Авраам все ще з Ним. Коли ми себе ідентифікуємо на чийсь голос, ми кажемо: «Я тут! Я з тобою! Я тебе чую!» І коли Бог кличе Авраама після різних випробувань, Він запитує його де він. Авраам відповідає: «Ось я! Я тут! Я ще живий! Я ще Тебе чую! Я ще тримаюсь Твої принципів, законів». Авраам після цих випробувань не опустив руки. Він не зламався, не нарікав на Бога і, коли він почув голос Божий, він відповів: «Я тут, Боже!». Дальше ми читаємо Буття 22:2-18. Коли Авраам підняв ніж над своїм сином, в нього були серйозні наміри зробити все, що Бог йому сказав – принести в жертву свого сина. Чи думав Авраам, що Бог його зупинить? Напевно, що ні! Коли Авраам відповідає Богу: «Ось я!» − це говорить про те, що він бере повну відповідальність, при здоровому розсудку він робить те, що Бог йому сказав. Біблія каже, що Ісак був улюблений. Авраам чекав його, це була обітниця. Це було те, чим він найбільше дорожив. І з іншої сторони – був голос Божий. Коли ми читаємо цю історію, ми бачимо, що в останню секунду Бог зупиняє Авраама. Бог перевіряє, що стоїть вище? Улюблений єдиний син, чи голос Бога? Що в пріоритеті для Авраама? При здоровому розсудку Авраам чітко розуміє, що він робить. Він бере на себе цю відповідальність, він каже: «Боже, я тут!» Він був готовий вбити свого сина і Бог бачив це, тому Ангел сказав йому зупинитись. Це величезний доказ того, що люди по-серйозному відносились до Того, Хто їх кликав.

Досліджуючи інші історії (поклик Мойсея, поклик Йова, поклик Йосипа, Давида і т. д.), ми можемо побачити, що коли голос Божий був вивільнений на чиєсь життя, всі ці люди брали відповідальність на себе і казали: «Я тут, Боже!» Вони ідентифікували себе. Вони не ховались. Що це значить – визнати себе перед Богом? Ці слова – «Боже, я тут!», в час добра – «Я тут!», в час гонінь – «Я тут!», в час переслідувань – «Я тут, Боже!», в час спокус – « Я тут, Боже!» – це свідоме рішення людини не ховатись. Це відповідальність яку людина бере сама на себе.

Є певні моменти, коли ми проходимо непрості випробування, або непростий шлях, або ж якусь певну боротьбу. Ми так хочемо знайти причину – чому так? Ми хочемо знайти крайнього, перекласти на когось цю відповідальність, або ж за кимось заховатись. Але Бог буде, сьогодні, вимагати від нас не ховатись. Бог буде кликати нас на перші позиції, не боятись цих труднощів і випробувань з якими ми будемо стикатись. І ця ідентифікація – «Я тут, Боже! Я не ховаюсь! Я не ставлю своє вище Твого! Я ціную Твої заповіді, Твоє Слово, Твою праведність! Я тут, Боже!» − це заява, це наша з вами відповідальність перед Богом. Як би нам не було, який би стан душі нашої не був, ми повинні вчитись брати відповідальність за все на себе. Ми повинні вчитись ходити перед лицем Божим відкритими, ми не повинні звинувачувати когось.

Рівень християнства піднімається на новий рівень, де люди повинні брати відповідальність за те, що відбувається навколо них, де люди повинні відстоювати християнські принципи в тих групах де вони є (де вони навчаються, працюють, де вони їздять, з ким вони працюють) всюди де б вони не були.

Якщо ми навчимось справді себе ідентифікувати, говорити Богу чесно: «Боже, я тут!», не просто на словах, а своїми вчинками, своїми ділами Бога ставити вище чогось свого (своїх планів, амбіцій, забаганок), тоді Бог по-серйозному буде працювати з кожною людиною, Бог буде по-серйозному говорити. Найцінніше в очах Бога – це люди (Біблія каже, що саме за них Бог заплатив ціну Свого життя). І Бог, сьогодні, хоче доручити навченим  людям найцінніше, що є в Його очах – людей. Дорога річ дається відповідальним людям. Бог не може найдорожче, найцінніше віддати тим, які безвідповідальні, чи не так?

Нам потрібно змінюватись – вчитись брати відповідальність на себе, брати ці ноші на свої рамена. Нам потрібно усвідомити, що від кожного з нас залежить поширення Царства Божого.

Є моменти, коли ми не можемо дати відповідь, коли ми не знаємо, як поступити, коли ми не знаємо, що буде завтра, але це не означає, що Бог нас забув, що Бог не хоче провести нас через якісь ситуації. Бог не зобов'язаний нам все пояснювати, щоб ми все зрозуміли. Ми повинні зрозуміти, що не завжди нам буде відомо все те, що Бог буде планувати через нас. Але немає значення, що буде виникати на нашому шляху, немає значення через що ми будемо проходити, немає значення як будуть відбуватись події, ми повинні сказати собі, своїй душі: «Душе моя, Бог зі мною! Душе моя, Бог все бачить! Душе моя, ти повинна розуміти, що Бог надіється на тебе! Він щось хоче зробити через тебе! Він хоче використати тебе! Він хоче поширити Царство Своє через тебе, спасти чиюсь долю, вплинути на когось!»

Попри нашу зайнятість, наші справи, попри наші цілі на кожному місці ми повинні пам'ятати і казати : «Боже, я тут! Я горю для Тебе! Для мене Твоє Слово в пріоритеті! Ти вищий того, що я хочу, того, що в мене є!» Навчитись жити так – це питання часу, це важка праця, це кожен день − питання вибору, це кожен день − утверджувати себе, відповідати за слова, брати на себе відповідальність, це кожен день, як вироблення рис характеру, це неможливо купити, чи вимолити в Бога. Ми повинні це здобувати кожен день.

Кожен з нас, як християнин повинен вчитись брати на себе цю відповідальність. Це наш уділ. Без цього ми не будемо щасливі. Без цього ми не знайдемо радості. Без цього ми не знайдемо те, що ми шукаємо. Часто, люди не хочуть брати на себе цю відповідальність і казати: «Ось я!» Адже, шлях за Христом не завжди простий. Більше питань, ніж відповідей часто в нас на цьому шляху. Але, саме, в ці моменти народжується віра, саме в ці моменти ми робимось синами і доньками Бога Всевишнього, коли ми не розуміємо, коли ми не можемо дати відповіді, коли ми не знаємо чому так, а не інакше, але ми продовжуємо слідувати за Христом – це і є істинне християнство. Це і є те правильне християнство – коли ми йдемо, ми тримаємось принципів Слова, науки Христової і ми не зраджуємо ні собі, ані тому, що нас вчили, не зраджуємо Богу, а кажемо: «Боже, я тут!»

Коли ми читаємо про героїв віри, вони проходили свій тернистий шлях, але одне їхнє слово змінювало все. Коли вони говорили Богу «Так! Ось я!», авторитет Бога знисходив на них. Це праця, це жертва, це посвята, це рівень. Це шлях, який вибирає кожна людина свідомо. Цей світ нуждається сьогодні в сильних людях. Ми повинні триматись принципів Христа, казати Богу: «Я тут, Боже!», не ухилятись від відповідальності. І нехай ця міра відповідальності ляже на кожного з нас зокрема!

Проповідь в відео-форматі