Любов і Зцілення

Євангельська Церква

Важливість служіння Ісусу

Олег Савчак

Ми покликані служити Господу, служити Ісусу Христу. Ми всі царі і священики для нашого Бога. Священство сьогодні визначає не одяг, не ряса, а відкриття, розуміння того, що відбувається в серці , і, потім, як ми живемо (як ми цю священнодію застосовуємо на практиці).

Є дуже багато єврейських і грецьких слів, які визначають слово «служіння». Тому, слово «служба», або «служіння» має багато відтінків. Це є почесна служба, на яку призивають, або обирають цю службу люди добровільно. Також – це служити при столах( як прислуга, офіціант). Це як релігійне служіння священика, його священнодія, як в Старому Завіті. Це життя християнина, як безперервне служіння Богу. Це як щоденна праця на користь людям.

Ми для себе повинні постановити, що ми є служителі Божі. Але це не означає, що служіння починається тоді, коли ми ввійдемо в якесь служіння і почнемо трудитись в прославленні, наприклад, чи в дитячій школі, чи ще в якомусь служінні.

З чого починається служіння?

«Як хто служить Мені, хай іде той за Мною, і де Я, там буде й слуга Мій. Як хто служить Мені, того пошанує Отець» (Івана 12:26). Христос і запитує, і проголошує, і навчає – «хто служить Мені, хай іде той за Мною…» Тобто, неможливо служити Йому і не йти за Ним, або йти за Ним і не служити Йому. «…і де Я, там буде й слуга Мій» − тобто, це вже перші кроки до розуміння, до відкриття слова «служити» . Якщо ми ходимо з Ісусом, ми біля Нього близько, Його присутність, Його Слово для нас цікаве, то ми Його слуги, Його служителі, починається служіння. Ісус закликає бути з Ним, ходити з Ним, знати Його. З того все починається. І це завжди для нас виклик. Ми прийшли в церкву – і це є крок віри. Чому ми сюди прийшли? Поклонитись Богу, почути Його Слово. Ми називаємо це служіння Богу, і це все правильно. Але Бога ми тут не бачимо. Ми бачимо групу прославлення, пастора, одне одного. І кожного разу це є виклик, крок віри – іти до Бога, іти в присутність Божу, при тому що Бог дальше є невидимим. Якщо ми не будемо постійно зростати в вірі, рухатись в вірі, ходити в вірі, то нас надовго не хватить. Ми втомимось, ми розчаруємось, ми перестанемо розуміти, тому що весь цей світ так побудований, що ми все хочемо побачити, почути, пережити, порівняти і т. д.

Наступне – це віра. Чому нам так потрібна віра кожен день і завжди? Тому що без віри Богу взагалі неможливо догодити, Йому без віри служити неможливо. Для нас завжди виклик – невидимий Бог, віра, служити Богу невидимому, служити Богу по вірі, ходити перед таким Богом кожного дня. Нам потрібно бути служителями по духу.

Чому ми Бога не бачимо? Тому що був гріх Адама, відбулось розділення, людина просто не може більше бачити Бога на землі в цьому тілі, яке втратило Божу славу.

Коли відбувається Вихід, Бог кличе Мойсея на гору, Він з ним говорить. Був момент, коли люди чули  щось таке неймовірне, коли вони чули, як гора тряслась, гуркіт, голос. Вони злякались і сказали Мойсею, щоб Бог їм не говорив. Краще хай Він говорить Мойсею, а той, вже буде переказувати людям. Вони не захотіли чути голос Божий. Як так? Ми сьогодні, навпаки, бігаємо за чудесами, ознаками, надприродними речами. Це споконвічне питання – якби Бог показався, якби ті злі, невіруючі люди хоча б на мить побачили Бога, всі б на землі покаялись, вірили і т. д. Але це все утопія, це неправда, тому що люди чули, бачили, переживали чудеса і голос чули, і цього хватало лише на день, два максимум. Людини не вистарчало на більше, тому що чудеса не спасають, вони можуть підштовхнути вірити, заставити людину включити дух, молитись, шукати Бога, пізнавати Бога і т. д. Неможливо замінити віру. Сьогодні, ми просто повинні вчитись вірити, довіряти Богу.

Також, ми говоримо про служіння по вірі, про служіння, як результат нашої віри, нашого знання Господа. Ми хочемо, щоб Отець нас пошанував, ми хочемо, щоб Він нас благословив, тому що ми віримо в Нього, любимо Його, але ми до кінця не розуміємо, що це є принцип, це Його Слово. Написано, що якщо ми будемо служити і будемо з Ним ходити, тоді Він нас пошанує, благословить, відзначить (Івана 12:26). Немає якогось іншого шляху – що ми Йому не служимо, ми з Ним не ходимо, ми Його не знаємо, а з другої сторони, ми щось хочемо.

Чим відрізняється ходження з Богом, віра, як Бог називає неіснуюче як існуюче? Щоб ми навчились мислити максимально, як мислить Він. Тобто, ми не просто, як люди – бігаємо, щось робимо, турбуємось про щось, потім повертаємось і аналізуємо, чи треба було нам те, чи ні. Коли Бог каже: «Майте віру Божу!» − це означає, що ми вміємо так, як Бог управляти, розпоряджатись, так  як Бог очікувати і тоді коли треба, і скільки треба. Ось це і є саме складне, тому що людська природа завжди з тим противиться і воює, вона завжди хоче перекрити це, перестрибнути, більше чогось – більше влади, сили, грошей… Цей людський фактор, який нам перешкоджає, це порівняння ( «а в неї те…», «а в нього те…»), тому ми говоримо про речі, які стосуються нас – про нашу віру, про віру Божу, але нашу, особисту, про служіння , але наше, те, яким ми повинні служити Богу, не копіювати когось, не бути просто до когось подібним.

«А тепер, Ізраїлю, чого жадає від тебе Господь, Бог твій? Тільки того, щоб боятися Господа, Бога твого, ходити всіма Його дорогами, і любити Його, і служити Господеві, Богу твоєму, усім серцем своїм і всією душею своєю…» (Повторення Закону 10:12). Є велика різниця між служінням в Старому і Новому Завіті. В Старому Завіті були священики і були люди (приход), люди, які самі по собі,без священика не могли прийти до Бога, не могли принести жертву, не могли складати якісь важливі обітниці. Священик був як посередник. Священики служили невидимому Богу в дуже видимий спосіб – вони кадили, приносили жертви тварин, приносили хлібні жертви, одяг був відповідний, відповідна була скинія із всіма постановами і т. д. Це було необхідним, тому що це все символізувало якісь небесні речі. Це було важливо. Але Біблія говорить, що Господь зробив нас служителями Нового Завіту. І віра, і служіння має походити від нашого серця.

«І Він нас зробив здатними служителями Нового Заповіту, не букви, а духа, бо буква вбиває, а дух оживляє» (2Коринтян 3:6). Різниця Старого і Нового Завіту, що Старий Завіт був більше обрядовий, до тіла, по букві. Хоча, і в Старому Завіті ми можемо побачити, що Бог не був інший, якийсь пластмасовий, мертвий, якому підходило все, а в Новому − Він якось помінявся. Так виглядає, що вже в Старому Завіті Бог виступав проти тих всіх кадил, жертв, які не походили з серця ( Ісая 1) , які були формальні, релігійні, обрядові. Виявляється, що цього було дуже багато, тому що були люди багаті, які могли приносити ті жертви кожного дня, а серця їхні були далеко, вони думали, що можна Бога цим обманути. І в Новому Завіті те саме – люди не служать Богу, не моляться, не читають Писання, але ходять в храм, приносять гроші, звершують якісь обряди перед іконами, створюють якусь картинку, що вони теж причетні, що вони частинка того всього, а Бог каже, що так не працює. Тому, написано, що Він зробив нас здатними бути служителями Нового Завіту.

«Бог,що створив світ і все, що в ньому, бувши Господом неба й землі, проживає не в храмах рукою збудованих, і Він не вимагає служіння рук людських, ніби в чомусь Він мав би потребу,бо Сам дає всім і життя, і дихання, і все»  (Дії 17:24-25). Бог, Який створив світ, Який є Господом неба і землі проживає не в храмах рукою збудованих − це має бути як відкриття, ми маємо нести його людям, тому що люди сьогодні біля храмів ( «там є Бог», «там треба святити паску», «там треба прийти молитись»…). Бог не вимагає служіння рук людських. Якщо ми маємо служити Богу (допомагати, робити якусь роботу, тобто, щось направляти для блага), для того щоб кому ми служимо було краще, комфортніше. Тому, коли ми кажемо «служити одне одному» − це ще так сяк, але коли ми говоримо «служити Богу» − зразу логічне питання – так, ніби Бог має якісь нужди, потреби і Йому треба служити. І зразу ж приходить відповідь – «не вимагає служіння рук людських, ніби в чомусь Він мав потребу, бо Сам дає всім і життя, і дихання, і все».

Приклад Христа: «Так само й Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, а щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох!» (Матвія 20:28). Ми можемо запитати: «Тож навіщо Йому служити, Він ж не прийшов, щоб Йому служили, а щоб послужити?» І тим не менше, завжди були люди, які служили Ісусу – хтось варив їсти, хтось жертвував фінанси, ходив разом з Ним. Тому, Ісус не те, що не приймав ніколи служіння. Він просто заявив, що це не є Його головна ціль, щоб Йому служили, але Він каже, щоб послужити і віддати душу Свою. Тобто, Христос для нас є прикладом у всьому, крім відкупної  жертви.

З чого починається служіння Богу? Не з того, що ми записуємось в якесь служіння і починаємо ходити на групу порядку, наприклад, і це вже служіння. А перш за все, це починається в нашій голові, в нашому розумі, серці. Перш за все, це починається з визначення − чи хочу я служити? Що для мене служіння? Кому я служу?

Ісус говорить про служіння (Матвія 6:24-34). Тут, Він говорить про служіння Богу і служіння мамоні. Що означає служіння мамоні в контексті цього місця Писання? Згідно слів Ісуса Христа служити мамоні – означає журитись, клопотатись, переживати, перейматись своїми проблемами і т д.  Бог говорить, що є дві класифікації – Бог і мамона, і дальше, навіть, пояснює це. Ісус каже, що коли людина журиться, тривожиться, наповнена своїми страхами, вона не перемагає свої страхи, коли людина відразу на всі свої потреби, бажання, проблеми кидається і дає людські відповіді, по-людськи реагує і шукає по-людськи вихід і відповідь, Ісус називає це служіння мамоні. Ісус говорить, що служити мамоні може будь-хто – хто постійно наповнений і переймається журбою, страхами, який постійно шукає і бігає, як люди цього світу, який не радиться з Богом, який не питає в Господа, який не молиться, який багато чого не робить так, як Бог від нього очікує. Написано, що найперше ми повинні шукати Царство Боже. Для кожного це має бути відкриття. Бог каже, що якщо ми будемо ходити в волі Божій, якщо будемо знати Його дороги, шляхи, Його Царство, то те, саме, що нам потрібно, те, що нам необхідне для життя і побожності, все буде дано нам від Бога, абсолютно все. Якщо ми згоджуємось з цим Словом і ми будемо перемагати свій страх, свою журбу, клопоти і будемо з кожною нуждою своєю приходити перш за все перед лице Боже, то Бог буде говорити, являти Свої чудеса в нашому житті.

Дуже важливо зрозуміти – радитись з Богом, молитись про все,згодитись в розумі, що ми будемо служити Богу, а не мамоні, що ми будемо ходити перед Ним, ми будемо перемагати всі свої страхи, журбу, паніку, тривогу, тому що якщо ми це не переможемо, то це є крок до служіння мамоні, і це є крок, який відводить нас від Бога. Так само і суд, критика інших людей. Якщо ми судимо, критикуємо, і ми з цим нічого не робимо, не перемагаємо, то ми перестаємо любити людей. А любов до Бога і до людей − це найважливіше. Якщо ми не перемагаємо журбу, страх, тривогу, клопоти, ми перестаємо служити Богу. Служіння починається з Його волі, Його царства, з Його доріг, Його шляхів, з того, що хоче Він, і Він буде допомагати нам перейти всі наші нужди і проблеми. Бог ніколи не обіцяв, що ми будемо жити в комфорті, в багатстві, в людському щасті, але Він завжди хотів і хоче, щоб ми шукали Його царства і чинили Його волю, і що необхідно для нас ми будемо мати.

«Тож благаю вас, браття, через Боже милосердя, повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу вашу, і не стосуйтесь до віку цього, але перемініться відновою вашого розуму, щоб пізнати вам, що то є, воля Божа, добро, приємність та досконалість» (Римлян 12:1-2). Ми повинні відділити себе від світу для Господа, посвятити себе, згодитись в своєму розумі, серці, що Його воля, Його дороги і шляхи  для нас пріоритетні, почати про це молитись, роздумувати. Почати давати собі чесні запитання («від Бога, чи ні?», «що ти будеш робити − служити Богу чи мамоні?»), і не казати «не знаю», «якось буде», «поживемо – побачимо». Поки ми будемо, як ті фарисеї, посередині, ми не будемо рухатись вперед, нічого не буде мінятись. Бог хоче, щоб ми знали, щоб ми відновлювались розумом. Для того ми повинні молитись, поститись, читати Слово, проводити час з Богом, щоб наш розум відновлювався. Якщо наш розум не відновлюється, то ми будемо служити мамоні, тому що клопоти, проблеми, тягарі атакують нас кожен день.

Служіння Богу починається з голови і з серця, з чесності, з прийняття рішення, коли ми для себе встановлюємо чи для нас це важливо, актуально?Чи ми про це, взагалі, думаємо, чи ні? Можна, навіть, молитись і всі ті молитви до Бога можуть крутитись довкола нас і мамони.

Служіння повинно вийти назовні. «Нехай кожен дає, як серце йому при зволяє, не в смутку й не з примусу, бо Бог любить того, хто з радістю дає! А Бог має силу всякою благодаттю вас збагатити, щоб ви, мавши завжди в усьому всілякий достаток, збагачувалися всяким добрим учинком, як написано: Розсипав та вбогим роздав, Його справедливість триває навіки! А Той, Хто насіння дає сіячеві та хліб на поживу, нехай дасть і примножить ваше насіння, і нехай Він зростить плоди праведности вашої, щоб усім ви збагачувались на всіляку щирість, яка через нас чинить Богові дяку. Бо діло служіння цього не тільки виповнює недостачі святих, але й багатіє багатьма подяками Богові»  (2Коринтян 9:7-12). Мова йде про фінанси, але тут є принцип, який є глибший, ніж просто служіння фінансами. Принцип, який стосується не тільки фінансів, але будь-якого служіння – Бог має силу всякою благодаттю нас збагатити. А всяка благодать це стосується різних сфер, там де ми маємо нужду.

«…щоб ви, мавши завжди в усьому всілякий достаток, збагачувались всяким добрим учиноком…» − Бог очікує не грошей. «…плоди праведності вашої…» − це ставлення, відношення до Бога, до людей, до різних ситуацій.

Бог в кожному служінні, в тому числі і фінансовому, не очікує просто, щоб нас збагатити. Він говорить, що якщо ми розуміємо цей принцип, ми відділились від мамони, ми почали служити Богу з вірою, ми стали служителями Нового Завіту, ми зрозуміли принцип Божий, підхід Божий , то Бог каже: «Дивись, що тебе чекає!». «…щоб усім  ви збагачувались на всіляку щирість, яка через нас чинить Богові дяку. Бо діло служіння цього не тільки виповнює недостачі святих, але й багатіє багатьма подяками Богові». Бог шліфує характер через служіння.

Служіння Богу – це служіння подяки. Тому, ми повинні дякувати за все, свідчити. Саме головне – за все, на всякому місці, всім хто ми  є і що ми маємо – дякувати Богу.

Проповідь в відео-форматі