Чим наповнене серце
Для нас природно сприймати когось незнайомого за зовнішністю – одягом, манерою поведінки, мовою. Але реально людина пізнається лише у повсякденному житті – у спілкуванні, спільній роботі чи якихось справах, тому що в дійсності ми являємо собою те, чим є наш внутрішній світ. Зазвичай говориться про добре чи зле серце, бо саме воно є вмістилищем людських почуттів, які і визначають суть людини. Добре серце – як сейф, скарбниця, де зберігаються цінні речі. Воно переповнене любов’ю, мудрістю, великодушністю, милосердям, щирістю, співчуттям та терпеливістю. «Добра людина із доброї скарбниці серця добре виносить, а лиха із лихої виносить лихе», – каже Біблія. Адже невидиме (душа) є первинне, початкове, а вже потім видиме.
Ми створені за образом і подобою Божою, а Він усе творив Своїм Словом: всесвіт, природу, людину. В нас Бог теж вклав подібний потенціал. Так що наші слова мають силу – як руйнівну, так і будівничу. «Смерть та життя у владі язика», – навчає нас апостол Яків. Тому перш ніж щось сказати, треба добре думати. Ми несемо життя, коли говоримо позитивні слова – благословення, миру, радості, лагідності. В іншому разі – протилежне. Від чого ж залежить зміст слів у наших устах? Від того, чим наповнене наше нутро. Тому вкрай важливо бути пильним до того, що слухаємо, на що дивимося, бо таким чином ми впускаємо всередину себе хороше чи зле, а значить, життя чи смерть. Очі і вуха – це вікна нашого серця. Якщо ми будемо їх відкривати до світла, добра, правди, тобто всього Божого, того, що дає натхнення, то ми і самі такими станемо. І навпаки, серце наповнюватиметься злобою, якщо слухати і дивитись щось негативне.
Нам звично все найцінніше (матеріальне) дуже пильно охороняти – з допомогою зброї, війська, армії. Але насправді набагато важливіше і потрібніше сторожувати власне серце. Бо багатство (чи убозтво) людини криється саме в ньому, в його місткості, в тому, що там накопичено. Це виявляють наші уста, бо вони є дверима серця. Якщо там віра, надія й любов, то на устах буде підбадьорююче слово, добрі наміри, гарні побажання. Коли ж людина лиха, не панує над гнівом, не стримує свої емоції, говорить зле, це означає, що цим наповнене її серце.
Прийнято вважати, що ми не можемо наказувати серцю, бо не маємо над ним влади. Але це хибна і небезпечна думка. Бог наділив нас здатністю володіти своїм серцем. Тому стерегти своє серце, пильнувати, що в нього впускаємо, під силу кожному. Це можна порівняти з тим, що ми маємо ключ від якогось приміщення. Тож замикаємо його для злодіїв та інших ворогів і пускаємо туди лише своїх, друзів. Так само і з серцем: як тільки ми приймаємо рішення бути відповідальними за сердечний ключ (це невидимий внутрішній стопор, наша духовна спроможність дати відсіч, не впускати у свій розум всяку погань), то одразу з’являється мудрість і здатність користуватися тим ключем, відкривати скарбницю свого єства для доброго і тримати надійно закритою від злого, а також пильнувати, що виносимо з неї через свої двері-уста.
Мудрий Соломон каже, що життя походить саме з серця. Тому мати чисте і благородне серце – велике щастя. Бо до таких людей Бог благоволить, тому вони ні в чому не мають недостатку – насичені днями, плідні в усіх справах, їхній дім повний добра. Серце таких є справжній скарб. Воно вільне від лукавих помислів, здатне бачити чиюсь біду, горе, сіяти надію там, де розчарування і відчай, не тримати образ, бажати всім добра, тішитися радістю ближнього... Поряд з такими добре всім...
Пастор Олег САВЧАК, м.Тернопіль