Любов і Зцілення

Євангельська Церква

Люди спасаються-церква зростає. Інтерв'ю пастора.

Люди спасаються-церква зростає. Інтерв'ю пастора.

Нещодавно прихожани церкви «Любов і зцілення» м.Тернопіль відсвяткували 17-ий День народження своєї релігійної громади. Нашій редакції випала нагода поспілкуватися з пастором Олегом Савчаком. Він був одним із тих, хто розпочинав церкву і вже більше десяти років благополучно очолює її паству.

–Шановний пасторе, то як пройшло свято? З’їхалось, мабуть, багато гостей?

–Звичайно, такі події завжди приємні й радісні. До річниці нашої церкви була приурочена святкова конференція на тему «Пізнанням Господньої слави буде наповнена уся земля». Саме на цьому зосереджували увагу у своїх проповідях наші гості – пастори з Америки, Шотландії, Іспанії, України. Приїхали нас привітати також брати і сестри з дочірніх церков. Усі раділи, що є такий прекрасний привід зустрітися зі старими друзями, поділитися успіхами і негараздами, обмінятися враженнями і новинами, потішитися за інших і собі отримати підбадьорення. Особливо послужив своїми молитвами пастор з Америки Даг Ватсон, через нього багато людей отримали пророцтва від Бога. У такі моменти по-особливому відчувається, що ми – велика родина. І об’єднує нас Господь.

–Дні народження, як правило, рясніють спогадами. Як же починалась ваша церква?

–Перші кроки у цьому напрямку були зроблені у далекому 93-му. Звичайно, тоді не думалось, що то буде церква. Просто мій друг загорівся ідеєю запровадити у нашому місті євангелізаційні служіння. Запропонував мені долучитися. Я підтримав. Удвох ми проповідували Благу Звістку в кінотеатрі «Комсомолець». З орендою музичної апаратури та залу допомагала місія «Віфлеєм». Нашими слухачами тоді більшістю були діти, багато з них каялося. З часом почали приходити й дорослі. Так невдовзі настав момент, коли нам вже захотілося чогось більшого, ніж лише разові недільні зібрання. Сформувалася команда, почали мріяти про церкву і обговорювати її назву. Під час однієї ревної молитви з небес прийшло одкровення, що церква називатиметься «Любов і зцілення». У цих двох словах зосереджувалася мета наших служінь. Любов – тому що Ісус заповідав любити Бога «усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом, і з цілої сили своєї» та любити «ближнього, як самого себе». А частиною Його великого доручення – нести людям спасіння, проповідуючи Благу Звістку,– якраз є зцілення душі і тіла. Минуло небагато часу і наше палке бажання мати церкву здійснилося. У жовтні 1994 року в Тернополі офіційно була зареєстрована Церква Повного Євангелія «Любов і зцілення». Першим її пастором став Юрій Столярчук.

–Порівняно з традиційними церквами, ваша доволі-таки молода. Як вдається завойовувати довіру серед людей і залучати прихильників?

–Дозвольте пояснити, що наша церква не така уже й молода. Адже ми є складовою одного з головних напрямків християнства – протестантизму, що сформувався ще у ХVІ столітті і представляє собою об’єднання незалежних церков, церковних союзів і деномінацій. Ця релігійна течія, започаткована Мартіном Лютером, виникла в Європі як альтернатива до, на той час зубожілої, Католицької церкви. Вона визначається трьома основними положеннями: спасіння власною вірою, священство всіх віруючих і виключний авторитет Святого Писання. Слідуючи саме цим принципам християнського вчення, ми і набували довіри оточуючих. Варто зауважити, що коли народжувалася наша церква, в країні панував духовний вакуум. Народ прагнув Божого Слова. Ми виходили на вулиці, майдани, стадіони – проповідували всюди, де тільки можна було. У живому спілкуванні, доступною мовою розповідали про Божу любов, Його милість, прощення, про смерть і воскресіння Ісуса Христа. Думаю, важливо, що наше служіння не обмежувалося лише проповідями. Ми молились за нужди людей, за їх зцілення, звільнення, підбадьорювали в їхніх бідах, намагались своєю любов’ю явити Христа.

–Чи існує у вашій церкві ієрархія?

–Ієрархії, у звичному розумінні цього слова, немає. Наша церква є автономною і незалежною. Але вона не існує сама по собі, а входить у Міжнародне об’єднання церков і служінь «Every nation» (Кожна нація). Воно діє у більш як 60-ти країнах світу, має президента, апостолів, пророків, регіональних лідерів. Але це не можна назвати ієрархією, бо підзвітності, як такої, і контролю зверху не існує. Кожна церква має свободу, в тому числі і фінансову. В межах об’єднання ми реалізовуємо масштабні євангелізаційні проекти, проводимо спільні конференції, пасторські навчання та, при потребі, допомагаємо одне одному.

–Яких успіхів вам вдалося досягти? У чому бачите негатив?

–Попри труднощі і проблеми у країні, церква зростає, її вплив поширюється у різні сфери. Діють жіночий та чоловічий реабілітаційні центри, де люди отримують звільнення від наркотичної та алкогольної залежності. Нещодавно відкрився адаптаційний центр, де пристосовуються до життя на волі жінки, які відбули покарання. Церква має вплив і в молодіжному середовищі. Члени МХЦ «Кайрос» і благодійної організації «Нове життя» пропагують здоровий спосіб життя серед учнів шкіл, студентів коледжу і університету та мешканців гуртожитків. Проводять «Клуби дозвілля» різноманітної тематичної направленості, у тому числі і біблійної. Налагоджено недільне служіння у військовій частині, де проповідується Боже Слово, звучить заклик до покаяння. Втішає, що у жіночій колонії, де буваємо по два рази на тиждень, вже діє повноцінна церква, працює біблійна школа, щороку відбувається хрещення. Там проводиться серйозна євангелізаційна робота. Також маємо ефективне сімейне служіння. Пройшовши курс навчання, уже біля 60-ти пар зміцнилися у подружньому житті. Відпрацьовано систему функціонування літніх християнських таборів для дітей та молоді.

    Щодо негативу, то шкода, що багато людей приходять на зібрання, ніби й щиро відкривають серце для Бога, але, піддаючись різним спокусам, за якийсь час відходять від церкви. Це найбільш болюче. Так хочеться, щоб вони не покидали Господа!

–У православ’ї існує цілий ряд певних вимог, заборон, канонів і традицій. Що вважається найбільшим гріхом з точки зору вашої деномінації?

–Чітке і беззаперечне визначення гріха дається у Біблії. Святий апостол Павло у Посланні до галатів вказує на неправедні дії людей, які ведуть до смерті: чари, сварки, заздрість, гнів, суперечки, п’янство, гулянки і т.д. Вчинивши щось подібне хоча б раз, людина засуджує себе до пекла. Тому не існує більшого чи меншого гріха, як вважають люди, порівнюючи, наприклад, образу з убивством. Та все ж, найбільш противні Богові ідолопоклонство, тобто гріх проти Самого Всевишнього, коли людина поклоняється не Йому, а твориву, і перелюб, бо це є злочин проти власного тіла, що призначене бути храмом Святого Духа. Але всі ці беззаконня є наслідком найпершого – невірства, неприйняття Христа як Господа і Спасителя. Якщо людина не покається, то все одно вона буде засуджена, навіть за найменший проступок.
Якихось додаткових заборон, крім тих, що визначені у Божому Слові, у нас не існує. Немає і традиційних свят, відзначаємо лише ті, що пов’язані з життям і служінням Ісуса Христа. Пости бувають як загальноцерковні, так і особисті, які віруючі визначають для себе індивідуально. Але кожен піст має певну мету.

–Часто люди бояться не самого гріха, а кари за нього. Але, як правило, думають, що розплачуватись доведеться колись пізніше. Що скажете з цього приводу?

–Покарання буває різне. Воно проявляється і тепер у вигляді негараздів, хвороб чи невдач, і настане в той день, коли Бог судитиме всіх. Люди ніби то й бояться, але не знають напевне, як там буде, тому й відносяться до цього поверхнево. Та є певні закони і принципи, які не діють вибірково і які Бог не відміняє. Що людина сіє (слова, вчинки, відношення), те повертається до неї врожаєм (посієш вітер – пожнеш бурю). Незалежно від того, боїмося ми, чи ні, суд буде. Рано чи пізно доведеться відповідати за все, навіть за кожне гниле слово. Тому Бога треба боятися. Він не дивиться на особу і з Ним неможливо буде залагодити справу по-своєму, а значить – потрібно чинити Його волю. Але справді, люди більше бояться видимого, а що невидиме, то здається далеким і неймовірним.

–Як, на Вашу думку, у грішному і недосконалому світі зберегти чисте серце – вільне від обурення, осуду, злоби, ненависті?

–Є лише один спосіб – бути якомога ближче до Бога. Яким чином? Потрібно більше часу приділяти поклонінню, молитві, читанню Біблії, щоб серце наповнювалось Божим страхом і мудрістю. Людина, що перебуває у такому стані, якщо і згрішить, то в змозі покаятися. А якщо вона віддаляється від Господа, то серце черствіє і не відчуває гріха. Людина, далека від Святого Бога, може бути чиста хіба що у власних очах. Бо написано, що перед Богом ділами не оправдається жоден.

–Яка ваша мета? До чого прагне ваша церква?

–Для себе ми окреслили кілька важливих напрямків. Прославляти Всевишнього і проповідувати Благу Звістку – головна ціль. Її реалізація – в служінні людям і в участі у світових християнських місіях.

–Чи може зовсім стороння людина прийти до вашої церкви на служіння?

–Звісно. Це і є наше стремління – щоб люди спасались і церква зростала. Стараємось бути відкритими і простими. Служіння проводимо доступно, щоб навіть випадковим прихожанам  усе було зрозуміло і щоб люди не думали, що ми якась закрита від усіх секта. Можливо, тих , хто приходить до нас вперше, бентежить нерелігійна форма нашого служіння і нецерковна (в загальноприйнятому розумінні) музика. Але коли Живий Бог торкається сердець наших гостей, вони каються і велика втіха наповнює їх. Адже Небесний Отець бажає зустрітися з кожним, простити гріхи, наповнити миром і благословити. Недаремно, коли кається хоч один грішник, на небесах стає велика радість. Щасливі і ми, коли наша духовна сім’я поповнюється новими братами і сестрами.

–Нехай Бог благословить вас у всіх ваших ділах і починаннях. Дякуємо за розмову!