Любов і Зцілення

Євангельська Церква

Чим наповнене серце, те говорять уста

Олег Савчак

Зміст, або наповнення, яке ми носимо в собі, в своєму серці визначає якість нашого життя – як ми думаємо, говоримо, поступаємо і в результаті які наслідки ми пожнемо в житті. Одне з місць Писання говорить, що як людина думає, така вона і є. Спочатку є духовне, невидиме, воно є первинне, початкове, і потім щось стається видиме. Бог – Творець Словом, Бог мав в Собі життя, любов, ціль. Він знав, що Він хоче, куди Він хоче рухати цей світ. Бог вкладає в нас творчий потенціал, можливість творити, самостійність, тому що ми створені за Його образом і подобою.

«Над усе, що лише стережеться, серце своє стережи, бо з нього походить життя»  (Приповісті 4:23).

Над усе… Над усе, що тільки можна пильнувати і берегти, ми повинні берегти своє серце. Ми повинні поставити потужну охорону нашого серця, щоб ніщо не могло вкрасти в нас те, що Бог туди помістив. Питання стерегти в світі – це охорона, зброя, військо, армія, військовий об'єкт, коли щось стережуть, охороняють, ми – бережемо своє серце.

Часто Слово Боже говорить про наше серце, як якусь ємкість, контейнер. Часто говориться, що хтось «заховав в серці», чи що Марія «зберігала в серці», чи «в чистоті серця», чи «відкрив серце», і таких прикладів є дуже багато.

Серце – це є скарбниця, або сейф, де зберігаються цінні речі. Для того щоб ми могли щось віддавати, використати щось, нам щось потрібно покласти у серце.

«Добра людина із доброї скарбниці серця добре виносить, а лиха із лихої виносить лихе. Бо чим серце наповнене, те говорять уста його!» (Луки 6:45).

Виявляється, що добро доброї людини в скарбниці її серця, це в місткості , в тому, що покладено в її скарбницю, в її серце. Доброта людини, любов, якісь хороші вчинки, її служіння, милосердя походить з того, коли вона виносить з скарбниці серця добро. Коли ми говоримо, що ця людина лиха, вона не панує над своїм гнівом, не стримує свої емоції, говорить зло, це говорить, що в серці вона цим наповнена, і перед тим, як вона це поклала в серце, вона про це думає і, в кінці кінців, вона про це говорить.

Наше серце подібне на те, коли ми маємо владу, ключі, певні можливості. Світ говорить, що ми не маємо влади і ми не можемо наказувати серцю. Але як тільки ми приймаємо рішення, що ми маємо відповідальність, владу і в наших руках є цей ключ, ми відповідальні за те, що в нашому серці є добре чи погане, які думки, які бажання, яка місткість його і що виходить з цього серця, ми нікого не зможемо звинуватити в чомусь, тому що ми відповідальні за те, що ми поклали в середину свого серця.

«Що ж виходить із уст, те походить із серця, і воно споганює людину. Бо з серця виходять лихі думки, душогубства, перелюби, розпуста, крадіж, неправдиві засвідчення, богозневага» (Матвія 15:18-19). Це слова Ісуса Христа. Він казав, що якщо ми їмо якусь їжу, і, навіть, немитими руками, ніякої проблеми в цьому немає, але що виходить із уст, те походить з серця і воно опоганює людину, якщо ми поклали щось у серце недобре, погане.

В Біблійній мові, часто, серце – це є розум. Як саме відбувається цей обмін – що ми віддаємо назовні і що ми приймаємо? Вікна нашого серця – це є очі і вуха. Що таке вікна, наприклад вікна помешкання? Через вікна може приходити свіже повітря, тепло чи холод, світло. Вікнами ми приймаємо щось. Двері серця – це наші уста, вони працюють на прийняття і на віддачу. Очі і вуха − це те, через що ми вкладаємо в наше серце щось – добро, зло, якісь роздуми, події, ситуації. Двері нашого серця – це наші уста. Ми будемо говорити те, чим наповнені наші серця. Якщо ми будемо відкривати очі і вуха в напрямку світла, добра, того що є Боже, роздумів про Його речі, щось буде відбуватись з нашим серцем. Інша сторона – коли ми говоримо неіснуюче як про існуюче. Коли ми знаємо, що правильно і добре, і, можливо, ми з тим ще не згоджуємось, ми його до кінця не розуміємо, тоді ті двері працюють на захід, тобто ми починаємо говорити те, як правильно і тоді це починає переходити в наше серце. Коли ми починаємо працювати на запуск, на середину, рано чи пізно воно приходить в наше серце, тому що наші уста – це є двері серця.

«Бо коли ти устами своїми визнаватимеш Ісуса за Господа, і будеш вірувати в своїм серці, що Бог воскресив його з мертвих, то спасешся, бо серцем віруємо для праведности, а устами ісповідуємо для спасіння» (Римлян 10:9-10). Наші уста – це є двері. Двері, які виходять назовні, коли ми виносимо щось з свого серця, ми говоримо щось – добро чи зло, благословення чи прокляття, радість, захоплення чи осуд, заздрість, злобу. Ми можемо також через наші уста працювати на середину – коли ми починаємо говорити Боже Слово, коли ми згоджуємось з Ним.

Ми повинні стерегти своє серце. Серце – це є наші думки, наш розум. Біблія говорить про відновлення нашого розуму. Що таке віра, або наповнення нашого серця? Це коли наш розум максимально оновлюється через Боже слово, він, фактично, з'єднується, зливається з нашим серцем .

Покласти в серце – це прийняти щось через наші очі, наші вуха. А що ж означає зберігати? Це означає роздумувати, підживлювати те, що приходить від Бога в наше серце. Заховати щось, якісь добрі звички, плоди, добре слово – це означає, коли ми приймаємо від Бога і зберігаємо, як скарб, роздумуємо про це, повертаємось до цього і тоді воно спрацьовує в нашому житті.

«та не може ніхто із людей язика вгамувати, він зло безупинне, він повний отрути смертельної! Ним ми благословляємо Бога й Отця, і ним проклинаєм людей, що створені на Божу подобу. Із тих самих уст виходить благословення й прокляття. Не повинно, брати мої, щоб так це було!» (Якова 3:8-10). Часто, з тих самих уст може виходити і позитивне і негативне, але так не має бути.

«Я в серці своїм заховав Твоє слово, щоб мені не грішити проти Тебе» (Псалом 119:11). Ми оберігаємо Слово Боже, щоб не грішити проти Господа. Перш ніж щось сказати ми повинні подумати добре.

«Небагато вже Я говоритиму з вами, бо надходить князь світу цього, а в Мені він нічого не має» (Івана 14:30). Ми бачимо в теперішній час, що князь темряви прийшов – несправедливість, беззаконня є довкола нас, чи не так? Князь світу впливає в теперішньому світі, але в нас він нічого немає. Князь цього світу – спокуси, атаки, страхи, світ хитається, негативні новини, але в нас він нічого не має. Це знову наша влада. Зовні може бути темрява, брехня, корупція, ненависть, злоба, в середині – ми можемо сказати, що в нас він нічого не має. З Богом можливо бути в світі, але бути не від світу.

«Смерть та життя у владі язика, хто ж кохає його, його плід поїдає» (Приповісті 18:21). Нарікання, негативізм ми повинні відкидати. Нести життя чи смерть – це у нашій владі. Ми несемо життя, коли ми говоримо будівні слова, коли ми благословляємо, коли ми несемо мир, радість і це впливає на людей. Ми всі потребуємо хороших, теплих слів. Нарікання притягують Божий суд. Нарікання – це і є суд. Коли ми на щось, або на когось нарікаємо – це означає, що ми судимо, автоматично. Інколи нарікання можуть мати підставу, але яка користь нам з того? Якщо ми нарікаємо, ми притягуємо Божий суд в своє життя.

Кожен з нас повинен зрозуміти три моменти:

 Все в нашому житті, в нашому розумі, серці формує атмосферу довкола нас – притягує або відштовхує друзів, впливає на наш характер і поведінку, і в кінцевому результаті, відображає якість нашого життя. Чим наповнене наше серце, те будуть говорити уста. А говорити уста – це мислити, так жити, так поступати, так ходити кожного дня. В результаті ми до чогось дійдемо – або ми будемо ходити в світлі, в Божій силі, ми будемо мати мир, радість, нести життя і щастя іншим людям, або ми будемо жити в ракушці, ми будемо звинувачувати весь світ, нам ніхто не зможе догодити.