Любов і Зцілення

Євангельська Церква

Вдячне серце

Олексій Вощило

Осія… «для Єфремового племени Осія, син Навинів» (Числа 13:8). Люди ці жили в Єгипті, вони вже звикли до стабільності. Кожен день вони працювали, отримували їжу, зарплатню. І це все нагадує колишні часи – «совок», стабільність, коли був Радянський Союз, коли в тебе не було ніяких перспектив, коли ти був колгоспником і твої діти мали ставати колгоспниками, коли ти не бачив дальше ніякого руху… «Совок» був подібний до цього рабства, в якому жили  люди в часи Осії. І тут приходить один чоловік з їхнього племени і говорить, що треба виходити на вихід…

Ворог нашого кращого – це те добре, що ми маємо. Нам здається, ну що ж поганого у стабільності, працюємо, все добре, але дальше то руху немає. Стабільність – це добре, коли вона стабільна, коли вона не обвалює фінанси, не обвалює життя. Але мова йде про іншу стабільність, «совкову», де не було розвитку, де неможливо було розвиватись і рухатись вперед.

Мойсей був схожий до фараона, він спокійно заходив до нього і говорив з ним. Уявімо ситуацію, як би змінилася Біблія, якби фараон сказав: «Відпущу, брат! Йди!». Ми б сьогодні не чули про Єгипет, як про третьосортну країну, а ми б чули про Єгипет, як про надрозвинену країну. Чому? Тому що Божа благодать була б на ньому.

Як важко у своєму житті зробити вибір… Впертість… Ми рухаємось так вперто, тому що ми так хочемо, ми так бачимо… А впертість у Виході довела до поразки… Чи думав той фараон, коли відпустив народ Божий : «Йдіть, відсвяткуєте, принесете жертву, а потім прийдете і будете працювати»? Ні!

«Не давайте більше народові соломи, щоб робити цеглу, як учора й позавчора. Нехай ідуть самі, та збирають собі соломи. А призначене число цегли, що вони робили вчора й позавчора, накладете на них,не зменшуйте з нього. Вони нероби, тому кричать: Ходім, принесімо жертву нашому Богові!» (Вихід 5:7-9).

«Совок»… Це те, що руйнувало сім'ю, будь-який стан, всякі відносини, це те, що не давало розвиватись. І в той же час інше – коли Бог дає сьогодні шанс і каже: «Вийди!» Коли народ Божий вийшов, фараон, який думав, їхавши повернути цей народ рабів, що це ж раби і вони мають бути повернуті, поставлені на місце, і хай дальше роблять цеглу. Дивлячись в наше життя, якби ми були на місці того народу, побачили б всі ці чудеса і знамена, що цей народ бачив, як би ми відреагували? Напевно, точно так, як і вони… Чому? Тому що від того часу, коли були євреї в рабстві і до цього часу нічого не змінилося, і в нашому житті ми такі самі як і вони. Чи повірили ми от так просто і легко в одну мить?

Коли народ ізраїльський вийшов і був в пустині, Мойсей збирав людей, які мали відвідати той край, який «тече молоком і медом», і Бог говорив до нього, зібравши 70 чоловік єврейської старшини, ті, які були в авторитеті, Він сказав: «І я зійду, і буду розмовляти там із тобою, і візьму від Духа, що на тобі, і покладу на них, і вони носитимуть із тобою тягара того народу, і не будеш носити ти сам» (Числа 11:17). Почалось формування синівства. З 70 чоловік, яких Мойсей привів перед Боже лице в скинію заповіту, 70 чоловік отримали від Духа Святого, щоб нести тягара. З 70 чоловік тільки двоє сказали: «Підемо! Завоюємо!» − Ісус Син Навин і Калев. Інші сказали: «Вкаменувати! Вбити! Вибираємо собі іншого старшину і рухаємось назад!»

Ісус Христос дав кожному з нас Дух синівства, Дух всиновлення. «Бо всі, хто водиться Духом Божим, вони сини Божі; бо не взяли ви духа неволі знов на страх, але взяли ви Духа синівства, що через Нього кличемо: Авва, Отче! Сам Цей Дух свідчить разом із духом нашим, що ми діти Божі. (Римлян 8:14-16).

Можна уявити себе на місці ізраїльського народу, чи дякували б ми за таку свободу у пустині? Пустиня − де немає нічого, тільки пісок, нічого не росте, навіть еха немає там, де навіть сліз не видно на піску… В пустині кожен з нас робить свій вибір… Пустиня – це місце, де ми позбавляємось якигось певних речей, де ми щось відкидаємо. Пустиня – це місце, де ми формуємо характер, формуємо віру, підносимось перед Божим лицем. Без пустині немає гори преображення, тому що людина, не пройшовши пустиню, не пройде на гору, в славу Божу, в присутність Божу. Пустиня – це можливість робити кожному з нас свій вибір. Ми можемо роптати, сваритись, наговорювати, ми можемо сісти і нікуди дальше не йти, а можемо поступити по-іншому – можемо шукати славу Божу. Пустиня – це місце, де проходить селекція – відсів, коли  ми відсіваємо з свого життя все непотрібне. Часто ми дивимось на своє життя і не хочемо бути в пустині. Хто хоче проходити через пустиню? Але без пустині ми не пройдемо в щось краще.

В цій пустині ізраїльський народ піднімає зойк. Хто ж хоче бути в пустині? (Числа 14:1-9). Нарікання… Як це пустиня? Ми часто нарікаємо в житті через ту пустиню, через яку нас провадить Бог, думаючи, що це є неправильно, аж поки приходить відкриття, що ми в пустині, тому що забули щось там відкинути, залишити. Ми звикаємо до цієї пустині і все своє християнське життя так живемо, рухаємось в пустині, тому що нам так подобається. Ми нарікаємо на Бога, чи на своє життя, сім'ю, батьків, тому що ми в пустині і нам так добре, а, можливо, нам потрібно скинути ці шори, зняти те, що перешкоджає нам, відділяє нас?

Євреї хотіли вкаменувати Калева, Ісуса Навина, Мойсея, Аарона : «І сказала була вся громада, щоб камінням закидати їх, та слава Господня появилася в скинії заповіту всім ізраїлевим синам…» (Числа 14:10). Іноді, ми рухаємось в пустині і думаємо, що немає слави, так важко йти… Пустиня – це пісок, а ще коли ти йдеш і несеш якийсь тягар, який тобі непотрібний, ти думаєщ, що так важко йти, де ж та слава Божа? А слава Божа з нами, переплавляє і очищає нас, формує з нас синів і дочок Божих, яких Бог хоче бачити в нас.

Бог формував в пустині нове покоління – покоління Калева, Ісуса Навина. Ці два чоловіки увійшли в Ханаан, отримали те, що вони мали отримати тільки за віру свою.

Ісус Навин після смерті Мойсея стає вождем цілого народу, нового покоління, яке вийшло з пустині. Хто такий вождь, керівник? Це та людина, яка несе відповідальність на собі не просто за своє життя, а за життя інших людей. Кожен чоловік в Церкві є вождем в своїй сім'ї, є тим, через кого благословляється сім'я. Від чоловіка залежить чи є слава Божа в сім'ї, чи є сварки і все інше. Чому? Тому що на чоловіка покладене це освячення від Господа всієї сім'ї. Якщо в сім'ї все нормально – це є земля обітована. Якщо Бог – Владика і Цар, Отець Небесний є центром бачення всієї сім'ї – це сім'я обітована, яка має благословення від Отця, яка розвивається і рухається вперед. Чому? Тому що в сім'ї правильний вождь.

«Усе так, як слухалися ми Мойсея, так будемо слухатися тебе, тільки нехай буде Господь, Бог твій, з тобою, як був Він із Мойсеєм. Кожен, хто буде неслухняний наказам твоїм, і не буде слухатися слів твоїх щодо всього, що накажеш йому, нехай буде вбитий. Тільки будь сильний та відважний!» (Ісус Навин 1:17-18). Перед тим цей народ кричав, що їх привели в пустиню, щоб вони там померли, і так сталося… Вони сказали ці слова, і вони померли в пустині… Вони зробили свій вибір… І вийшло нове покоління, яке сказало, що буде рухатись за своїм вождем, але щоб Бог, Який був з Мойсеєм, був і з ним. І ми, бачачи рух Ісуса Навина, бачимо ті чудеса, які Бог робив через нього, бо Він був з ним… Розділяється ріка… Є багато різних думок, догадок, що ріка висохла, або щось її перегородило і т.д. Чудо на те воно й чудо, щоб ламати всякі стереотипи і бачення, всякі фізичні і космічні закони. Ріка зупинилась від джерела і до того місця, де мали перейти євреї. І цей народ побачив, що Бог, Який був з Мойсеєм, Він був і з Ісусом Навином. Бог, Який був у пустині, Він з ними разом рухається далі.

Був такий чоловік Ахан, який вкрав прокляте. Бог сказав через Ісуса Навина не брати ніяких речей, все знищувати від худоби, від малого до великого. Ахану просто сподобався цей плащ, пару срібняків, злиток золота, і він вирішив це заховати. Чомусь так є, ніби покоління вимерло, але читаючи це, виходить, коли ці 70 чоловік прийняли від Духа Святого, Бог розділив через Мойсея їхні тягарі, і з цих 70 чоловік тільки двоє могли спастися, тобто лишитись живими, пройшовши через пустиню. Тут так сталось, що з цілого покоління, з мільйонів людей, які вийшли з пустині, один виявився бродягою, який вирішив взяти це все. Був кинутий жереб, і він був знищений…

Чудеса і знамена… Приблизно десь 6 років йшло завоювання Ханаану Ісусом Навином. Такі чудеса і знамена, які були явлені в його служіння не були ще на світі ні разу, навіть ніхто ще не чув про це (Ісус Навин 10).

Ми часто уявляємо в житті своєму чудеса. А чи вдячні ми є за ті маленькі чудеса, які є в нашому житті?

Ми повинні дати місце Богові воювати за нас. Часто, ми, потрапляючи в різні ситуації, боремося в своєму житті «проти вітру», не досягаючи нічого. Ми не розуміємо, як нам дальше боротись. А Бог каже, щоб ми віддали все, що нас тяготить Йому, коли ми в якісь депресії, чи в борговій ямі, чи в недузі. Бог хоче сьогодні воювати за наше життя. Коли ми не розуміємо, не бачимо і не знаємо, як це робити потрібно скинути цей тягар. Нам треба взяти це Слово Боже і дати Господу можливість воювати за нас. Господь бажає воювати за Своїх дітей, за Свої дочок і синів. Господь хоче підняти прапор благодаті в нашому серці, щоб народ Божий тішився Господом.

Пройшовши пустиню, Ісус Навин не втратив цілі, орієнтації на Господа, правильного шляху, він йшов вперед. І Бог кожному з нас дає шанс йти вперед. Бог є переміна, вихід. Бог не є Тим, Хто вводить в якісь рамки. Бог не є Той, Який просто намальований, а ми лише дивимось на Нього і все. Бог Живий! Як Він вів Ісуса Навина, так Він є в нашому житті. Коли нам важко, коли ми не бачимо виходу, нам потрібно піднімати цей прапор, яким є Ісус Христос в нашому серці, піднімати і садити на престолі свого серця – сьогодні, зараз, завтра, кожну секунду свого життя. І ми побачимо переміни в своєму житті, в своєму серці, в своїй сім'ї, в своєму домі, тому що Бог дає переміни, Бог є Богом перемін. Бог – Він Той, Який веде до кращого, Який дає нову дорогу…

Проповідь в відео-форматі